Глава 27

Ліна

Відкриваю очі і перше, що бачу перед собою - знайому стелю і два силуети біля мене. Я в квартирі Влада, але поруч сидить Діма. 

-Аля? Як себе почуваєш? 

Я мовчу. Дивлюся на нього і освідомлюю сенс його слів. Я чула їхню розмову... Чула все.. 

-Чому ти не сказав мені? 

Підіймаюся на локтях і сідаю на диван. 

-Нащо ти це зробила? 

Бере мене за руку і відсовує браслети. На зап'ясті видно світлу полоску від шраму. Забираю руку. 

-Ти не відповів. 

-Якби не ця ситуація, ти про це ніколи не дізналася б. 

-Але чому? 

-Це вже нічого не міняє. 

-Це все міняє. Якби ти сказав мені правду, а не придумував би історію про "гру", все було б по-іншому. Ми б щось придумали. Я б не залишила тебе. 

-Я не міг зламати тобі життя. 

-Своїм вчинком ти не просто зламав його, ти знищив мене! 

Починаю плакати. 

-Аля.. 

-Стільки років ми страждали і через що? Для чого це все було? 

-Пробач.. 

Каже і сідає поруч, обіймаючи мене. Я зариваюся в його обійми. Як давно я цього чекала. Вдихаю його аромат. 

-Я повернувся по тебе, чуєш? Я більше не залишу тебе... 

-Я чекала тебе в аеропорті... Я не встигла. Ти полетів... 

Ще більше прижимаюся до нього. 

-Я тут, поруч. 

В проході стоїть Влад. 

-Не хочу вам заважати, але мені треба йти. Я не виганяю, але... 

Ми відсторонюємося один від одного. 

-Ліна, як себе почуваєш? (Влад) 

-Добре. 

-Я відвезу тебе. (Діма) 

Дивлюся на Діму. Роздуму кілька секунд і погоджуюся. 

-Добре. 

Ми всі одягаємося і спускаємося на вулицю. 

Влад кидає на мене погляд і попрощавшись йде. Діма веде до машини. 

-Зачекай, давай зайдемо в маркет, мені треба продуктами закупитися. 

-В мене є краща ідея. 

-І яка ж? Залишити мене голодною? 

-Ні, переїжджай до мене. 

Я завмираю. Неочікувано. 

-Ти не думаєш, що ми поспішаємо? Все-таки ми лише кілька хвилин тому розібралися з усім, а ти вже хочеш з'їхатися. 

Підходить до мене і стає навпроти. Бере моє обличчя в руки та зазирає в очі. 

-Я не хочу більше втрачати ні секунди. Хочу прокидатися від смачного запаху на кухні. Вдихати твій аромат і бачити у свій вільний час. Цілувати тоді, коли захочу, не питаючи в когось дозволу і не хвилюючись, що подумають люди. Ти потрібна мені. 

І я розтанула. Чи то від погляду таких улюблених, блакитних очей. Чи то від його слів і близькості. Але погоджуюся, відключивши голову. 

-А ти мені.. 

Нахиляється до мене і ми розтворюємося в солодкому поцілунку. Як я сумувала... 

-Їдемо по твої речі? 

-Так. 

Ми сідаємо в авто і рушаємо. Вперше за довгий час, сидячи тут, поруч з ним я відчуваю спокій...

Тиждень по тому... 

Того дня я перевезла речі до Діми в квартиру. Зараз вона виглядає затишно та трішки по жіночому. Але цього тут і не вистачало. Домашнього тепла. 

Діма спить, а я на кухні жарю сирники. Собі зробила капучино. Зараз дев'ята ранку, а це значить, що скоро коханий прокинеться. 

Так, саме коханий. Ми стільки всього пережили і як ніхто маємо право на щастя. Я відчуваю, що на своєму місці і більше так просто не відмовляюся від цього. 

Доречі, на те, що ми знову разом всі відреагували спокійно. Катя з Владом раді за нас, адже вони за стільки часу нарешті бачать мене щасливою. 

Батьки теж задоволені, що ми зійшлися. Діма вразив їх ще з першої зустрічі і з самого початку вони бачили його своїм зятем. 

Зараз звісно трохи насторожено ставляться до нього, бо знають, як я страждала. Але думаю скоро звикнуться до нього. 

Минуле ми вирішили лишити в минулому і почати все з чистої сторінки. Звісно, спогади лишилися, але хороших теж багато.

А обручка...обручку я зняла. Хай всі бачать, що він мій. 

За думками не помітила, як Діма підкрався ззаду та обійняв мене за талію. 

-Доброго ранку. Гарно виглядаєш. 

Кладе голову мені на пличе і закривається в волосся. Воно в мене розпущене. А про вигляд він приукрасив. 

Я піжамі, яка складається з штанів і топу, але все нічого, якби не принт з котиками. А на ногах мякі домашні капці. Красуня, нічого не скажеш. 

-Доброго ранку, дякую. Сідай, зараз будемо снідати. 

Знімаю сковороду з плитки і викладаю сирники на тарілки. Трішки сметани, зверху сахрна пудра..ідеально.

Він сідає за стіл і стежить за моїми діями. 

-Пахне і виглядає смачно. Я впевнений, вони такі і є. 

-Зараз перевіримо. 

Сідаю поруч і ми починаємо їсти. Через кілька хвилин тарілки були пусті. 

-В мене для тебе є сюрприз, збирайся і поїдемо. 

-Куди? 

-На те він і сюрприз, щоб був несподіванкою. 

Встає, поцілувавши мене в щоку, бере посуд і кладе в посудомийну машину. 

-Дякую, було дуже смачно, я чекаю тебе в машині. 

Йде до дверей і одягається. 

-Зачекай, скажи хоч, що мені одягнути! 

Взагалі нічого не розумію. Сьогодні субота, нам нікуди не потрібно і я думала, що ми проведемо цей день вдома. 

-Щось зручне. 

-Ти дуже допоміг! 

-Звертайся. В тебе є десять хвилин! 

Каже і йде. Просто йде, так нічого толком не пояснивши. Але розумію, що часу на роздуми немає і йду збиратися. Сюрпризи я люблю, просто дуже неочікувано. 

Одягнула спортивний костюм м'ятного кольору, він теплий, тому холодно не буде. Куртка, чоботи, шапка, шарф. Зима одним словом. 

Зробила легкий макіяж на швидку руку. Волосся причесала і залишила розпущеним. Сережки у вигляді золотих сердечок і я готова. 

Дивлюся на часи, рівно десять хвилин. Зачиняю квартиру і спускаюся на вулицю. Діма вже чекає в машині. 

Сідаю і ми їдемо знайомими вулицями, але в невідомому напрямку. І в кінцевому результаті зупиняємося біля салону краси. 

-Ми їдемо на якесь свято? 

-Скоро все дізнаєшся.

Бере за руку і тягне в середину. Там на нас чекає якась жінка. 

-Доброго дня, Світлана. Віддаю її у ваші надійні руки.