РОЗДІЛ 5. Нові імена

— Он воно як... — капітан Олівер видихнув із важким спокоєм. — Тепер мені доведеться якось пояснити все це Королеві.

Він помовчав, а потім запитав друга:

— Скажи, що зараз коїться в королівстві? Що чути в столиці?

Пол похитав головою:

— Прем’єр-міністр вирішив посадити на трон молодшого брата Короля, принца Вільгельма. Йому лише шістнадцять, ним легко маніпулювати. Мати покійного Короля зараз у глибокому горі, вона не може брати участь в управлінні державою. У столиці повним ходом іде підготовка до коронації.

— Тепер мені все зрозуміло, — відказав Олівер. — Дякую за інформацію, друже. А тепер до справи. Ти знаєш, навіщо я тут?

— Так, — кивнув Губернатор. — Тобі потрібні документи для всієї вашої групи. Щоб ви могли безпечно пересуватися королівством і, зрештою, виїхати за його межі.

Пол підсунув до себе чистий аркуш паперу й узяв перо.

— Як Губернатор, я маю право надавати громадянство нашого міста тим, кому вважаю за потрібне. Мені лише треба знати кількість чоловіків, жінок і дітей, а також їхній приблизний вік.

Олівер зосередився:

— Нас усього двадцятеро. Зі мною десять чоловіків-воїнів, Королева Анна з трьома дітьми та шість жінок із прислуги. Щодо віку: мені сорок, Королеві — тридцять вісім. Принцові Вільяму п'ятнадцять, Чарльзу — дванадцять, а принцесі Елізабет — сім.

Капітан на мить замислився.

— Моїм воїнам приблизно по тридцять. Іншим шістьом чоловікам — двом біля двадцяти, трьом близько сорока, а найстаршому десь шістдесят. Оскільки Король тримав при покоях лише одружені пари, вік жінок-служниць збігається з віком їхніх чоловіків.

Пол швидко занотовував дані.

— А імена та легенди? Звідки ви родом?

— Придумай сам, Поле, — зітхнув Олівер. — Ми приймемо будь-яку долю з честю. Головне — безпека.

— Гаразд. Дай мені три дні, і все буде готово. Коли документи будуть підписані, я пришлю посланця до таверни «Буря».

— Домовилися, — відказав Олівер.

Друзі попрощалися так щиро і сумно, ніби знали, що більше ніколи не побачаться. Капітан вийшов на вулицю. Він не став наймати карету, а пішов до таверни пішки. Дорогою він не помічав нічого навколо, бо в голові була лише одна важка думка: як підібрати слова, щоб розбити серце Королеві новиною про загибель чоловіка, і як переконати її, що відсьогодні вона — просто звичайна жінка з іншим ім’ям.