Глава 21

Теперішній час... 

Ліна 

Я трохи відпочила і вдягнувчись вийшла з будинку. До найближчого магазину трохи йти, тому я вирішила одразу піти в центр. Там більший вибір, та й прогулятися не завадить. Давно я вже тут не була. В основному приїжджаю лише до батьків і то, лише на день-два. 

Зайшла в магазин. 

-Добрий день. 

-Добрий. Аліна, ти? 

-Так, я. 

-Як ти змінилася. Давно не заходила. 

У нас містечко невелике, і всі всіх знають в обличчя. Тому не дивно, що продавець мене впізнала. 

Я купила всі необхідні продукти, але вирішила ще трохи пройтися. Зайшла в улюблену кав'ярню, щоб взяти собі капучино. Як тут мене хтось окликує. 

-Аліна? 

Сьогодні прямо день зустрічей. Повертаюся і зустрічався з Максом. Так, це той самий друг Діми, який робив нам тату. 

-Слухаю. 

Підходить, та зупиняється біля мене. 

-Гарно виглядаєш. Змінила імідж? 

Натякає на волосся. Оглядає мене і погляд зупиняється на обручі. 

-Так. Якщо це все, то я піду. 

Розвертаюся, але його слова заставляють зупинитися. 

-Він любив тебе. 

Повертаюся та трохи розлючено дивлюся на нього. 

-Це він тобі сказав? Звідки ти знаєш, що це не його чергова брехня. 

-Він зі мною чесний. Та й я і так це бачив. Ти перша, хто стала йому важливою. Він закохався. По справжньому. 

-Я теж думала, що він зі мною чесний. Але як виявилося потім, помилилася. В ньому. І я не буду з тобою це обговорювати. 

Даю зрозуміти, що не маю бажання продовжувати цю розмову і виходжу з кав'ярні. Але він ще очевидно не все сказав, бо прямує за мною. 

-Ліна, зачекай. 

Я йду. Десь в середині хочеться зупинитися і розпитати про Діму, все-таки вони близькі друзі. Але пересилюю себе. 

-Ліна, я не буду за тобою бігти. Я хочу розповісти тобі те, про що ти незнала. Так би мовити, інша сторона медалі. Можливо, це трохи змінить твоє ставлення до нього. 

Я зупиняюся. Це особо нічого не змінить, я просто послухаю його і піду собі далі. 

-Давай пройдемося парком, там поговоримо. Але не довго, мені треба додому. 

-Добре. 

Ми повернули в сторону парку. Незнаю, до чого приведе ця розмова. Може Діма спеціально підговорив його, щоб оправдати свій поступок? Я заплуталась. Але побачимо, спершу вислухаю його, а потім буду робити висновки. 

Ми підійшли до вільної лавки, подалі від людей і сіли на неї. Я повернулася до нього в очікуванні. 

-Знаю, він вчинив жахливо, але я впевнений, на це є якась причина. Він би так не поступив. Я знаю його з дитинства. 

-Цьому немає ніякої причини. Просто я не думала, що він так вчинить. Була засліплена коханням. Думала, що зможу змінити його. Яка дурепа. 

-Розумію, тобі боляче і образливо. Але подумай. Згадай ті моменти, коли ви були разом. Як ви дивитися один на одного. Він був готовий на все, заради тебе. Тут щось не так, я впевнений, він щось приховує. 

-Ти просто оправдовуєш його. 

Відводжу погляд. Мені боляче від його слів. Боляче згадувати ті моменти. Не можу повірити, що це все виявилося обманом. 

-Та як ти не розумієш? Подивися на це все з сторони. Хіба він став би робити ці тату, якби нічого до тебе не відчував? 

-Я ж не знаю, на скільки далеко він готовий був зайти. 

-Ліна, подивись на мене. Я знаю, що тобі не байдуже. Ти досі кохаєш його. Так, ти не хочеш шукати  оправдань, але можливо варто дати йому шанс все пояснити і виправити? Ти ж добре знаєш його і розумієш, що всі ці татуювання не просто так. Кожна з них щось значить для нього. А парну він набив на самому видному місці. Заради тебе. Він хотів показати всьому світу, що тільки ти у його серці. Така в нього натура, він не буде клястися в коханні та кидати слова на вітер. Його дії замість тисячі слів. І всі ці роки він, на відмінно від тебе не прикривав це тату. Незнаю, що між вами сталося, але якщо все так, як він сказав тобі, то чому він досі не звів її?

-Я незнаю. Я вже нічого незнаю. 

В очах з'являються сльзи. Якщо те, що він каже правда, то що тоді? Чи міняє це щось? Чому я не можу просто відпустити його? Ще три роки тому ми розставили всі точки, але нічого не можу з собою поробити. 

Як тільки я почала звикати жити без нього і думала, що почуттів не залишилося, він з'явився знову. І я зрозуміла, що нічого не забула. Я досі кохаю його, хоч і сама собі в цьому не признавалася. 

Раніше я уявляла, що ми знову будемо разом і все буде як раніше. Але життя мені давало вже безліч уроків і я як ніхто розумію, що як раніше більше не буде. І від цього боляче. 

Такий в мене характер. Я буду до хрипоти оправдовувати людину, поки не зрозумію, що це кінець. І якщо я це зрозумію, то цій людині більше ніколи не буде місця в моєму житті. 

Але з Дімою було по іншому. Я і справді бачила віддачу. Здавалося, що він теж кохає мене, але після тієї розмови в голові все змішалося. Я вже не розуміла, де була правда, а де брехня. 

Але розуміла одне. Я не можу жити без нього. І скільки років не пройшло б, як би я не змінилася, я ніколи не забуду його. 

-Я добре знаю його. І знаю, що до зустрічі з тобою він не вірив в любов, але покохав тебе. Він закрився, але ти показала йому, що він насправді інший. Ти одна з небагатьох, хто бачив його справжнього і кому він довіряв. Ти стала для нього особливою. 

-Чому ти це все розповідаєш мені? 

-Я бачу, як ви страждаєте. Обоє кохаєте, але через непорозуміння не можете бути разом. Просто поговоріть. 

-Це не має сенсу, як і ця розмова. Він ясно виразився, коли сказав, що не хоче бачити мене. Це була помилка. І я більш, ніж сповна розплатилася за неї. 

-Діма мало що розказував, але ти теж зробила йому боляче. Тоді, коли він мав летіти, він був не в собі від злості. Я ще ніколи не бачив його таким безпорадними. 

-Незнаю, що ти там бачив, але він сам зруйнував все. Якщо воно взагалі було. 

Встаю і йду. Іноді просто хочеться втекти і забутися. Від всіх і всього. Стерти пам'ять і жити далі. Але що б не казав мозок, серце все пам'ятає. Зрадливе серце, яке він колись розбив на уламки.