12.1 Рейф

Наступного вечора ми затримуємось на тренуванні надто довго. В результаті вся команда збирається в бар, і Берг вальяжно накриває мої плечі своєю лапою. 

— Моя тінь іде з нами, ніхто не проти? 

Не проти всі, крім мене. Але хіба в мене є вибір. 

Однак всі мої надії побачити Берга поза полем і його звичною маскою розвіюються як дим, бо Алекс йде раніше за всіх, шепнувши мені на вухо: Залишся на кілька хвилин, не пали мене, хочу зникнути непомітно”. 

Після цього він просто встає з-за столу, кидає Тео коротке “побачимось” і виходить у нічну вулицю, не пояснюючи нічого. Тео не ображається. Він навіть не дивиться вслід — отже, звик, значить, так буває щоразу.

Бар підвальний, тісний, теплий. Тео знайшов його “випадково” — хтось знайомий тримає, тому ціни свої й закривають пізно. Темне дерево, три лампи під стелею, запах пива й смаженого. Я сиджу з мінеральною водою в кутку столу й слухаю, як команда поступово розслабляється без свого центру тяжіння.

За годину Тео переходить у стан, коли фільтри опадають. Це не сп'яніння, вони всі пили безалкогольне пиво — він просто розм'якає, говорить легко й без зупинок, перестрибує з теми на тему. Бенні кілька разів каже “Тео, стоп”, але потім Каспер замовляє ще по одному, і Бенні махає рукою. Я тримаю свою воду й мовчу, бо давно навчилася, що мовчання витягує більше, ніж будь-яке запитання.

— Рейфа знаєте? — питає Тео раптом, повертаючись до мене.

— Чула це ім'я, — кажу я обережно, хоча чудово розумію, про кого мова. 

— Рейф Колдер. — Тео ставить склянку на стіл. — Вони з Алексом вчились в академії один рік. Ну, не зовсім один — Рейф прийшов трохи пізніше, але в той самий потік потрапили.

Я киваю, щоб він продовжував. 

— Ви розумієте, що означає потрапити в академію без нічого? — Тео нахиляється ближче. — Я мав батьків, сестру, бабусю, яка дзвонила щосуботи рівно о шостій. А вони обоє — нікого. Інтернат, потім академія. Двоє хлопців без сім'ї, без дому, звісно, вони знайшли один в одного.

Я слухаю й намагаюся не показувати, що мені цікаво.

— Вони були наче один організм, — каже Тео. — Не в сентиментальному сенсі. Просто коли один щось розумів на полі, другий уже знав без слів. Дойл казав, таке буває раз на десять років у ідеальній команді. Двоє, що думають однаково.

Бенні мовчки слухає з іншого боку столу. Каспер дивиться на Тео з тим самим захопленням, з яким дивиться на Алекса — наче зараз йому розкажуть щось важливе про світ дорослих.

— А потім — місце в основному складі, — каже Тео. — Одне на двох.

Він замовкає на секунду. Тепер він уже не веселий.

— Хлопці дуже посварились тоді. Дойл мав вибрати і вибрав Алекса. — Тео крутить порожню склянку. — А Рейф вирішив, що Алекс попросив за себе. Що пішов до Дойла за спиною й зіграв нечесно.

— А він просив? — питаю я тихо.

— Не знаю. — Тео дивиться на стіл. — Алекс ніколи не говорив. Взагалі ніколи, ні разу за стільки років. Рейф поїхав до іншого клубу — і все. Дев'ять років мовчання.

— Вісім, — каже Бенні тихо.

— Вісім, дев'ять, яка різниця.

— Є різниця, — відповідає Бенні.

Вони дивляться один на одного якусь мить, і я розумію, що ця тема всередині команди теж не просто фон. Вона жива і болить не лише Алексові.