Розділ 28

АЙЛІН

Крізь сон чую звук дзвінка. Спала настільки міцно, що я була впевнена, що це тільки сон. Та коли звук продовжував грати знову і знов, я змусила себе розплющити очі. Яскраве світло ударило мені в очі. Це було не найкращим рішенням. Наосліп нащупала свій мобільний і на автоматі провела по екрану.

– Алло, – сонно говорю я.

– Відчиняй, – говорить голос з того боку.

– Угу, - кладу телефон біля себе і знову провалююсь в сон.

Знову чую звук дзвінка, який тепер змішався з гуркотом у двері.

– Якого біса? – через силу відкриваю очі і намагаюся прочитати, хто дзвонить. – Алло! – роздратовано кричу у слухавку.

– Я забув запасний ключ, відчиняй.

Мені треба кілька хвилин щоб розібратися що й до чого. Повільно встаю з ліжка і майже наосліп плетуся до дверей. Відчиняю двері.

– Доброго ранку! – посміхається Влад.

– О десятій добрий ранок? – піднімаю його руку з годинником. – Заходь.

Я так само сонно повертаюся до кімнати і падаю в ліжко. Чую як Влад знімає взуття і заходе до мене в спальню. Щось ставить на стіл, відкриває вікно. Я відчуваю, як кімнату наповнює свіже повітря. З дитячого майданчику лунають дитячі голоси.

– Наче тільки почалось літо, – сонно муркочу я.

– Так, принцесо, зовсім як літом, – я чую його посмішку. Знову провалююсь в сон.

Просинаюся від тихого шуму на кухні, і запаху кави. Знову чую кроки Влада. Він сідає на край ліжка.

– Я сніданок приготував,– я не реагую, хоча й чула його. – А ще квіти приніс, – він поправив мені волосся.

– Правда? – я відкриваю очі і бачу на столі вазу з ніжно-рожевими сухоцвітами. – Вони…

– Для натхнення, – пояснює Влад. – Останнім часом ти майже нічого не малюєш, не ділишся новими ідеями. Я подумав, що це гарна ідея.

– Дуже незвичайні, – посміхаюсь я і повертаюсь до друга.

– Сніданок менш вражаючий, твій холодильник пустий.

– Залазь, – ще сонно говорю йому і відсуваюсь на інший бік ліжка.

Він обережно лягає біля мене, я залізла йому під руку, ховаючись від сонячного світла. Я не хочу починати цей день, не хочу їхати на зйомку і зустрічатися з у кимось.

Влад ніжно грався моїм волоссям. Мовчав і нічого не говорив. Щось підказувало, що він приїхав не з проста. Його щось турбувало і це щось не могло чекати до вечора.

– Кажи, – говорю тихо я.

– Так помітно? – посміхається він.

– Я знаю тебе як ніхто. Тому розказуй, – я вже не спала, роздивлялася фото на стіні.

Він мовчав. Мабуть, намагається підібрати правильні слова. Я чекаю, не наважуючись порушити тишу між нами. Він так само перебирав моє волосся. Мені подобалося ось так просто лежати з ним, відчувати цей спокій між нами, вдихати запах його гелю для душу.

– Ти знаєш, що до чорта класно пахнеш? – зривається з моїх губ.

– Правда? – він здивований чути це.

– Ага, – здивована від власних слів не менше його.

Пауза. І ми майже одночасно починаємо тихо сміятися.

– Неймовірна, – каже він. – Знаєш, скільки дівчат було, скільки компліментів, але цього ще не чув.

– Ну, я не зовсім та дівчина.

– Ти особливий випадок, – притуляється щокою до моєї голови й ніжно обіймає.

Я піднімаю на нього очі. Намагаюся стримати посмішку, прикусивши губу.

– Непоганий, хід, Булатов, але зі мною це не спрацює.

Він відводить погляд до вікна.

– Я приїхав перевірити чи ти сама, – ледь вимовляє він.

– Угу, цікаво, – продовжую дивитися на нього. У голові вже збираються думки, я розумію, що саме він має на увазі.

– Хотів переконатися, що Чеда тут немає.

– Так він поїхав перед твоїм приходом.

Влад сміється.

– Ну звісно. Я телефонував йому, стоячи біля твоїх дверей.

– Не вважаєш це трохи дивним? – така поведінка друга насторожує мене. – Ну, я маю на увазі, що ти ніколи себе так не вів. Дивімося правді в очі, – я сіла біля Влада, – він не перший хлопець за два роки, але перший, який викликає у тебе аж таку реакцію, – наголошую йому.

Благаю, тільки не говори цих слів. Не говори, що маєш почуття до мене. Будь ласка, хто завгодно, але тільки не ти. Я дуже не хочу втрачати Влада. За весь час він жодного разу не дозволив мене сумніватися в нашій дружбі. Але зараз, коли він чи не прямо заявив про небажання бачити мене з іншим хлопцем, я готова віддати все, щоб цього не сталося.

– Чи не думаєш ти, що я тебе…

– Ні…Тобто…Дивлячись, про що ти, – незграбно перебиваю я.

Влад і собі встав. Його серйозне обличчя лякало. Він сидів напроти і мовчав якусь мить.