Глава 1 Відьма.

Глава 1 Відьма.

Кіт, яскраво жовтого забарвлення, з помаранчевими тигровими лініями і білими стопами, прокинувся. Окинув кімнату зеленими очима і невдоволено нявкнув, жодної реакції, від сплячої людини. Роздратовано піднявся і майже впавши з підвіконня, зробив вид, що так і було задумано потягнувся і зістрибнув на підлогу. Швидко вистрибнув на ліжко, що було втиснуте між плитою та стіною і легко стаючи на хлопця під ковдрою, став передніми лапами на груди і різко та голосно:

- Мяв!

Хлопець відразу відкрив очі і не питаючи нічого, потягнувся до годинники, що стояв на табуретці біля ліжка. Дорога річ, ручна робота, він сам його зібрав, під пильним керівництвом майстрів, ковалів механістів.

- Проспав!

- Мяа!

- Міг раніше розбудити! - схопив кота в руки і вскочив, повернув на ліжко.

Хлопець був середнього зросту, мав м’язи та не такі як у ковалів, скоріше тонкі і тільки нарощувані. Великий ніс, сіро зелені очі, жовте волосся, як і в усіх в його роду. На тілі, не було жодного шраму чи символу.

- Мяуа!

- Та зараз, зараз! Взагалі, ти і сам можеш собі дістати їжу! - хапав бавовняні штани та натягав. - Знаєш, де лежить!

- Мя, - кіт потягнувся, зістрибнув на підлогу та пішов у бік столу.

Кімната була маленька, тут поміщалося мале ліжко, що стояло в лівому куті а світло з вікна, падало на ноги. З права від ліжка, була плита викладена цеглою і навіть не потріскана. Ще був стіл, котрий використовувався для всього і все, більше меблів не було, якщо не рахувати дві табуретки, досить криво зроблені.

Хлопець схопив з іншої табуретки білу сорочку, з дуже гарним орнаментом - озера з вербами, що розходилися на плечі та малої калини.

- Мяа! - кіт вдарив по таці з яблуками, доки хлопець взував старі чоботи. Котрі вже побачили світ.

- Дякую, без тебе залишився голодним.

Хлопець впав на підлогу, дістав з під столу ящик. Дістав металевий глечик, відкрив його і налив молока, в маленьку глиняну тарілку. Потім дістав шмат ковбаси і відламав частину, подрібнив його та поклав в таку саму тарілку поруч. Відкусив і собі шмат, загриз буханцем хліба, котрий маленькими шматками наламав в молоко і запхнув ящик назад під стіл.

Кіт уважно спостерігав за цим процесом зі столу. Одне яблуко, жовте з червоним, прямо між його лапами. Котре він катав між лапами, по паперу, привертаючи увагу.

- Все мені час, бережи дім. - хлопець погладив кота і обійняв.

Кіт встав та замурчав, звільняючи папери, на котрих сидів. Яблуко залишилося на паперах. Увесь стіл, був застелений різними паперами, на котрих були чіткі малюнки, рівними лініями і якісь дивні написи, котрі усі йшли в стовпчик.

Хлопець накинув куртку, що була досить добре зшита. Усі швейні лінії були рівні, без жодних виступів чи рвання ниток. І головне, що кожний стібок, був тонким і не примітним.

Кинув яблуко в кишеню, згріб усі папери в купу та поцілував кота в голову.

- Купи щось смачненького!

- А зараз значить, ти розмовляєш?! Погляну, може риба буде, якщо ні, трохи халви візьму.

На цих словах, хлопець відкрив засув і замок, вискочив з кімнати та зачинив двері. На дверях, були вирізані якісь символи, як і дверній рамі. Кіт, швидко перемістився на вікно, на котрому теж були такі символи, щоб упевнитися, хлопець пішов на роботу і все добре.

За дверима, він потрапив у відкритий з одного боку коридор. Це був чотириповерховий будинок, з найнижчою орендою, де можна було тримати звірів. В коридорі, завжди терлися сусіди, дивилися на місто, спілкувалися та пили. Та сьогодні, він нікого не зустрів, лише на вулиці, було дуже гучно.

Швидко спустившись по сходам, вискочив на вулицю. Це хоч і був, найбідніший квартал, Яма, котрий знаходився за міським муром. Та вулиця, була викладена червоним каменем і кажуть, він старший за саме місто. Люди рухалися в тому самому напрямку, що і хлопець, а коли він добіг до базару. Довелося зупинитися, тепер, він точно запізниться і на незрозумілий час. Думав, може таке запізнення приймуть як хороша причина і не відправлять на покарання. Та головне він думав, щоб з платні нічого не забрали.

- Збирайтесь збирайтесь! Скоро буде прочитано повідомлення! - почув голос глашатая.

Базар, це була велика площа, де ятки стояли по колу. Та був, ще нижній базар, що був трохи нижче, адже цей квартал знаходився на ярусах і йшов вниз, збільшуючись у розмірах. Місцеві звали його Ямою, бо вирватися з нього, було неможливо, лише у військо.

Зараз, як міг судити хлопець, більшість яток були складені і зачинені. Вірогідніше всього, це через те, що з’явися глашатай, котрому швидко збудували поміст, та принесли посилювач голосу. Навколо нього, стояли люди в вивареній шкірі, котра була підбита залізом. В руках, вони тримали самостріли. Та кожен з них, мав короткий меч на поясі. Це були мисливці на відьом, небезпечні фанатики. Також, тут було багато людей, в звичайній військовій шкірі, з символікою княжої сім’ї, котрі тримали в руках палиці і на їх поясах, бовталося багато кайданів.

- Увага, Увага! Починається повідомлення, від княжої сім'ї.

Усім показали печатку на сувої.