РОЗДІЛ 9. Таємний план Пола

Наступного ранку Пол прокинувся під спів птахів, що оселилися в лісі навколо маєтку. Повітря було свіжим і чистим, але думки чоловіка були зайняті справами. Поки будинок ще спав, він за звичкою вирушив у місто. Його мета була важливою — старий банк Арго, де зберігалися не просто гроші, а застава безпеки для тих, кого він присягнув захищати.

Будівля банку зустріла його прохолодою мармурових стін та тихим шелестом паперів. Завдяки таємним розпорядженням Короля Георгія, Пол мав особливий статус доступу. Його одразу провели до кабінету старшого банкіра — чоловіка в окулярах, чий погляд був таким же холодним і точним, як і цифри в його книгах.

— Вітаю, пане Пол, — банкір ледь помітно кивнув. — Зачекайте кілька хвилин, мені потрібно перевірити стан рахунку та нарахування відсотків за останній період. Це вимагає точності.

Час у кабінеті тягнувся повільно, лише маятник великого годинника на стіні відбивав секунди. Нарешті банкір підняв очі від розрахунків. Те, що він оголосив, змусило Пола внутрішньо здригнутися. На рахунку лежала сума, яка навіть без королівської казни здавалася величезною для цього спокійного містечка. Відсотки, що накопичувалися роками, перетворили початковий капітал на справжній статок.

Подякувавши банкіру, Пол вийшов на вулицю, поринаючи у глибокі роздуми. Гроші мали працювати. Він ішов бруківкою Арго, спостерігаючи за тим, як місто росте і розвивається.

«Це надійне місце, — думав він. — Інвестиція в нерухомість тут — це найкращий спосіб зберегти і примножити кошти для дітей».

Раптом йому прийшла в голову чудова ідея. Незабаром у Анастасії був день народження. Це був її перший особистий ювілей у новому житті, без золотих корон та палацових прийомів. Він вирішив купити будинок безпосередньо в центрі міста. Це було б ідеальним місцем, де вона могла б іноді відпочити від тиші маєтку, змінити обстановку або просто почуватися частиною міського життя.

Не вагаючись, Пол зупинив карету, що проїжджала повз.

— До пана Трістана, — скомандував він візнику. — Найшвидшим шляхом.

Пан Трістан був людиною, яка знала кожен камінь у цьому місті та кожну угоду, що відбувалася за останні десять років. Саме через нього Пол купував маєток мера, тож довіра між ними вже була встановлена.

Приблизно за пів години карета зупинилася біля ошатного будинку. Пол постукав у двері, які за мить відчинив дворецький у білих рукавичках.

— Пане, вам кого? — запитав слуга.

— Я до містера Трістана. Маю до нього важливу справу. Скажіть, що його турбує Пол, той самий чоловік, який придбав будинок мера за містом. Він одразу все зрозуміє.

Дворецький попросив зачекати, але повернувся дуже швидко: господар чекав на гостя. У кабінеті Трістана пахло дорогим тютюном та старою шкірою.

— Чим можу допомогти вам цього разу, мій успішний друже? — усміхнувся Трістан, підводячись назустріч.

— Я маю намір придбати ще один будинок, але цього разу — безпосередньо в місті, — відповів Пол, сідаючи навпроти. — Мені потрібен варіант, який поєднував би в собі витонченість, затишок та вигідне розташування. Це має бути особливий подарунок.

Трістан зацікавлено примружився:

— О, це чудова ідея. Арго зараз на піку розвитку. Дайте мені кілька днів, я підберу найкращі варіанти, які тільки існують на ринку. Я особисто перевірю кожен будинок.

Вони міцно потисли один одному руки, скріплюючи домовленість. Коли Пол вийшов на вулицю, сонце вже починало сідати, фарбуючи небо в теплі рожеві тони. Він знову найняв карету і вирушив до маєтку на пагорбі.

Вдома на нього вже чекала його велика, дивна, але така рідна «сім’я». За столом панував затишок: сміх дітей, тиха розмова жінок і запах смачної вечері. Пол сів поруч з Анастасією, але не видав свого секрету жодним поглядом. Він вечеряв, спостерігаючи за нею, і відчував, що цей план — не просто про гроші. Це був його спосіб сказати їй, що він зробить усе, аби вона була щасливою, незалежно від того, як її тепер звуть. Після вечері, коли всі розійшлися по кімнатах, Пол ще довго сидів біля вікна, дивлячись на зорі та чекаючи новин від Трістана.