Наша "вічність"

Глава 22

Ліна

Теперішній час...

Прокидаюся від звуку будильника. Ледве відкриваю очі. Аааааа як хочеться спати. До ночі робила креслення і поспала лише кілька годин. В такі моменти не хочеться нічого. Ти лежиш, роздумуєш про все і задаєшся питаннями, на які незнаєш відповіді. Події за останні тижні навалюються і хочеться закритися з головою одіялом, щоб тебе ніхто не чіпав. 

Але змушую себе піднятися. Я пройшла довгий шлях, щоб просто так здатися. Занадто благато чим пожертвувала, і тепер повинна дійти до кінця. Всі казали, що я не зможу, але я доведу їм протилежне. Досягну всього сама і буду займатися улюбленою справою. Хто б що не говорив, воно того варте. 

Катя теж бігає, збираючись. Підходжу до шафи. На вулиці прохолодно, тому одягну пальто. До нього спідницю і водолазку, чорні капронки, куди ж без них і ботфорди. З аксесуарів кулончик та сережки. 

Зробила легкий макіяж, намалювала стрілки, губи улюбленою бежевою помадою. Волосся розпущене з чорним шкіряним обручем. Готово. Беру рюкзак та йду в універ, не забувши по дорозі заскочити в кав'ярню і взяти карамельне капучино. Настрій трохи піднявся. Заходжу в аудиторію під звук дзвінка та сідаю на місце, чекаючи на викладача. Але замість нього заходить ректор. 

-Доброго дня. Аліна зайди до мене в кабінет. 

Він пішов, а я здивовано піднялася та попрямувала за ним. Нічого протизаконного я не робила, тому спокійно заходжу в кабінет та сідаю у крісло. Я вже тут була неодноразово, не питайте чому. Ситуації були різні, але в основному хороші. Сергій Едуардович як завжди сидить за столом, серед купи бумаг. Це чоловік з сивиною в строгому костюмі, йому вже давно за 50, але це найкращий директор, який був у цьому закладі. Його навіть трохи бояться, але він добряк. 

-Щось сталося? 

-Нічого серйозного, але до тебе є розмова. Не хотів говорити при всіх.

Тон не надто веселий, очевидно розмова не дуже приємна. 

-Слухаю. 

-Ти найкраща з курсу і нещодавно до мене поступила пропозиція. Одна архітектурна фірма пропонує тобі роботу. Вона лише починає своє існування, але я впевнений, стане дуже успішною. Власник наш випускник, ти теж його знаєш. 

-Хто? 

-Перший час попрацюєш на випробувальному терміні, а потім будеш повноцінним дизайнером. Зарплата хороша, за пари я домовлюся. Наберешся досвіду. Зробиш проект і захистиш диплом. І тобі добре, і для університета хороша слава. 

Починає заговорювати зуби та переводити тему. Мене це вже напрягає. 

-Хто він? 

-Діма Літвінов. 

-Ні. Не хочу мати з ним нічого спільного. 

Підриваюся з місця та йду до дверей, але його слова змушують зупинитися. 

-Я вже дав згоду. Аліна, ти ставиш під удар репутацію університету. 

-Мені байдуже. Ви не маєте права вирішувати за мене. 

-Сядь, заспокойся. Я розумію, що у минулому вас щось зв'язувало, але це було давно, потрібно йти далі. Для тебе це хороший шанс. 

-Я не буду з ним працювати, а на нього тим більше. 

-Я вже підписав документи. Він обіцяв, що стане спонсором нашого університету. 

Поки він це все розказував, я вже складала в голові план майбутніх дій. І ніхто мене вже не зупинить. 

-До заліку ще довго, я не буду стільки часу у нього працювати. 

-Домовляйся з ним. Але я дуже надіюся на твоє розуміння. 

-Я була про вас кращої думки. 

-Я не міг впустити таку можливість. 

-Тоді я піду. На сьогодні я вільна. 

-Зачекай, в тебе пари. 

-Ви ж самі казали, що домовитися. 

Встала і пішла не прощаючись. Він нічого не відповів і зробить все так, як я і сказала. В нього просто немає вибору, як і в мене. 

Ви не думайте, що я просто так вирішила погуляти пари, ні. Я прямую в місце, яке колись вважала домом і не була там вже три роки. Я змушу його відмовитися від свого задуму і пошкоджувати, що взагалі почав цю гру. Він прекрасно знає, що я ненавиджу, коли мені вказують і робить це на зло. І якщо знадобиться, я рознесу все навколо, але добюся свого. Надіюся, він живе там, де і раніше, бо якщо ні, то я всеодно дістану його з-під землі. 

Викликаю таксі, та їду за знайомим адресом. Підіймаюся ліфтом на потрібний поверх і починаю дзвонити у двері. Мені ніхто не відчиняє, але я продовжую наярювати. Чую за дверима кроки і через кілька секунд бачу перед собою заспаного та ще трохи сонного Діму. Він з голим торсом і лише в сірих спортивках. Я намаюся не оглядати його, але всеодно погляд скользає по спокусливому тілу. Але швидко беру себе в руки. 

-Аля? Що ти тут робиш? 

-Що я роблю? Це що ти робиш!? Яке ти маєш право влазити в моє життя і керувати їм?

-Що ти маєш на увазі? 

-Де документи? 

Без запрошення заходжу в квартиру і йду в спальню. Він завжди там зберігає всі важливі папери. І якщо я їх знайду, то порву. Тоді він не зможе пред'явити їх директору, а той мені. Починаю шукати, перевертаючі все, що попадеться на очі. 

-Їх тут нема. 

Мабуть вже прийшов в себе і остаточно прокинувся. З'являється легка ностальгія, я давно тут не була, але майже нічого не змінилося. Я передивилася всі папери, але їх і справді нема. 

-Де вони?

-В надійному місці. Я так розумію, ти прийшла обговорити умови роботи? 

-Ти не змусиш мене працювати на себе. 

-В тебе нема вибору, за тебе вже все вирішили. 

Я лише мовчки та сердито дивлюся на нього. Він все продумав. Але я не буду грати за його правилами. 

-Що ти з мене хочеш? 

-Все простіше, ніж ти думаєш. 

-Що? 

-Ти будеш моєю дівчиною. 

-Нізащо. 

-Один вечір. У нас буде вечірка в честь відкриття фірми і там ти будеш мене супроводжувати. 

-Бо що? 

-Бо я дам кошти на реставрацію універу і ти будеш моїм дизайнером. Договір вже підписаний. Я допоможу тобі захистити диплом, а ти будеш працювати на мене. Або ти стаєш моєю дівчиною і попрацювавши два тижні і зробивши проект для диплома звільняєшся. 

-Який же ти.... 

-Але ти мене такого полюбила. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше