РОЗДІЛ 3. Втеча в невідомість

Королева Анна з дітьми та свитою встигла забігти до таємного проходу. Саме там їх наздогнав командир охорони зі своїми вірними воїнами. Як тільки вони опинилися поряд, лицарі миттєво оточили втікачів, ставши попереду і позаду, щоб забезпечити максимальний захист. Їхнім найголовнішим обов'язком було оберігати Королівську родину — принаймні те, що від неї залишилося.

Командир впевнено повів групу тунелем, обираючи потрібний шлях поміж кількох розгалужень. Невдовзі вдалині замерехтіло світло. Воно ставало все яскравішим — вихід був уже неподалік.

Коли вони нарешті вийшли з тунелю, то опинилися на безлюдному піщаному березі. Поряд, погойдуючись на хвилях, був пришвартований човен. Командир жестом наказав усім зачекати, поки він перевірить судно. За кілька хвилин він повернувся:

— Усе спокійно. На човні є все необхідне для подорожі. Наш Король підозрював, що може статися переворот, і тримав це судно спеціально на такий випадок. Окрім нього, лише я знав про цей план і потай поповнював запаси.

Усі були вражені далекоглядністю Короля Георгія. Люди піднялися на борт і, згідно з наказами командира, почали готувати корабель до відплиття. Коли якір підняли, чоловіки сіли за весла і дружно вдарили по воді. Жінки тим часом заходилися готувати їжу з тих запасів, що були в трюмі.

Їхній шлях пролягав до сусіднього острова, що був за день ходу від столиці. Там вони мали пересісти на великий корабель. Під час плавання командир передав штурвал своєму помічникові, який мав досвід мореплавства. Сам же пішов до каюти й переодягнувся у звичайний цивільний одяг. Потім він наказав усім іншим зробити те саме.

— Це для того, щоб нас ніхто не впізнав, — пояснив він. — Віднині ми починаємо життя з чистого аркуша. Такою була остання воля нашого Короля.

Стару одежу командир склав у заздалегідь приготовану металеву діжку з отворами й кинув за борт — так вороги не змогли б знайти жодних слідів.

Рівно за добу герої дісталися острова. Як тільки човен торкнувся берега, командир звернувся до супутників:

— Я зійду на берег, щоб розвідати ситуацію та про все домовитися. Чекайте на мене тут.

Він прихопив із собою золото, сховане на судні саме для такого випадку, і рушив до причалу. За кілька годин він повернувся з добрими новинами:

— Усе владнав. Капітан великого торгового судна погодився взяти нас на борт без документів і доправити до потрібного міста. Збирайтеся, ми відпливаємо за годину!

Люди швидко підхопили речі й вирушили до пристані. Дорогою помічник запитав:

— А що буде з нашим човном, командире?

— Я про це подбав, — задумливо відповів той. — Домовився з кількома місцевими джентльменами: вони сядуть у наш човен і попливуть у бік міста Альфен.

— Але навіщо? — здивувався помічник. — Це ж зовсім в інший бік!

— Саме так. Якщо вороги вистежили нас до острова, вони побачать, як наш човен відходить у напрямку Альфена, і кинуться в погоню за хибним слідом. Це дасть нам час зникнути назавжди.

— Геніально! — вигукнув помічник. — Тепер я все зрозумів.