Розділ 9. Роза

Сьогодні я була більше схожою на леді, хоч це трошки напружувало. Моя нелюбов до вишуканих суконь, підборів та складних зачісок вже давно ні для кого не була таємницею — навіть для клятого герцога — але матінка все одно змусила причепуритися перед виходом із дому. Ніжно-рожева сукня, заквітчана тьмяними волошками, вигідно підкреслювала довгу шию, груди та круті стегна, проте перетворювала мене на казкову принцесу або фею з сільських міфів. З підборами мене примирило лишень те, що нас привезли в екіпажі до ресторації і в ньому ж ми повернемося — жодних прогулянок в парку або по крамницях. І день був не дуже спекотний, все ж таки осінь надворі, тож стриманий макіяж залишався там, де і мав бути.

Все це бісило мене настільки «зовсім трошки», що геть не хотілося ні з ким розмовляти. Матінка тим часом бурхливо обговорювала враження від прийому в ратуші з пані Роулінсон. А сестра невдоволено піджала губи та похмуро розглядала вулицю. Її успіх на балу складно було назвати приголомшливим, проте свою долю уваги дівчина отримала. Навіть ліпший друг клятого герцога запросив її на вальс, чим Келлі страшенно пишалася. Ніби вона винайшла ліки від смертельної хвороби, а не покружляла три хвилини у обіймах столичного чепуруна.

— Лавініє, перестань супитися! В тебе з’являться зморшки поміж брів і ти станеш схожою на буркотливу бабцю. — відірвалась на мить від пліток баронеса Беллоуз. — Келлі Мей, тебе це теж стосується! З таким виразом на твоєму обличчі зникають губи!

Я вичавила із себе кривеньку посмішку та підняла келих з прохолодним соком. Сестра теж щось зобразила та, відпивши свого рожевого напою, потяглася за черговим тістечком. Ми сиділи на просторій веранді. Майже всі столики навколо були порожніми. Окрім нашого, лише один в самому кутку був зайнятий відвідувачами. Сиділи дві поважні пані у яскравих сукнях. Здається, одна з них — та сама коханка клятого герцога. Не те, щоб я її прямо розглядала, але незвичне коротке волосся підштовхувало до певних висновків.

Ноксвіль нарешті став звичним після визначного прийому. Ажіотаж вщухнув і леді після всього могли перепочити. Звісно, всі чекали на бал у Гамфрі-холі. Але доки не було остаточної дати, то нема чого перейматися — мода примхлива й перешивати вбрання нікому не хотілося.

Я вдивлялася в спину коротковолосої леді й ніяк не могла відірвати погляду. Цікаво, чому Ентоні вибрав саме її? І чому вони не заручені? Зараз не темні віки й родину не вкриють непозбутнім соромом, якщо юна леді дозволить собі трохи більше. Проте ось так відверто. Чи не має приватне залишатися за зачиненими дверима?

Довга біла шия леді Танако здавалася тонкою та тендітною навіть здалеку. Вузькі плечі, обтягнуті блідо-зеленим шовком, та тонка талія робили жінку схожою на вишукану порцелянову ляльку, створену на сході Ойранської імперії. Таку ж неземну та далеку від сьогосвітнього.

На мить примружилась і перед очима встала картина, як герцог обіймає цей ніжний стан, притягає до себе, чоловічі руки спускаються нижче — стискають сідниці…

Щоки зажаріли. Боже, яка гидота! Навіть сама не могла розібратися, то я почервоніла від сорому, збудження чи злості. Зуби скрипнули — отже, бачити в обіймах Ентоні східну красуню мені не подобалося. Дивно. Він же мені навіть не до вподоби! І застарий. І зухвалий. І зверхній. І викликав на дуель мого ліпшого друга!

— … і сьогодні ввечері Кевіну доведеться бути секундантом. — увірвався до моїх роздумів голос матінки. — Лавініє, ти нічого не хочеш пояснити?

— Мамо! — обурилася я. Це точно не я змусила брата бути поряд з Патріком під час дурнуватої дуелі. — До чого тут я?

— Бо це ти все затіяла, — мама зробила маленький ковток з біло-блакитної чашечки.

— І як я це зробила, скажіть на милість? — здавалося, що кисень скінчився й навіть один єдиний подих зробити стало важко. — Хіба це я привезла коханку? Чи це я приперлася до герцогського маєтку без запрошення з самого ранку й викликала на дуель віконтесу Танако?

— А я б не відмовилася, — наче грім серед ясного неба пролунав мелодійний голос. Поряд із нашим столиком стояла згадана леді, а за її спиною маячила чи то подруга чи то компаньйонка («страшненька подружка» — згадалося й я змусила себе не посміхнутися). — Щоправда, не знаю, який вид зброї обрала б. Що вам до серця? Вишивка, гра на фортепіано? Чи, може, кулінарія або гадання на картах?

Матінка відкрила рота, а Келлі втупилася жінці у декольте. І я не була здивована поведінкою сестри, адже на декольте Танако лежала неймовірної роботи лілія. Знаючи любов Келлі до прикрас, було б дивніше, якби вона не звернула уваги. Я б навіть могла закластися, що сестра не відірветься найближчим часом від споглядання на витончену прикрасу. Пані Роулінсон обмахнулася кілька разів віялом.

— То що ж ви оберете, юна баронесо? — не збиралася так просто здавалася леді Танако.

— Я б обрала не вішатися на чоловіка, який мною нехтує, пускає плітки та не квапиться робити пропозицію

— Не помітила, що Ви вже заручені, — посмішка жінки стала їдучою, наче гірчиця, що готував наш кухар до різдвяних страв.

— Проте маю купу часу попереду, мені лише дев’ятнадцять. — я теж не збиралася йти на поступки. На відміну від бісова герцога, важливими відомостями я не нехтувала й точно знала, що пихата віконтеса старша за мене на дев’ять років.

— Леді! — вирішила втрутитися матінка, розгладила на сукні неіснуючі складки та в упор подивилася на жінок. На подрузі її погляд затримався трошки довше, ніж на самій віконтесі Танако. І мені було страшенно цікаво — чому так. — Баронесо Корнер, чи не вашим обов’язком є спонукання вашої підопічної поводитися чемно? Навколо люди й ні до чого робити з себе посміховисько.