Розділ 7. Роза

Я підняла чашку та відпила трошки запашного чаю. Насправді, з радістю б вдерлася до батьківського кабінету й напилася б бурбону. Чи хоча б того яблучного пійла, від якого виключно печія і жодного задоволення. Та це марні надії. Зараз треба було відмовити цього йолопа від недолугої дуелі та відправити його якомога далі. Краще б назад у Дору, але навіть до леді Танако у герцогський маєток було б непоганим варіантом.

Так, я тягнула час! Не могла ж ось так прямо заявити, що про його походеньки не пліткує хіба що німий коваль. Та й він може теж пліткував — писав записки чи жестами показував! Треба було якось цю розмову пом’якшити. А ще відверто розглядала. Зі вчорашнього вечора геть нічого не змінилося й герцог продовжував бути жагучим красенем. На відміну від рудого Патріка, Ентоні мав довге чорне волосся, затягнуте в низький хвіст оксамитовою стрічкою. Обсидіанові очі дивилися прямо й змушували пітніти долоні та рум’янитися щоки.

— Скажіть, Ваша світлість, чи це правда, що Ви займаєте чималу посаду у королівській службі безпеки? — обережно почала. Обличчя Ентоні витягнулося на мить — певно герцог очікував на будь-яке питання, окрім тих, що мали відношення до його служби на благо Корони — та потім чоловік себе опанував і лице повернулося до звичного виразу нудьгуючого містянина.

— Все вірно.

— І ця посада включає в себе проведення… — я поклацала пальцями, підбираючи слова, — шпигунських дій? Розвідницьких? Роботу під прикриттям?

— Звісно.

— А Ви маєте для цього спеціально навчених людей? Чи самі також?

— І людей маю і сам буває. Але останнє, скоріше виключення. Для роботи під прикриттям я занадто відома постать. — (і нескінченно скромна, подумалося мені раптом). В голосі чоловіка з’явилися ноти далекої грози й здавалося, що герцог втрачав терпіння. Або взагалі його не мав. — Проте до чого всі ці розпитування?  Я досі не почув відповіді на свої. Чи може Ви хочете на щось натякнути?

— До чого тут натяки? Я просто підбираю слова, щоб і мене Ви не викликали на дуель.

— Що за дурниці?

— Ну, Патріка викликали й за менше.

— Ви поза зоною ризику, адже Ви — леді, Лавініє. — чоловік кинув короткий погляд на мою компаньйонку й продовжив. — Хоча бачить Бог, я не розумію, як справжня леді може так поводитися?

— Не образили, — але насправді, слухати таке було не дуже приємно. Звісно, мені до королівських фрейлін далеко, але і він не взірець чемності. Проте його грубість була чудовою нагодою сказати саме те, що хотіла й не дуже перейматися під час обирання висловів. — Так от. Якщо ваші люди виконують завдання саме так, як це зробили Ви в Ноксвілі, то здається дивним, що нас досі не захопила Ойранська Імперія! Чи королівство Брахмайн. Чи східні племена. Та хто завгодно!

— Поясніть.

— Ви ще не доїхали, а наше місто та села навколо гули, що Його світлість подорожує з коханкою. Тільки ті, хто не має чайної кімнати, не обговорювали за ароматним напоєм потенційного жениха, який насправді і не планує одружуватися. Ніхто при здоровому глузді не буде виставляти на загал свої приватні справи і при цьому заявляти про серйозні наміри. Може ми тут і далекі від столичних світських пліток, але ж не йолопи.

— Для леді Ви висловлюєтеся доволі зухвало. — не дивлячись на прохолодний тон, обличчя Ентоні розквітло усмішкою. Навіть очі потеплішали й більше не виглядали колодязями темряви. — Проте це лишень додає чарівності.

— Ви відмовитеся від дуелі? — спитала з надією.

— Звісно, що ні, — герцог піднявся з крісла. — Хоч на питання Ви не відповіли, та я все прочитав поміж рядків. То цей Патрік — ваш друг?

— Так.

— І нічого більше?

— Пан Вествуд — мій друг дитинства. — дивно, що в мене зуби не покришилися від напруги.

— Тоді не буду його вбивати, — чоловік коротко вклонився. — Просто навчу пристойній поведінці. Ви ж прийдете за нього вболівати?

Проте на відповідь чортів граф не чекав й вийшов геть. На канапі біля вікна пожвавіла пані Роулінсон.

— Леді! Хіба так можна? Ви поводилися, неначе торговка з недільного ярмарку! — жінка почала обмахуватися клаптиком із вишивкою. — Ваші батьки просили Вас поводитися люб’язно! Чи Ви не розумієте, що через вас у барона можуть бути чималі проблеми?

— Пані Роулінсон, я Вас прошу! — махнула рукою. Якщо в тата й будуть проблемо, то не через мене, а через клятого герцога Гамфрі. До того ж, матінка просила поводитися ввічливо та доброзичливо під час прийому. Про відвідини не було жодної мови.

Я взяла маленьке тістечко, яке Ентоні так і не скуштував, та відкусила невеликий шматочок. Кисло-солодкий ніжний смак розтікся на язиці. Яке задоволення!

— Сідайте, пані, випийте чаю та заспокойтеся. — поманила долонею знервовану компаньйонку. І крикнула голосніше, зовучи служницю. — Луїзо, я знаю, що ти тут! Неси чисті чашки й приєднуйся до нас!

— Ох, леді, — дівчина дзеленчала порцеляною, — який він, цей герцог!

— Який? ­— очі в мене немов самі собою закотилися.

— Сильний, мужній, зухвалий!

Можна було б ще додати — диявольськи красивий, але то геть зайве. Зараз поп’ємо чаю і треба буде поділитися «чудовими» новинами з матінкою. Я сподівалася, що вони з бароном до закінчення нашого чаювання вже повернуться додому.