Розділ 2. Ентоні Артур Гамфрі

Я ненавидів подорожувати в кареті ще більше, ніж вислуховувати наполягання батьків разом із королівською родиною на якнайшвидшому одруженні. І насправді, ніколи б не поїхав до старого маєтку в Ноксвілі, але з наказами Його величності не посперечаєшся. Зрештою, це саме до мене прийшов голова внутрішньої розвідки з відомостями щодо заколоту під самим нашим (а точніше, під його) носом. Спочатку я обурився — моя відповідальність сягала хіба що розвідки зовнішньої, а до внутрішніх проблем я жодного відношення не мав. Та я розумів колегу — до кого, як не до давнього друга королівської родини — ми товаришували з Його величністю Альфредом від самого дитинства — можна звернутися у важку годину Отже, як голови розвідок, ми сперечалися, лаялися, програвали різні варіанти, і дійшли згоди: такого роду новини краще буде приносити комусь близькому. Ми обидва щиро сподівалися, що король Альфред не відправить на каторгу чи ешафот ліпшого товариша. Саме мені довелося йти з текою про заколот до монарха. Результат не змусив на себе чекати — всього за якийсь тиждень я вже плентався до передмістя.

Разом зі мною в кареті трясся мій друг з часів навчання у військової академії — маркіз Маркус Освальд Джой. У подробиці я його, звісно, не посвячував, проте скинути на чоловіка хоча б частину спраглих до заміжжя жінок, які обов’язково будуть кружляти навколо, було не зайвим.

Можливо, леді Танако також повпливає на матримоніальні плани деяких молодих осіб та їхніх матінок. Шкода, що їхати разом — нехтування усіма правилами. Попри те, що у столиці майже ні для кого не були таємницею наші стосунки, тут, у провінції, настільки очевидними їх робити було не варто. Тим паче сама Айко дуже просилася зі мною через рідню, що мешкала неподалік, і жінка вважала за чудову можливість відвідати їх та, на додачу, провести час зі мною. Знайти привід для відмови я не зміг. І не хотів.

Доки тряслися сільськими дорогами, я мав час вчергове обміркувати свої подальші дії. Масштаб заколоту ошелешив навіть мене, а це не так легко! На щастя, ніхто не планував вбивати королівську родину. Але вирішити відокремитися від королівства й стати незалежними… Його величність Альфред Кларенс ІІІ подібного дозволити не міг й відправив мене розібратися та поставити на місце зухвалих аристократів. А головного заколотника супроводити спочатку до катівні, а потім на шибеницю.

Її величність Люсінда запропонувала чудову легенду мого раптового приїзду.

— Хіба не чудовий привід завітати до рідного містечка? Тільки уявіть, герцог вирішив нарешті одружитися й має намір шукати ту єдину в місті, де народилися та зростали його предки. — очі королеви в ту мить, коли вона вигадала цю легенду, палали азартом та передчуттям.

Це справді було непоганою ідеєю. Часто-густо вельможні чоловіки приїздили у невеличкі містечка в пошуках нареченої. На відміну від жительок столиці, провінційні красуні просто були щасливі, що якийсь лорд звернув на них увагу й не дуже  наполягали на повазі та вірності. Проте особисто мені огидна була сама думка про одруження. Тим паче із якоюсь селючкою. Тим паче, доки у будь-яку мить за моїм бажанням поряд з’являлась віконтеса Танако. І нічого не вимагала, що робило її ще більш привабливою.

— Довго нам ще трястися? — заворушився навпроти Маркус. — Складається враження, що ми їдемо не за 50 кілометрів від Дори, а кудись в Північний Гарнізон.

— Ти можеш кілька діб подорожувати верхи, а день в кареті тебе вимотує? — я погоджувався з другом, мені теж хотілося скоріше дістатися маєтку. Добряче повечеряти. Зустрітися нарешті зі своєю леді — вона подорожувала в іншій кареті і мала прибути трошки пізніше за нас. Але ж підтримувати Маркуса було необов’язково та й час плинув швидше під час цікавої розмови. Чи суперечки.

— Може твій чорний хвіст не вимагає скорішого миття, а мої кучері, — продовжив тим часом чоловік своє буркотіння і відкинув на спину довге біле волосся, — потребують води та парфумів.

— Ти ніби розніжений старший син, що в руках не тримав нічого важчого за келих з вином.

— Хіба я не маю виглядати саме так? — спитав друг і ми засміялися. Жити й виконувати обов’язки значно легше, коли з першого погляду ніхто не може зрозуміти, на що саме ти спроможний. — Ти розповіси мені, що ми забули в Ноксвілі?

— Наречену? — вигнув я темну брову.

— Ой! Мені можеш не брехати! — відмахнувся Маркус. — Хто їздить шукати наречену та бере із собою коханку?

— Це в Дорі відомо, а тут вона — почесна гостя герцога Гамфрі. Помічниця у виборі найдостойнішої кандидатки в наречені.

— Будь обережний, друже, — замислено вдивився у проминаючий повз вікна карети пейзаж Маркус, — як би потенційні герцогині не вчепилися в зачіску леді Танако.

— Айко — еталон справжньої леді, вона не дозволить себе в таке втягнути. — вступився я за честь жінки. Проте маркіз Джой в дечому рацію мав — незаміжні леді можуть бути непередбачувані та невпинні, немов гірська річка у сезон дощів, на своєму шляху до омріяного весілля.

— Я попередив, а ти вже сам вирішуй, — друг знов повернувся до мене та примружився. — Жінки ті ще підступні створіння. Як би твоє бажання на три тижні усамітнитися з Айко не перетворило подорож на війну місцевого масштабу. Вона, до речі, на одруженні не наполягала?

Я засміявся. Леді Танако, може й хотіла стати леді Гамфрі, проте особливої активності не проявляла. Хіба що останнім часом були невловимі натяки, але такі тонкі та невагомі, що мені вдавалося робити вигляд, що геть нічого не розумію. Ми були дуже схожі — обидва шукали розради та задоволення і зовсім не вірили в кохання.