Розділ 14. Ентоні

До Дори було кілька годин верхи, це якщо не заганяти коня. Прикінчити Стрімкого? Такого у мене в планах точно не було. Та й некваплива подорож давала змогу все обдумати і зробити певні висновки. Усміхнувся сам до себе — зовсім недавно я так само повільно їхав до власного маєтку, щоб все добряче обміркувати.

Перше, що я зробив наступного ранку після дуелі, це наніс візит до друкарні Вествудів. Там підтвердили слова Патріка — леді Танако дійсно є постійною клієнткою. Щоправда, власник відмовився надавати відомості про вміст надрукованого тексту. Хіба що зазначили: йшлося про щось виключно жіноче й до забороненого законами королівства геть не відносилося, адже «ми законослухняні піддані Його величності Альфреда Кларенса Третього й у разі виявлення підривної діяльності без затримки повідомили б у відповідні органи!».

Навіть сам не розумів, чому мене так збентежила звістка щодо Айко та друкарні. Яка мені різниця, чим у вільний від задоволення моїх бажань час вона займалася? Я спробував обережно з’ясувати, чи не було дивних замовлень від барона Беллоуза, але від цих питань пан Вествуд взагалі закрився, наче мушля від шукача перлин.

Я дивився на власника друкарні і розумів, звідки в Патріка бралося те зухвале ставлення до представників влади — батько поводився так само, хіба що великий досвід давав йому змогу робити це красиво і таким чином, що причепитися не було до чого. Нічого, я отримаю дозвіл на вилучення кількох примірників та повернуся. Звісно, я мав право просто вимагати, мій статус таке дозволяв. Але нащо зловживати, коли можна все зробити простіше?

Та й треба було поговорити з королем. В Ноксвілі я вже майже тиждень і жодних ознак назріваючого бунту не виявив. Можна це пояснити моєю зайнятістю іншими справами, але якщо було б дійсно щось серйозне, то воно б десь вже проявилося: якась листівка чи буклет, плітки на базарі, врешті-решт, напис на паркані чи стіні! Не було геть нічого! Хіба що свавільність у жіночій поведінці, але це точно не було державною зрадою.

До того ж я мав час завітати до місцевого ліцею та школи, там теж не було виявлено жодного сліду заколотників. А от в пансіоні для дівчат ми з Маркусом дійсно виявили деяку кількість прокламацій. Але вони були про право жінки на будь-яку за бажанням освіту, а не виключно встановлені міністерством освіти спеціальності. Це була цікава знахідка, хоч і її теж важко було назвати ознакою екстремістської діяльності. Хіба що леді воліли від’єднатися та проголосити «першу незалежну жіночу республіку». Смішок зірвався з моїх губ — ото ще дурня!

За тими думками дорога минула непомітно. Ворота відчинилися й я в’їхав у палацовий комплекс, попрямував до конюшень. Зістрибнув зі Стримкого та передав повіддя конюху.

— Напоїти, погодувати, почистити.

— Усе зробимо у  найкращому вигляді, Ваша Світлосте, — вклонився чоловік.

Я тим часом попрямував спочатку до своїх покоїв. Як і в будь-якого аристократа, в мене був власний маєток в столиці, проте Його Величність надали апартаменти на випадок непередбачуваних обставин. І коли не хотілося їхати додому вночі через довгі наради.

Лакей розчахнув двері і на зустріч мені сковзнула тонка невисока фігурка, притиснулася, оповила виноградною лозою. Чи отруйним плющем.

— Я сумувала, коханий, — прошепотіла Айко. Її пальчики почали спритно розстібати ґудзики на камзолі.

— Вибач, мила, — перехопив тонкі зап’ястки (і коли тільки встигла повернутися до столиці?). — Але в мене за двадцять хвилин зустріч з Альфредом.

— Ми встигнемо… — жінка тремтіла, прилинула ще ближче. В чорних жіночих очах палала ватра з пристрасті та нетерплячості. Ще б кілька днів тому я б не витрачав час на відмовки та порожні розмови. От тільки сьогодні ця німфа не торкала ані серця, ані хіті.

— Наступним разом, — я відсторонив тендітне жіноче тіло та стиснув тоненькі пальчики — підніс до губ. Казати, що ніяких «ми» більше не буде, було не на часі. Перед нарадою із монархом, жіноча істерика — погана прикмета. Хоча певні реакції леді Танако в моєму тілі викликала. З рештою, вона моя фаворитка давно і ми обидва знали, як доставити один одному найвищу насолоду. Проте зараз я розривався на шматки між думками про заколот і про юну Розу. Як мисливець, що побачив бажану здобич і не мав звички відволікатися на стороннє.

— Ти надовго в Дорі? — куточки губ жінки похилилися, а полум’я в очах згасало. Айко намагалася натягнути на себе пурпурового халата, проте заплуталася у широких рукавах. Вилаялася тихенько й сіпнулася, злякавшись власних неприхованих емоцій. Можливо саме через це мені так подобалася Роза? За те, що не боїться показати себе справжню, є, а не намагається здаватися?

— Після розмови з королем одразу повертаюся до Ноксвіля.

— І не знайдеш для мене жодної хвилинки?

— Звісно, знайду, — я заспокійливо цьомнув Айко в щоку та попрямував до ванної. На відміну від Гамфрі-холу, у палаці був повноцінний водопровід і можна було привести себе до ладу швидко. Я роздягнувся та встав під гарячі струмені. Заплющив очі та уявив поряд струнку фігурку Айко. Щось всередині заворушилося, але колишнього виру емоцій не викликало. Така собі природня реакція здорового чоловіка на жіночі принади. Раптом перед очима постав образ кучерявої леді: розпашілі від танцю щоки, напіввідкриті губи, в переляканих незвичними почуттями очах майоріли перші вогники пристрасті, що тільки прокидалася. Тіло вмить налилося та зміцніло. Я застогнав — може ще не пізно покликати Айко? Вона не замінить, проте точно втамує цю жагу…