РОЗДІЛ 10. Подарунок для Анастасії

Минуло три дні, сповнені прихованого очікування. Пол намагався поводитися як зазвичай, але його погляд мимоволі повертався до дороги, що вела з міста. Нарешті, біля входу до маєтку пролунав гучний стукіт.

Дворецький відчинив важкі двері й побачив на порозі молодого чоловіка у формі посланця.

— Чого вам, пане? — запитав слуга.

— Покличте пана Пола. Передайте, що його особливе замовлення готове, — впевнено відповів незнайомець.

Пол з’явився майже миттєво, наче чекав саме на ці слова.

— Я так розумію, пан Трістан не марнував часу і підготував варіанти, як ми й домовлялися?

— Саме так, пане. Він чекає на вас у своєму кабінеті, — підтвердив посланець.

— Ну, тоді не гаймо жодної хвилини! — вигукнув Пол.

Він швидко накинув плащ і вийшов на подвір’я. Вони сіли в карету, що чекала біля воріт. Копита коней зацокотіли по бруківці, і за сорок хвилин вони вже стояли перед знайомим ошатним будинком посередника.

Трістан зустрів Пола з притаманною йому діловою усмішкою. У кабінеті на столі вже лежали розкладені папери — список кращих будівель, що були виставлені на продаж у самому серці Арго. Пол уважно вивчав кожну картку: описи кімнат, стан садів, історію власників. Нарешті він підвівся:

— Папери — це добре, але я хочу побачити їх на власні очі. Покажіть мені їх усі.

Трістан залюбки погодився. Вони залишили карету і рушили пішки через центральні квартали міста. Арго в цей час було сповнене життям: торговці вигукували свої ціни, з кав'ярень долинав аромат свіжої випічки. Вони оглянули три будинки, але Пол лише хитав головою — щось було не те.

І ось вони зупинилися перед четвертим варіантом. Це був витончений двоповерховий будинок з білого каменю, з великими вікнами та невеликим затишним двориком, де вже починали квітнути кущі троянд. Як тільки Пол переступив поріг, він відчув — це воно. Тут було багато світла і особливий спокій, який так потрібен був Анастасії.

— Беру! — вигукнув він, і на його обличчі розпливлася задоволена усмішка.

Вони повернулися до кабінету Трістана, щоб завершити справу. Як і минулого разу, до процедури залучили досвідченого нотаріуса — пана Коллінза. Коли всі документи були підписані та завірені королівською печаткою нотаріуса, Пол дістав свою чекову книжку. Він впевнено заповнив чек на чималу суму і передав його посереднику.

Трістан ледь не засяяв від задоволення. Він офіційно вручив Полові важку зв'язку ключів та всі права на власність.

— Вітаю вас, пане Пол. Ви тепер володар одного з найкращих будинків у нашому місті.

Нотаріус отримав свою винагороду, і вони з Трістаном розійшлися по своїх справах. Посередник відразу подався до банку, щоб розпорядитися новими коштами, а Пол... Пол не поспішав додому.

Він відчував неймовірне піднесення. Перш за все він завітав до найближчого будівельного магазину, де накупив інструментів, свіжих фарб та всього необхідного для дрібного ремонту. Він хотів, щоб усе було ідеальним.

Решту дня колишній капітан гвардії провів у роботі. Він зняв камзол, закотив рукави й власноруч докручував дверні ручки, підправляв рами на вікнах та змащував замки, щоб вони працювали безшумно. Потім він взявся за прибирання. Хоча будинок був чистим, Пол хотів витерти кожен куточок, щоб у повітрі пахло свіжістю, а не старим пилом.

Минуло більше ніж пів дня важкої праці. Коли сонце почало хилитися до обрію, Пол окинув поглядом результат своєї роботи. Дім сяяв. Кожна деталь була на своєму місці. Стомлений, зі спітнілим лобом, але неймовірно щасливий, він зачинив двері й найняв карету до свого маєтку на пагорбі.

Він повертався додому змучений, але з серцем, повним радості. Він мав таємницю, яка незабаром змінить життя Анастасії й зробить її перший день народження в Арго справді незабутнім.