Розділ 21. Роза

Я сиділа на канапі, пила жасминовий чай та із захватом розповідала матінці свої пригоди. Безумовно, баронесі значно цікавіше було б дізнатися про те, як поводився герцог, на що натякав та які плани на мене мав, але той мітинг затьмарив собою все.

Герцог Гамфрі, нема чого приховувати, поводився чемно, про що я і заявила матінці. І в усіх фарбах розписала, як героїчно кинувся він затуляти мене своєю широкою спиною від ворожого снаряду. Та всі ці розповіді танули у вирі роздратування та гніву баронеси Беллоуз. І я не була здивована. Більш того, цілком розуміла ступінь обурення матінки, яка не втомлювалася повторювати: ці дурепи все зіпсували! Хто тепер буде ставитися до нашого руху якось інакше, ніж до спілки істеричок та шалапутниць?

Пані Роулінсон, відмита та трошки відпочивша, сиділа неподалік від нас у кріслі й гірко зітхала. Спочатку моя компаньйонка висказала все, що думала про мене, про герцога та недолугих жінок, які паплюжать честь та гідність. Але після кількох чашок заспокійливого чаю та трьох келихів коньяку, жінка змінила гнів на милість і все своє роздратування вкладала в зітхання, не зачіпаючи присутніх.

Найбільш враженою тим, що відбулося, була Келлі. От хто ахав та охав із захватом. Юну леді страшенно розчулив героїчний вчинок герцога.

— Він точно зробить тобі пропозицію! — волала сестра й крадькома витирала сльози. З чого юнка зробила такі висновки було не зрозуміло, але ми читали однакові книжки, то я підозрювала — звідки росли ноги такої романтичної впевненості.

— Навряд, — почулося з крісла пані Роулінсон й ми всі повернулися до жінки. Компаньйонка гикнула та прикрила долонею рота. — Ой!

— І чому ж Ви так вважаєте? — Келлі аж підскочила з канапи, наступаючи на пані Роулінсон. — Кажіть, не соромтеся. Нам всім цікаво.

— Юна леді! — гримнула матінка, проте Келлі це не зупинило. Вона продовжувала наступати та вимагати відповідей.

— Бо леді Лавінія поводилася неначе пацанка! Стрибала, штовхала меблі! — заголосила пані. Очевидно, чаю та коньяку надовго не вистачило і компаньйонка вирішила вчергове розповісти всім, як має бути соромно за таке поводження. — А потім почала волати! Хіба це достойна поведінка? Хіба такою хочуть бачити свою дружину та мати своїх дітей?

— А Ви, пані Роулінсон, вважаєте, що Лавінії було за краще підставитися під фарбу? — на мить здалося, що брови баронеси Беллоуз сховаються у зачісці, так високо вона підняла їх від здивування.

— Нічого б не сталося! — жінка не здавалася. — Герцог проявив мужність та швидку реакцію, затуливши Лавінію собою.

— Щось Вам це не сильно допомогло, — пробурмотіла Келлі й пані Роулінсон вдавилася повітрям, закашлялася та вкрилася червоними плямами.

— Так, досить! — гримнула на усіх присутніх баронеса. Я завмерла, якщо матінка починала сваритися, можна більше не сумніватися — дістанеться всім. Келлі поряд теж ледве дихала в очікуванні бурі. І тільки пані Роулінсон нарешті перестала кашляти, проте гикавка нікуди не поділася. Та ми, на превелике щастя, всі помилилися й баронеса Беллоуз вирішила не сваритися. Принаймні не на всіх. — Лавініє, я тебе не засуджую. Ніхто не зобов’язаний, ані чоловік ані жінка, сидіти та чекати, коли в нього хтось влучить пляшкою із фарбою. Келлі, обирай вирази, коли сперечаєшся із старшими й мудрішими за тебе! Пані Роулінсон, Ви пережили сьогодні таке потрясіння, чому б Вам не піти та не відпочити?

— Дяк… — гикнула у відповідь моя компаньйонка та повільно підвелася. Матінка кивнула покоївці, і Луїза підставила втомленій пані лікоть та повела до виходу.

Коли двері знову зачинилися, Келлі почала реготати. Поміж смішками добре було чутно, як дівчина примовляла: ніколи б не подумала, що побачу неухильну в своїй жазі до моралі пані Роулінсон на підпитку!

Ми перезирнулися з матінкою та усміхнулися — якою б дитиною ще не була Келлі, рацію вона мала.

— Доню, — звернулася нарешті матінка до своєї насилу вгамованої доньки, — гадаю, що тобі теж вже час.

— Але мамо! — Келлі аж ніжкою притупнула.

— Келлі Мей Беллоуз! — голос матінка не підвищувала, проте сестра помітно принишкла.

— На добраніч, матінко, — присіла дівчина у неглибокому кніксені. А потім підморгнула мені: — І тобі солодких снів.

— Може, є ще щось, про що ти хочеш розповісти? — коли Келлі сховалась за дверима і її кроки нарешті стихли, спитала баронеса. — Не враховуючи обставини, як пройшло твоє перше побачення з герцогом Гамфрі. Звісно, ти вже розповідала, проте мені хотілося б подробиць.

Я підсіла ближче до матері та поклала голову їй на плече. Спочатку думала, що буде дуже складно говорити, проте коли вже почала, не могла зупинитися. Я розповідала матінці, як ніяковіла поряд із чоловіком, який тиснув на мене своєю вродою та магнетизмом. Як калатало серце в грудях, а слова застрягали в горлі. Пожалілася, що майже всю прогулянку ми йшли мовчки і я так і не знайшла теми для розмови.

Баронеса слухала уважно, гладила мою руку та не перебивала. Коли я дійшла до своєї промови і до погляду, яким позирав на мене Ентоні, то серце моє забилося в грудях сильніше. Неначе метелик, який побачив світло у вікні й намагався пробитися до нього якнайближче.

— Він так дивився, мамо! — шмуригнула я. — Так, немовбито в мене виросла третя нога або я танцювала на голові. Як ти гадаєш, пані Роулінсон була права і він дійсно розчарований?