Розділ 25. Роза

До свята залишалося зовсім мало часу і я знову, як і перед приїздом чортового герцога та балу в ратуші на його честь, потерпала від майстринь з краси. Знову були відбілюючі притирання, довгі ванни, мазі з ароматом лаванди для волосся, паломництво кравчинь із варіантами суконь. Здавалося, що весь світ сконцентрувався у вітальні маєтку Буллоузів. А самим його осердям була я.

Не знаю, як би я впоралася, якби не постійна присутність Терези поряд. Подруга взяла на себе купу клопотів, особливо питання суконь. Зрештою, хто, як не майбутня подружка нареченою, мала тим всім займатися? А в мене просто не було сил на все це. Одне усвідомлення — за кілька днів я стану нареченою якогось незнайомця — збивало з ніг і змушувало зачинятися в кімнаті, ховаючись від невгамовних сестер, поблажливих поглядів матінки та пишномовних слів старшого брата про велику честь.

В грудях кипіло обурення — я завжди ненавиділа накази! Мало того, що світом керують чоловіки, так ще й монархи! Думка — втекти кудись далеко-далеко і просто жити десь тихенько — з кожною миттю ставала все привабливішою. Але мене зупиняла чітке усвідомлення — король не пробачить такої ганьби моїй родині. А чи довго вдячності та гарному ставленню перетворитися на королівську немилість?

На додачу очі підводили. В них все частіше бриніли сльози — чортів герцог так і не з’явився. Хоч матінка й натякала, яка він насправді чудова людина і відіграв неабияку роль у їхньому визволенні (ага, спочатку запроторив, а потім героїчно звільняв!), та в моєму серці полишалася страшна образа. На додачу баронеса казала, що герцог мав завітати в гості та дещо пояснити. З іншого боку, ну от прийшов би він? І що? Я за хвилину чужа наречена, він… Най чимчикує до своєї Айко, раз вже не міг відірватися від неї ані на мить! Нічого! Він ще побачить! Пожалкує, коли на його святі почує оголошення про мої заручини! Але, скоріш за все, не буде він ні про що жалкувати. І від цього ставало ще гірше.

Мене кидало з крайнощів у крайнощі. Нестерпно хотілося кудись подіти цю енергію руйнування, яка кипіла всередині, змушувала дивитися у стелю довгими ночами та плакати, коли ніхто не бачив. Але, окрім очевидної заборони на різкі рухи (ну бо ж навіть від зимового сонця з’являлося ластовиння, від уздечки або меча ставали грубими руки, тощо), з мого життя повністю зник Патрік. Мабуть, саме це мене добило остаточно. Я сумувала за товаришем по дитячих іграх, тренуваннями і ненапруженими розмовами із давнім другом. Проте хлопець неначе розчинився в просторі і геть носа не казав десь поблизу. На всі мої розпитування, Тереза тільки очі ховала та бурмотіла: йому зараз не до веселощів.

Тож не дивно було, що я зітхнула з полегшенням, коли нарешті настав той самий день. Вся ця невизначеність та напруга нарешті доходила кінця. Не було жодних гарантій, що далі буде краще, та тим не менш.

Я стояла в бальній залі Гамфрі-холу й примушувала усмішку триматися на обличчі. Золота сукня виблискувала, складна зачіска з купою коштовних шпилек не давала схилити голову, тільки грайливо лоскотала шию кількома спеціально залишеними пасмами. Я виглядала по-королівськи. От тільки почувалася геть розбитою та втомленою. Подруга була поряд і весь час пропонувала пунш або воду з лимоном. Або вийти на свіже повітря. Я ж оглядала чоловіків, що були присутні на святі, і намагалася вгадати — хто саме виявиться тим таємним нареченим.

Очі зачепилися за високого стрункого блондина. Він стояв до мене спиною, в темно-зеленому камзолі та високих чоботах і про щось розмовляв з королевою. Вона усміхалася, ніжно погладжувала значний живіт. Та раптом погляд Люсінди відірвався від співбесідника й перемістився на мене. Я схилила голову та присіла в кніксені. Чоловік, в зеленому повернувся в мій бік та підняв свій келих у привітанні. Я нарешті впізнала — це був ліпший друг клятого герцога, Маркус Джой. Цікаво, чому сьогодні поряд з ним не вилася сіра баронеса Корнер? Зайнята допомогою Танако? Звісно! Айко мала почуватися господинею в цьому маєтку і бути найкрасивішою жінкою цього вечора.

Я роззирнулася, у пошуках суперниці, яка таки мене перемогла. Може, якби я нарешті побачила її і вчергове впевнилася, що вона — неперевершена, мені стало б легше? Віконтеса стояла біля колони разом зі своєю сірою компаньйонкою. Виглядала, як і завжди, неймовірно. Коротке волосся блищало в світлі свічок, а губи блищали насиченим винним відтінком. Сукня підкреслювала всі жіночі принади й облягало, немов зміїна шкіра. От тільки колір… Хіба наречена (а вона мала б бути за крок до цього статусу) могла дозволити собі сукню такого насиченого темно-синього, майже чорного кольору?

Святкова вечеря давно скінчилася, проте танці так і не розпочалися. За традицією, розпочати бал мали найшановніші люди, але королівська родина, вочевидь, не планувала танцювати. Королева для цього була занадто в положенні. Я навіть чула тихі плітки, що Люсінда вчинила справжню чвару вдома, так хотіла потрапити на бал до Гамфрі-холу, а от король був проти. Не треба було довго розмірковувати, аби зрозуміти, хто одержав перемогу у тій суперечці. Тож всі чекали. Не на перший танок, а на якусь заяву. Король мав сказати щось на кшталт: оголошую танці відкритими, вальсуйте! Чи щось таке, проте він мовчав. І тільки королева трошки нервово смикала віялом.

Через деякий час, коли молодь скупчилася в темних закутках, хихотіла та обговорювала останні плітки. Коли поважні леді та лорди порозсідалися на приготовані заздалегідь крісла та канапи, а королева Люсінда, здавалося, навіть придрімала на своєму імпровізованому троні, до середини вийшов розпорядник.

— Його величність король Альфред Кларенс третій та Її високість королева Люсінда Маріанна бажають оголосити свою королівську волю! — заволав сивочолий чоловік з ошатними густими вусами і низько вклонився, коли король із королевою піднялися. За їхніми спинами стояв клятий герцог (і не змінив вподобанням, вирядився в чорний камзол), його вірний друг та незнайомі мені чоловік та жінка. Я перевела погляд на герцога, потім знову на них — Ентоні мав спільні риси з обома… Батьки!