Розділ 16. Ентоні

Я встиг прибути до «Цинамонової розкоші» на кілька хвилин раніше за Айко. Офіціант провів мене до столика біля вікна та подав меню.

— Чорну каву, — навіть не дивлячись на лист промовив я. Дзвоник над дверима кав’ярні задзеленчав і на порозі з’явилася леді Танако. Я підвівся й зробив крок на зустріч, простягнув Айко руку, провів до нашого столика. Послужливий офіціант знов опинився поруч, відсунув стілець та допоміг леді сісти. Жінка спочатку допитливо поглянула на мене, а потім оглянула майже повну залу, піднявши тоненьку брову й скрививши рожеві губки у посмішці.

— Ти спеціально обрав людний заклад та не замовив приватний кабінет, щоб я привселюдно не влаштувала неприємної сцени? — тихо спитала й стягла мереживні перчатки. Зазвичай леді так не робили, але ж це не звичайна леді.

— Гадаю, що натовп тебе не зупинить, раптом ти вирішиш, що час настав.

— Ти так добре мене знаєш, — в голосі Айко пролунали сумні ноти, а усмішка виглядала втомленою.

— Що ти будеш? — спитав та поглянув на офіціанта, що досі стояв поруч.

— Какао та еклер із фісташковим кремом, — звернулася вона до хлопця. Потім знов перевела на мене повний темної води погляд. — Мені здається, що солодке та ніжне мені сьогодні знадобиться.

— Ти виглядаєш сумною, — обережно почав я. — Але неймовірно красивою…

— Ентоні, ти вирішив розірвати наші стосунки? — перервала мене віконтеса. На мить я навіть втратив мову, хоч і доволі швидко взяв себе в руки.

— Мила…

— Так чи ні? — жіночий голос пролунав голосніше, в ньому задзеленчала сталь східних мечів. Раніше віконтеса собі подібного тону не дозволяла.

— Так, — вирішив не тягти із приводом для зустрічі. Та й, якщо зізнатися, то вона загнала мене у глухий кут своїми прямими питаннями.

— Це через неї? ­— в брунатних очах розгоралося небезпечне полум’я.

— Про кого ти кажеш? — я не пішов на поводу й вирішив почекати, доки вона сама скаже. Чи я не голова розвідки, щоб ось так просто потрапити у розставлену ревнивою жінкою пастку?

— Про ту провінційну кучеряву дурепу! — вибухнула нарешті Айко. Проте за мить зібралася та знизила голос, майже зашипіла. — З моменту вашого першого танцю було зрозуміло, що накинув око на юну баронесу. Хіба що слину не доводилося підтирати.

— Я би попросив тебе знизити тон і обирати вирази.

— То я влучила, — плеснула в долоні жінка. Голос баронеси гірчив, наче перегрітий чай. Офіціант нарешті приніс замовлення. Переді мною з’явилася мініатюрна філіжанка із кавою. Перед Айко парувала велика чашка, на білій з блакитним візерунком тарілці лежав залитий зеленим шоколадом еклер. Леді почекала, доки офіціант піде та продовжила: — Важко було не здогадатися, бо ще вранці, до твого візиту у маєток Беллоузів і оголошення про дуель, все було добре. Але потім все пішло шкереберть. Щось ти таке побачив в барона, щось тебе зачепило.

На кілька митей я примружив очі. Дійсно, тоді я побачив фігурку у обтислих штанах та вільній сорочці. І кучері, що кидали виклик усім стандартам та вимогам моди. Я побачив юнку, від якої пашіло жагою до життя та спрагою до пригод. Зустрів дівчину, яка точно не буде молитися у подружній спальні. І точно не мала вервечку з коханців. На додачу, вона геть не вбачала в мені вигідну і таку бажану партію. Роза була повною протилежністю більшості леді при дворі. Здавалася тендітною, наївною та чистою. Недоторканою.

— Справа не в леді Лавінії, — вирішив відповісти.

— А в чому?

— Родина тисне на мене, — все ж таки віконтеса заслуговувала на пояснення. Виправдовуватися не хотілося, але хоч якоїсь відвертості Айко варта. Нам було добре разом, нас багато чого пов’язувало. Найменше, що я міг для неї зробити, це бути правдивим у своїх відповідях. Звісно, ра скільки це було можливо. — Король з королевою також. Я маю одружитися ще до кінця цього року, щоб прийняти почесний титул та головувати родиною.

— Дозволь мені уточнити, — Айко відпила з кружки густого напою, — ти повинен знайти собі дружину і я, не дивлячись на наші близькі стосунки протягом трьох років, не гідна цього статусу?

Сказати було нема чого і я мовчки дивився на розлючену жінку. З одного боку, чудово розумів її обурення, з іншого — ніколи не обіцяв їй «довго та щасливо». Ми зійшлися в часи, коли нам обом було самотньо і ненав’язливі стосунки були чудовою можливістю розфарбувати сіре життя в більш яскраві кольори. Але в цю мить я був впевнений, що б зараз не сказав — це не згладить неприємного моменту.

— Майбутня герцогиня повинна мати бездоганну репутацію, — я намагався зважувати кожне слово, але на обличчі леді з’явився такий вираз обличчя, що було очевидно — перемовник з мене кепський. Вже вкотре за кілька днів рівень моєї професійності впав кудись нижче трави. Проте я вирішив не здаватися так просто й сказати все, що хотів. — Я не можу собі дозволити привести в дім жінку, яка має за спиною великий досвід певного характеру. Герцогиня Гамфрі має народити спадкоємця династії, яка нараховує майже вісімсот років.

— Спати зі мною і не приховувати цього ти міг собі дозволити, — Айко вчепилася в чашку із какао обома руками. — Зіпсувати мою репутацію тобі ніщо не завадило і ти залюбки мною користувався. А потім ти вирішив саме цим в мене й ткнути! Чи це не виняткове лицемірство, любий? Який жах, майбутня герцогиня втратила цноту до почесної можливості сказати «так» біля вівтаря. Ніби сам собою знайшовся чудовий привід, щоб кинути мене, неначе використану ганчірку!