Розділ 1 "Моє гніздечко"

Присвята.

 Все для тебе - мій коханий чоловік. 

 Кохаю тебе.

 Герою Слава!
                                                                              

Саммер.

  Мен.

   СОНЦЕ ВИСОКО в небі. Жодної хмаринки, чи бодай натяку на неї. Припікає так, що фарба, яку я щойно нанесла на перила тераси висихає, не встигнувши там з'явитись. Відходжу. Дивлюсь. Знову проводжу пензлем з білою фарбою по перилу і знову відходжу на кілька кроків назад. Нахиляю голову і примружуюсь, придивляюсь - чи бува ніде не пропустила якого-небудь місця. Не знайшовши промахів у своєму "творінні", я усміхнулась. 

   Я живу вже тут три роки, але і досі не було ні часу, ні зайвих фінансів, щоб привести ганок та веранду до ладу. Три роки я жила на те, що відклала, коли працювала в кафе та на те, що мені заповіла тітонька Рене. Вона була чудовою людиною, яка любила життя і робила людей довкола щасливими. Вона хворіла до того, як її не стало майже рік, але не припиняла радіти життю. Тітонька Рене була сонячною та яскравою і завжди казала, щоб я знаходила найкраще в людях і жила добрим життям. Я намагаюсь і хочу вірити усім серцем, що слідую її словам.

   Стосовно моїх фінансів - моє положення трохи покращилось від тоді, як я почала готувати кекси на замовлення. Це не моя спеціальність, але це те - від чого я отримую задоволення. Я покинула коледж і ні разу не пошкодувала про це. І повертаючись туди думками, - все більше запевняюсь в цьому. 

   Мої кекси сподобались деяким кафе у місті, а ще я почала пекти іноді на замовлення, і це мені допомогло залишитись на плаву. Та що там казати, я приводжу до ладу веранду, це вагомий аргумент, щоб сказати, що все налагоджується. Я молодець! 

   Повернувши голову у бік, я подивилась на будинок, який вже два роки, як порожній. Раніше тут жила жінка років сорока, але потім вона переїхала, і від тоді у мене немає сусідів. Іноді коли починається гроза, я б була рада, щоб поруч хтось був, навіть якщо б цей хтось був у сусідньому будинку. Мені б так було спокійніше, але іноді я рада тому, що тут не живуть якісь тенейджери з батьками, які б робили моє спокійне життя - зовсім не спокійним. Я не звикла до галасу. Мій ритм життя - спокій. От тому я і переїхала з міста сюди. 

   Поклавши пензля поруч з банкою фарби, я поправила червону бандану на своїй голові та поспішила увійти до будинку через скляні, розсувні двері. Звичайно прохолода будинку відчувалась, але не так як хотілося б. Мій топ прилипнув до шкіри, так само, як і язик до піднебіння. Хочу пити - страшне. Сьогодні вранці перед тим, як братися за роботу, я зробила цілий кувшин лимонаду, але його зосталося зовсім мало, спека змушувала мене пити через кожних пів-години, так само, як після кожної склянки бігти до вбиральні. 

  Відчинивши холодильник, я задоволено застогнала від прохолоди, яка торкнулась моєї оголеної шкіри на руках, животі та ногах. Може так і стояти тут до сутінок з відчиненими дверцятами та пити лимонад? Ідея хороша, але веранда сама себе не дофарбує. Тож, я дістала кувшин, і зачинивши холодильник, поспішила налити собі склянку живильної вологи, яка змусить мене ще раз побігати до вбиральні перед тим, як знову вийти під спекотне літнє сонце. 

   Узявши склянку, я налила лимонад і великими ковтками висушила останню порцію. На вечір буде вино. Я заслужила. Усміхнувшись своїм планам на вечір, я поставила склянку і поспішила до того місця, про яке говорила. 

   У ванній, миючі руки, я задидивилась на своє відображення. Стерши фарбу з носа, я поправила своє золотаве-руде волосся під банданою та насупилась, коли побачила, як веснянки проявилось під променями сонця. Та хай собі. Байдуже. Це частина мене. Можливо, колись я і ставилась до цього з неприхованим невдоволенням, але згодом навчилась приймати себе і любити такою, якою я є. Веснянки, як маленькі поцілунки сонця на моєму носі та щічках - хіба це не прекрасно?! 

   Витираючи руки об рушник, я вийшла з ванної та почимчикувала до роботи, яку полишила, щоб трохи побути в прохолоді та прийти до тями. Знову опинившись на веранді, я взяла пензля, та присівши навпочіпки, продовжила фарбувати перила. 

   Здавалося сонце вирішило ще дужче вжарити, щоб не лише веснянки прокинулись на моєму обличчі, але щоб з мене сьомий піт полився. Липко. Жарко. Волога в повітрі відчувається занадто інтенсивно, щоб не думати про те, щоб роздягнутись до білизни. Але навіть попри те, що я тут одна і довкола ні душі - я цього зробити не наважуюсь.

   День минав за фарбуванням, слуханням пісень з плейлиста, який я склала з трьох пісень (на більше мене не вистачило), а ще з того, що я осушила після кувшина з лимонадом ще пляшку води. 

   Сонце потроху ховається за обрієм, і легенький вітерець пестить моє обличчя. Спека, яку цілий день дарувало сонце ще відчутна та липка, але все одно - стало легше дихати. Я витерла руки об ганчірку, закрутила банку з фарбою та нарешті могла дозволити собі вечірній релакс за келихом вина. Я втомилась, але ця втома була приємною. Я давно хотіла здерти стару сіру фарбу і замінити її на білосніжну. Результат мені до душі, але це ще не все. Ще одвірки та перила, які ведуть до берега. Але це все згодом, тим паче у мене закінчилась фарба, за якою потрібно їхати у місто. І як я вже сказала - це згодом, а сьогодні вино, сидіння під відкритим небом на веранді та слухання хвиль, які б'ються об берег.

   Через півгодини після того, як прийняла душ - я вже сиділа у кріслі, задерши ноги на невеличкий столик, попиваючи вино і насолоджуючись прохолодною вечора та звуками хвиль, які розбиваються об скелю неподалік. Ідеальне завершення спекотного дня. Моє затишне, маленьке гніздечко, в якому увесь мій світ. І мене повністю все влаштовує… принаймні я навчилася так думати. 

   Встаючи з крісла і йдучи до перил, перед якими відкривався надзвичайний краєвид (який захоплює мене кожного разу) - я ледь не перевернулась через нього головою униз. Зойкнувши та схопившись за перила, я дивилася на сусідній будинок, в якому загорілося світло. Бандити? Грабіжники? Хто? Хто трясця там увімкнув те світло? Мої ноги підкосило і я реально не знала, що мені робити. Тікати? Сховатися у будинку і вимкнути скрізь світло? Викликати копів? Що? Що мені робити?