РОЗДІЛ 1. Раптовий візит

(Цілком вигадана історія)

Одного погожого сонячного дня небо над аеропортом «Бориспіль» розітнув гул двигунів приватного літака з лівреєю британської монархії. Посадка борту з Лондона не була анонсована в новинах, що додавало події особливої таємничості. Біля самого трапа, попри дипломатичний етикет, гостя зустрічав особисто Президент України Олексій Миколайович. Поруч із ним, помітно нервуючи, вишикувалися найближчі радники.

Коли двері літака відчинилися, на змійку трапа ступив Король Англії Альберт I. Його постава випромінювала спокій, але в погляді читалася втома людини, яка прийняла доленосне рішення. Супровід Короля — мовчазна свита в бездоганних костюмах — слідував за ним крок у крок.

— Ласкаво просимо на українську землю, Ваша Величносте, — промовив Олексій Миколайович, вітаючи гостя згідно з найкращими національними традиціями.

Після короткої офіційної частини вони сіли в президентський лімузин. Салон авто поглинув шум летовища, залишивши лідерів двох держав у тиші, яку порушувало лише тихе мурчання двигуна. Решта делегації розмістилася в автомобілях супроводу, і кортеж рушив у бік Києва.

Деякий час вони їхали мовчки, спостерігаючи за краєвидами за вікном. Нарешті Олексій Миколайович порушив тишу:

— Ваша Величносте, визнаю, ваш візит став для нас повною несподіванкою. Що привело вас до України так раптово?

Альберт I злегка повернув голову до вікна, наче зважуючи кожне слово.

— Я давно хотів відвідати ваші краї, пане Президенте, — відповів він тихим, але твердим голосом. — Та лише зараз відчув, що час настав. До того ж... я маю тут одну надважливу справу, яку не можу довірити нікому іншому.

— Можливо, вам знадобиться допомога на державному рівні? — щиро запропонував Олексій Миколайович. — Я готовий всіляко посприяти, щоб ваше перебування тут було успішним.

Король ледь помітно усміхнувся:

— Не заперечую. Я буду справді радий вашій підтримці.

Вечір застав їх за оглядом визначних місць столиці. Золоті бані соборів відбивали останнє проміння сонця, але думки обох чоловіків були далекі від архітектури. Оскільки для таємничих справ було вже запізно, Президент розпорядився поселити гостя у найкращому готелі міста. Домовившись зустрітися вранці, вони попрощалися.

Наступного дня о дев'ятій ранку президентський лімузин уже чекав біля входу в готель. Олексій Миколайович особисто піднявся на п'ятий поверх до номера №507. Двері відчинила молода дівчина з приємними рисами обличчя — Елейн, особиста покоївка Короля, яка супроводжувала його в усіх поїздках.

— Доброго дня! — привіталася вона з легкою англійською вимовою.

— Доброго дня, — відповів Президент. — Передайте, будь ласка, Його Величності, що я чекаю внизу. Настав час виконувати обіцянки.

За годину, коли лімузин уже впевнено маневрував вулицями Києва, Олексій Миколайович знову звернувся до Альберта:

— Ваша Величносте, чи не могли б ви відкрити деталі цієї справи? Мені потрібні факти, щоб почати діяти.

Король не промовив жодного слова. Він повільно витягнув із внутрішньої кишені піджака щільний конверт і передав його Президенту.

— Що це? — запитав Олексій Миколайович, відчуваючи, як прискорюється пульс.

— Усередині фото людини, яку нам потрібно знайти за будь-яку ціну.

Президент розкрив конверт. Зі знімка на нього дивився білявий юнак — на вигляд йому було близько двадцяти років. Звичайне, на перший погляд, обличчя, але щось у його погляді змусило Олексія Миколайовича замислитися.

— То ось яка у вас справа… Ця справа — людина! — здивувався він. — Розкажіть усе, що знаєте про нього. Де він живе? Як його звати? Я задію всі ресурси.

Альберт I важко зітхнув, і в цьому зітханні відчувся вантаж цілих поколінь.

— У тому й біда, що я не знаю навіть його імені. Є лише це фото.

— У часи цифрових технологій та систем розпізнавання облич це складне завдання, але цілком можливе, — запевнив Президент і, нахилившись до водія, скомандував: — Змінюємо маршрут. Їдемо до Міністерства внутрішніх справ! Негайно.

Дорогою Король додав, наче виправдовуючись:

— Цей юнак не вчинив нічого протизаконного, пане Президенте. Це внутрішні справи нашої монархії, про які я поки не можу розповідати детально. Скажу лише одне: він громадянин вашої країни, хоча його коріння походить із моєї родини. Тієї її гілки, що загубилася в тумані історії двісті років тому...