Бонусний розділ 3. Майбутня газетярка

Чомусь всі знали, що Вествуди володіють друкарнею, а от про смарагдові копальні забували. Чи не було це дивним? Хіба не мало бути зовсім навпаки? Але Ієн Кларк Вествуд, батько Терези, завжди розповідав про перше і страшенно тою справою пишався, а от про те, що по-справжньому приносило їхній родині чималі кошти, зазвичай замовчував. Приховування було не дуже вдалим — голова родини полюбляв на свята вбирати жінок у зелені сукні та прикрашати коштовностями зі смарагдами. Не дуже влучні методи, аби дійсно тримати статки в таємниці.

Тереза активного супротиву з цього приводу не чинила — зелений чудово личив до рудого дівочого волосся. На додачу, сірі від природи очі набували відтінку молодої трави й робили зовнішній вигляд більш привабливим. Проте її страшенно гнітило власне положення. Не дивлячись на чималі статки, вона все одно була людиною нижчого ґатунку. Навіть Патрік, хоч і чоловік в суцільно чоловічому суспільстві, все одно потерпав від снобізму вищого світу. І ще гостріше те відчув, коли взявся допомагати Розі визволяти батьків із в’язниці.

На відміну від сусіднього Брахмайну, в Ізідорі купити собі титул було неможливо. Тільки заключивши шлюб. Або зробити для корони щось видатне і отримати титул в нагороду. Можливо, брат колись зміг би щось вчинити виняткове, але Тереза жодного уявлення не мала, чим могла стати в нагоді королю Альфреду чи королеві Люсінді. Вона навіть фрейліною стати не могла! А чому? Ну, то все через те саме: гроші не дорівнюють перепустці до вищого світу.

Цілком імовірно, юна Вествуд не дуже й хотіла того статусу, проте перед леді з титулом відкривалося значно більше можливостей. Поки що майбутнє Терези — тільки шлюб. З її посагом він міг бути цілком вигідним та вдалим, а якщо ще й пощастить на додачу, то чоловік буде коханим. Ну, ще була можливість працювати в батьківській друкарні, секретаркою або займатися кошторисами, але Терезі то видавалося до біса нудним. Дівчині хотілося пригод! Вона жадала нестися верхи і щоб волосся тріпав вітер (от Роза могла собі таке дозволити, щоправда, устрибала подруга не дуже далеко), хотіла плести інтриги, перевдягатися й підслуховувати! Та вона б душу продала дияволу, якби могла писати статті в газети. Але Ізідора — рай для чоловіків і кабала для жінок. Та і які тут були таємниці? Їй терміново потрібні сенсації!

За календарем зима завершилася, проте весна все ніяк не приходила. Вкотре Тереза гуляла сірим та затягнутим в’язким туманом парком. Після сумнозвісного мітингу в парку і так було людей небагато, а в холодну пору й поготів. Та дівчина все одно приходила. Тут, серед голих дерев та порожніх алей розрізнені думки напрочуд добре складалися у виразні картини. А подумати було про що.

Ліпша і чи не єдина подруга вискочила заміж так швидко, що Тереза навіть кліпнути не встигла. От молодша Вествуд на балу спитала в клятого герцога, куди він подів наречену, а за кілька годин він вже привіз Розу в якості дружини. Тереза була щаслива за подругу, але й заздрила трошки. По-дівочому. Це ж мало бути до біса романтично — він кинувся в ніч за нею, аби якнайшвидше взяти за дружину.

Дівчина зітхнула — вона не знала, що робити далі. Донедавна всі плани якось складалися разом з баронесою Беллоуз. І майже весь вільний час вони проводили разом. Тепер доводилося розважатися самотужки. Ще й батько почав наполягати придивитися до потенційних женихів. А їх, між тим, чимало! Проте очевидно було, що залицялися вони заради посагу, а вона сама нікому не цікава! Терміново треба було щось вигадати. І такі усамітнені прогулянки врешті-решт допомогли створити план.

Тереза вирішила здійснити свої мрії. Всі й одразу! А вже потім, коли втомиться від пригод та втілить в життя усі бажання, буде роздумувати над шлюбом та дітьми. Вона хотіла писати цікаві історії. І було бажано заснувати їх на власних спостереженнях та досвіді. Про Ізідору написано вже чимало. Та й газетярі — усі чоловіки і до свого чоловічого клубу не пустять дівчину, тим паче без відомого імені.

Тоді спало на думку писати про сусідню країну. Ойранська Імперія приваблювала Терезу давно. Ще від самого дитинства дівчина полюбляла спочатку казки із далеких ойранських земель, а потім вже і більш змістовні романи. Це була чи не найзакритіша країна, яка неохоче ділилася інформацією про себе. Те, що все ж таки виходило за державні кордони, ретельно перевірялося та узгоджувалося імперцями. Але Тереза і не планувала їхати туди із офіційним візитом. А хто запідозрить низеньку пухку дівчину в тому, що вона приїхала збирати матеріал для серії статей?

Тереза палала. Вона мріяла стати першою жінкою, яка самостійно відвідала сусідню державу, потайки занотовувала найцікавіші традиції, а потім розкрила всі таємниці ізідорським читачам! Коли слава її наздожене, вже нікому не буде справ, що юна панянка поїхала світ за очі без супроводу, невідомо в яких умовах жила і яким чином ті відомості отримувала. Переможців не судять — пробачать і Терезі цю зухвалу втечу. За тими думками навіть не помітила, як повернулася додому.

Будинок зустрів її тишею та теплом. З кухні доносилися аромати пиріжків із вишнями. Скоріш за все, пані Пембертон знову готувала свою коронну страву. Шкода, що начинка з вишневого варення, а не зі свіжих ягід, але нічого не поробиш — сезон настане тільки через кілька місяців.

Дівчина скинула пальто на руки покоївці та покрокувала в бік батьківського кабінету. Звісно, він міг бути де завгодно, проте зазвичай в такий час мав працювати із паперами. Пан Вествуд не дуже поважав холод і зайвий раз не виходив із дому без важливого приводу.

— В себе? — спитала Тереза, коли на порозі кабінету стикнулася із батьківським помічником.