Розділ 13. Роза

Обличчя палало так, ніби я цілий ранок тренувалася з Патріком. Здавалося, що один мій погляд, один єдиний рух, і всі дізнаються, що в мене відбирає подих, тільки-но я погляну в бік герцога.

Ентоні вивів мене на середину — пари навколо розступилися, звільняючі площу для нашого танцю. Герцог відпустив мою руку і я крадькома витерла спітнілі долоні об сукню. Роззирнулася та помітила купу усміхнених зацікавлених обличь. Складалося враження, що роззяви зібралися тут не задля спостерігання за бійкою року, а за тим, хто кого обіймає під музику! Воно, напевно, так і було — дуель скінчилася, а танці у самому розпалі. Музика набирала обертів, а чоловік продовжував стояти і очікувально на мене дивився.

— Розо? — не сказав, прошепотів він. Я хотіла сказати щось про те, що Роза — це тільки для найближчого кола, але не змогла вичавити із себе жодного звуку, хіба що зітхання. А він вже простягнув до мене руку, стиснув мої пальці та потягнув на себе. Чоловіча долоня лягла на спину та обпекла дотиком навіть крізь сукню. Шкірою побігли сироти і я щиро тішилася, що це не помітно іншим. Дихати ставало все важче, а ми навіть ще не почали!

Раптом герцог зробив крок в бік — я прослідувала за ним. Трошки незграбно, дивлячись куди завгодно, аби не на партнера, тіло не слухалося і певно зі сторони виглядало, ніби Ентоні танцює із дерев’яною лялькою. Цей танець я виконувала не вперше, зрештою, ми чудово танцювали його з Патріком на прийомі кілька днів тому.  Але сьогодні всі танцювальні навички випарувалися й розтанули у небутті. Нервування підсилювалося — ніхто, окрім нас не танцював і усі погляди прикуті саме до нашої пари.

— Мила, подивись на мене, — хрипкий голос вирвав мене з полохливих думок, гарячий подих обпалив вушко. — Підіймай від землі свої чарівні очі та подивись на мене.

Я підняла голову й зустрілася з чорним оксамитом герцогського погляду. Чоловік дивився так, наче нікого окрім нас не існувало. Кутик губ піднявся на мить — натяк на вдоволену усмішку.

— Які чарівні зашарілі щічки… — так, моє лице знов залило червоним. Рука на плечі герцога злегка тремтіла. Ентоні тим часом продовжував муркотіти. — Не дивись на людей, дивись на мене. Ти — та, хто кидав виклик суспільству своєю зухвалістю. Жодна леді не буде гоцати подвір’ям в чоловічих штанах та з мечем в руках. Жодна леді не буде нехтувати увагою джентльменів або відмовлятися виходити заміж.

— Звідки Ви…

— З мечем я бачив тебе на власні очі, а інше… Це мій обов’язок — все знати.

Герцог закружляв мене у кількох півотах і зупинився — повільно нахилив мене і я, відставивши ніжку, намалювала на запилюженій землі півколо. Звісно, на паркеті у бальних туфельках та в більш доцільній (не смугастій лляній, а шовковій чи атласній) сукні це виглядало б виразніше.

Я не знала, що саме зробив зі мною Ентоні, але тіло нарешті перестало тремтіти та напружуватися. Прийшло відчуття легкості. А ще — весни. Як природа оживала та розквітала після довгої холодної зими, так і я в оцій перехресній камінаді прокидалася від довгої сплячки.

Обійми герцога Гамфрі більше не лякали. Навпаки. Ставало страшно, що мине кілька митей, музика стихне, зникнуть барріди та бальдоси. І руки чоловіка зникнуть з мого тіла.

Скрипки заграли гучніше, видаючи гіркі ноти суму та невтамованої спраги. Недарма танго було довгий час заборонене і лишень останні кілька років знову увійшло до переліку танців, що дозволялися на офіційних заходах. Молодь кинулася вивчати нові рухи з такою жагою, ніби забороненими були усі танці і це був перший досвід рухів під музику. Я не була винятком і теж його полюбляла. Зазвичай танцювала його з Патріком, проте жодного разу він не викликав в мені той вир почуттів, що палав в цей момент.

Нарешті музика стихла і ми завмерли. В міцних обіймах, з перехрещеними смарагдовим та агатовим поглядами. Натовп вибухнув оплесками і магія розвіялася. Наш танець викликав чи не більше захоплення, ніж дуель.

Ентоні тим часом випустив з обіймів та повертав до батьків.

— Я принесу Вам пуншу, леді Лавінія, — коротко вклонився та пішов у бік столів.

— Поплив герцог… — задумливо промовила баронеса Беллоуз.

— Куди поплив? — Келлі роззирнулася так, наче намагалася розгледіти корабель та солоні хвилі. Я закотила очі. І від зауваження матері і від недолугості власної сестри.

— Мамо! — тим не менш гримнула я на баронесу. — Про що ти?

— Дівчинко моя, — втрутився до нашої розмови батько. — Якби ти змогла побачити зі сторони танго, що ви танцювали з герцогом, то все б зрозуміла.

— Що саме?

— Ну, — усміхнулася матінка та відпила з високого келиха бульбашкового напою. — Не здивуюся, що вже вранці герцог Гамфрі буде на порозі нашого маєтку і проситиме дозволу в барона романсувати з його старшою донькою.

Я не могла сказати, що здивована висновками батьків. Щось таке я відчула й сама, проте була страшенно здивована, що це виявилося настільки очевидним для всіх навколо.

Усмішка освітила моє обличчя, серце в грудях калатало незвично рвучко.

— Запалили ви з герцогом не слабко, — я підстрибнула на місці. Навіть не помітила, як за спиною з’явився Патрік. — Не очікував від тебе.

— Чого саме? — розгублено закліпала очима.