Розділ 12. Ентоні

Я простягнув руку Патріку і чоловік за неї вхопився без жодного невдоволення. І як би мені не хотілося зневажати сільського вистрибайла, проте панич Вествуд бився більш ніж гідно й цілком заслуговував і на захват глядачів і на мою повагу. Що ж, це було цікаво. Навіть натовп не заважав, навпаки — додав гостринки у цей двобій. Не так вже й часто мені приходилося битися не задля знищення ворога, а задля розваги.

— Маркусе, — передав другові вже непотрібного меча, витер рукавом спітнілого лоба, — леді Танако тут?

— Не бачив, — роззирнувся Маркус навколо, неначе намагаючись розгледіти тендітну брюнетку у гамірному натовпі.

— Ваша леді, скоріш за все, у друкарні мого батька. — почувся веселий голос нещодавнього суперника. — Вона там часта гостя останніми днями.

— Що може робити леді в друкарні? — спитав я у Патріка, підійшовши ближче.

— Публікувати дамські любовні романи? — хлопець усміхнувся ще ширше, а я замислився. Насправді, геть не здивувався, якби юнак влучив у ціль і Айко дійсно друкувала власні твори. Ясна річ, ми не мешкали разом, проте навідувалися один до одного не один раз. Кілька разів я завітав без попередження і мені доводилося чекати, доки леді завершить свої справи. І майже завжди вона щось писала. Це могла бути банальна кореспонденція,  але я навіть уявити не міг, кому можна писати десятки листів? А ті стопки заповнених дрібними літерами аркушів були чималі.

— Хіба не все місто зараз тут? Друкарня працює? — я поглядав на рудого хлопця, а той лишень кривенько посміхався. — Якщо маєте, що сказати, то кажіть.

— Та нема про що казати, — Патрік намагався обтруситися від пилу, в якому я його виваляв, та все було марне. — Вона, до речі, з’являлася раніше. Ще до вашого приїзду. Зазвичай приходила подруга віконтеси, ота сіра леді, а тепер сама леді навідується майже щодня.

— Пане Вествуд, чи не могли б Ви більше дізнатися… — але хлопець не дав мені закінчити. У провінції явні проблеми з вихованням та субординацією.

— Ваша світлосте, не треба мене вербувати у шпигуни. Батько має чітку позицію — ми не розповсюджуємо інформацію щодо наших замовників. Хіба що Ви надасте відповідні папери й він буде зобов’язаний свідчити. Та Ви ж герцог, все у ваших руках.

Я дивився на зухвалого парубка. Той усміхнувся знову, вклонився та покрокував до свого намету. Зупиняти його не став — ми ще точно побачимося за кілька хвилин. Зараз же мав час подумати. Це було не перше моє відрядження і ще жодного разу леді Танако так наполегливо не просила поїхати разом. Чи не через друкарню це було? А якщо так, то що саме вона друкувала?

Мене не здивувала її відсутність на цій дуелі, адже прийти на неї було б підтвердженням зв’язку. Звісно, афіш з причинами нашого з паном Вествудом двобою розвішано не було, і справжній привід знало не так багато людей. Але навіть в очах тих небагатьох, хто в курсі справи, віконтеса виглядала не дуже. І хоч дошлюбний зв’язок не був чимось шокуючим, проте більш поблажливо люди ставилася до тих відносин, які не афішувалися. Тож її поява могла би стати приводом до чергової хвилі пліток.

Я пішов в бік свого намету, проте збився із кроку й зупинився. Те, що спало на думку в цю мить, виявилося схожим на відро води з льодом. Настав час нам прощатися з чарівною леді Танако! Вона — справжня красуня, еталон вишуканої леді та неймовірна коханка. Проте все це стало занадто обтяжливе. Жінка почала прив’язуватися до мене. Легкі, ні до чого не зобов’язуючі стосунки поступово перетворилися на нескінченні натяки про заручини. Замість спокусниці, леді стала скидатися на сумну надокучливу «дружину», що намагалася контролювати кожен крок свого чоловіка-гульвіси. Коли все це починалося, я чітко зазначив, чого саме чекаю від своєї фаворитки. А леді, безсумнівно, вигадала собі, що сила її почуттів розтопить моє крижане серце. Доведеться зруйнувати ці рожеві надії.

Та якщо не брехати хоч собі самому, Айко ніколи не змогла б стати мені за наречену — для цього її репутація дійсно занадто зіпсована. На посаду майбутньої герцогині Гамфрі потрібна зовсім інша жінка. Юна, тендітна, незаймана. Гнучка й покладиста, проте із характером та бажанням відстоювати власну думку... Чомусь в цю мить перед очима виринув спогад про кучеряву бестію в штанах, що обтягували пружні стегна, та з мечем в руці. Рано чи пізно все одно доведеться одружитися, то чом би не юна баронеса Беллоуз? Можливо, королева була не так вже й неправа, коли радила придивитися до Лавінії.

Треба було вирішити питання з віконтесою якомога швидше. Я був упевнений, що розмова з леді Танако пройде спокійно й ми залишимося хоч і не друзями, то добрими приятелями. А як ні, то завжди можна відіслати невгамовну закохану жінку в дуже почесне і не менш далеке відрядження.

За цими думками навіть не помітив, як повернувся до намету, де на мене вже чекала гаряча вода та свіжий одяг. Організатори добре подбали про головних героїв сьогоднішньої вистави.

Вже за п’ятнадцять хвилин я стояв на арені, перевдягнений у чорний камзол та таку ж саму темну, як задуми заколотників, сорочку. Чоботи виблискували в променях ліхтарів. Навіть не помітив, як стемніло. Грала весела музика, поважні чоловіки та жінки прогулювалися з келихами, дітлахи бігали один за одним та верещали, молодь вже вишиковувалася для чергового танцю. Не дарма музики грали нескладні, проте запальні мелодії.

В колі танцюючих я побачив свого суперника. Той кружляв русяву дівчину в смугастій сукні. Хоч і не міг роздивитися, з ким саме танцював Патрік, але здогадатися було не складно — від вправної танцівниці неможливо було відірвати погляду. Пари розсипалися, встали двома рядами — один проти одного, заляскали в долоні, й підтюпцем попрямували на зустріч партнерам. Музика ставала все жвавішою, усмішки ширшими, на черговому повороті шпильки із зачіски партнерки Патріка вислизнули і хвиля ясно-каштанового кучерявого волосся вирвалася із тенет етикету та суспільних вимог.