Бонусний розділ 1. Мишава баронеса Корнер

«Цинамонова розкіш», як і завжди, була заповнена. Леді у вишуканих сукнях пили маленькими ковтками різноманітні чаї та какао. Різнобарв’я невагомих тістечок вабило та обіцяло насолоду, можливо, не від всього життя, але від цієї миті точно.

Не менш благородні лорди теж не гребували цим місцем. Для них гарячі напої та солодощі жодною спокусою не були. Проте віднедавна (після відомої на все королівство сварки герцога та віконтеси), до меню додали напої трошки більш зігріваючі. Тож, жінки пили свої Хаосянвень, а чоловіки ласували бренді. Здавалося, що останнім часом люди сюди приходили не заради смаколиків, а щоб побачити чи почути щось компрометуюче і скандальне.

Дафні, якщо вже не приховувати потаємні бажання, теж хотілося чогось міцнішого. І вона навіть декілька разів потикалася підізвати офіціанта та замовити собі келих, та весь час змушувала себе зупинитися. Було б поганою ідеєю зустрітися із Маркусом, будучи при цьому добряче напідпитку. Десь глибоко всередині, ця ідея здавалася жінці привабливою. Тоді б вона мала хоробрість сказати все, що думала, висказати все, що мучило та заважало спати ночами. Але вона була леді — так, зі збіднілого роду, та тим не менш, — і подібне поводження дозволити собі не могла.

Жінка вчергове поглянула на важкий годинник, що стояв біля стіни і раз на годину сповіщав усіх присутніх: ще одна година вашого життя добігла кінця. Маркіз Джой спізнювався. І робив він це так нахабно, що Дафна чула сигнал часоміра вже втретє. Надія на зустріч розтанула ще після першого, але вона все ніяк не наважувалася встати і піти. Чомусь ввижалося, що як вона отак просто піде, то все, що колись було між ними, просто розтане й зникне.

Жінка не сподівалася на щасливий фінал (не фінал, звісно, а продовження) їхньої історії. Але відчайдушно чіплялася за будь-яку можливість, аби продовжити, розтягнути ці відносини якомога довше. Леді давно не вірила, що колись зможе вдало вийти заміж, а тим паче за коханого — для цього вона занадто доросла, занадто бідна і… занадто не цнотлива. А те, що в їхньому суспільстві це важило досі багато, Дафна вчергове впевнилася на прикладі своєї подруги та панянки, для якої була вірною компаньйонкою майже десять років. Падіння Айко Танако з п’єдесталу фаворитки герцога наробило чимало галасу та було вкрай болюче. Проте заборонити сподіватися на власне щастя баронесі Корнер не міг ніхто.

Оглянула вчергове майже повну залу. Їй подобалося в цьому закладі — легкі на вигляд, проте міцні та дорогі меблі, вишиті шовкові скатертини та серветки, позолочена ліпнина на стелі та фрески, — все це робило «Цинамонову розкіш» більш схожою на резиденцію короля, аніж на звичайну кав’ярню.

В самому кутку голосно сміялися. Вочевидь на чаювання, заради практикування поводження у громадських місцях, привели учениць місцевого жіночого пансіону. Де-не-де сиділи пари. При чому жінки виглядали значно щасливішими за чоловіків. Були присутні старші леді, вони теж розважливо оглядали залу, час від часу чіпляючись прискіпливим поглядом за Дафну, підтискали губи й продовжували спостерігати за кав’ярнею та присутніми далі. Вона розуміла, чому ті леді так поводяться, вони засуджують ту, яка нікого не привабила в якості дружини, не змогла виконати свій головний жіночий обов’язок і приречена виховувати чужих дітей.

Дафна зневірилася. У собі, в чоловіках, в справедливості життя. Та навіть в «папільйотках»! Те, що вони із такою жагою створювали з баронесою Беллоуз, перетворилося на бродячий цирк із кунсткамерою. Більше леді Корнер не хотілося боротися. Ані за права, ані за обов’язки, ані за будь-що. Їй набридло бути сильною, та це і не було її вибором — такою стати змусило життя.

Тепер вона хотіла тиші та спокою. А в ідеалі, Маркуса Освальда Джоя поряд в якості чоловіка. Дафна б кохала його до скону, народила б дітей і була б безмежно щасливою. Можливо далі, коли вважала життя за вдале та те, що склалося, вона б повернулася до боротьби. Адже «папільйотки» — це не про неї, це про майбутнє її доньок (раптом вони будуть) або доньок інших леді. Це, врешті-решт, про долю всього королівства! Але саме зараз жінка просто не мала на це сил. Вона знову захотіла «для себе», а не задля суспільного блага.

Задзеленчав дзвоник на дверях і жінка різко розвернулася до вікна. Вона б дивилася куди завгодно, аби тільки не позирати на двері, неначе собака в очікуванні хазяїна. Баронеса ненавиділа себе за надію, що розгоралася в грудях кожного разу. І за розпач, коли бачила чергову усміхнену леді, яку пропускав до середини кавалер і притримував двері. Не Маркус.

— Мила, ти мене дочекалася! — пролунало над головою і волосинки на тілі стали дибки. Дафна підвела голову та зустрілася поглядом із ні з чим не порівнюваною блакиттю очей маркіза Джоя.

— Маркусе, — вона кивнула, намагаючись приховати тріумф, проте голос підступно злетів.

— Чудово, що ти досі тут, — чоловік сів навпроти й махнув офіціанту, замовив, як і більшість присутніх в «Цинамоновій розкоші» лордів, бренді та знову повернувся до баронеси. — Маю чудові новини.

— Оскільки герцог негадано-несподівано одружився, тебе більше не будуть повсякчас смикати й ти нарешті зможеш уділити собі час? — жінка поглянула на щасливе обличчя коханого й завмерла. Ніколи за весь час, що вони мали стосунки, Дафна не бачила його таким задоволеним. І це насторожувало.

— Ні! — чоловіча усмішка стала ще ширшою. — Навпаки. Дозволь уточнити, навпроти тебе сидить новопризначений виконуючий обов’язки голови зовнішньої розвідки.

— Але ж це… — баронеса не знала, що казати. Звісно, вона підозрювала (жіноче серце не бреше), що сьогоднішню зустріч не підсолодять навіть місцеві тістечка. Та вже знала, що далі почує.