Розділ 18

АЙЛІН

– Це все не те, – Катя черговий раз вийшла з примірочної з купою одягу.

– Давай поміряєш ще щось, – я пішла між рядів з одягом.

Консультант магазину знову терпляче взяла у Каті з рук всю ту купу і почала розвішувати її на місця.

– Впевнена, ми щось таки підберемо, – заспокоювала я подругу.

З Катріною сталося те, що рано чи пізно чекає на кожну з нас – «мені нічого надіти». Це вже був четвертий магазин. І за три години в торговому центрі я купила собі футболку, спідницю і нові босоніжки, а Катя – нічого. Хоча я заспокоювала її тим, що осінь як і завжди буде дуже теплою, вона ж наполягала на тому, що їй треба запастися одягом для офісу.

– Все, з мене досить, – розізлилася вона. – Ні, то й ні. Їдьмо звідси.

В цьому вся Катя: або все, або нічого. Як часто бувало, вона просто категорично стояла на своєму, як сталося і цього разу, і ми поїхали додому ні з чим.

Завтра вже починались пари, а Влада так і не було чути. В інстаграм він нічого не постив, а Валерія тільки те й робила, що тинялася клубами і барами Києва. Іноді на фото з’являвся Чед, але рідко. Думаю, Влад також ще там, з нею. Це було б логічно, враховуючи те, що  поїхали вони разом.

З нашої останньої розмови з Даньой, він ні на крок не відходив від Каті. Постійно навідував її на роботі, вони часто обідали разом. Зустрічався з нею ввечері, після роботи та, навіть, вони разом ходили до клубу. Щоправда, з ними мала ще бути я, але затрималась на роботі і була не в силах іти кудись після. Та Катя не лишилась дома, як це часто бувало. А Даня не кинув її в клубі саму, а провів додому і потім сам поїхав до себе. Принаймні, так говорив він сам.

– Які плани на вечір? – спитала мене подруга, коли ми чекали на свої автобуси.

– Не знаю. Сумуватиму перед початком пар, – зізналась я.

– Та годі тобі. Ми ж четвертий курс, лишилося ще трохи, – намагалась вона мене підбадьорити.

– 10 місяців, – уточнила я. – Ти ж будеш завтра?

– Так, прийду на пару до Карпової. Треба домовитись з нею стосовно індивідуальних завдань, я ж не зможу ходити постійно до неї.

– Ну це так, хоч щось. Бачила розклад семестру, наче непоганий.

– От бачиш. Тому припиняй це, – попередила вона.

Її автобус прийшов перший і ми попрощалися. Катя сіла в автобус, я обіцяла написати. Стою і чекаю на свій не довго, за кілька хвилин він під’їхав. За 10 хвилин я вийшла на зупинці біля свого дому.

Йду до під’їзду, коли  до нього під’їхала чорна Ауді. З машини виходе Влад.

– Сумувала за мною? – посміхається він.

– Влад! – я підбігаю і щосили обіймаю його. – Ти повернувся.

– Так, мала, – він обіймає мене у відповідь. – Хотів зробити тобі сюрприз.

– І у тебе вийшло.

– Як ти тут. Не запросиш до себе?

– Звісно, ходімо, – ми піднімаємось до мене.

Я роблю нам каву і починаю розпитувати Влада за його поїздку в Київ.

– Ну, все трапилось дуже спонтанно. Чергова дівчина Жеки спізнилась на потяг через нього,а їй терміново треба було потрапити додому. Сама вона, як ти зрозуміла, зі столиці. Ну він вирішив прикинутися героєм і попроси відвести її. Тут Лєрка почала нити, що погуляла б в Києві. Коротше кажучи, вже й Женя їхати зібрався. Ну ми сіли і поїхали. Щоправда затримуватися так довго в мої плани не входили. Але ж там Чед, ще Женя ніяк не міг розпрощатися з тою дівчиною. А Лєрку взагалі було не витягнути зі столичних клубів і барів. Ну якось так і вийшло. А ти як? Чому ігнорувала мене останні дні в Києві?

– Вибач, я веселилась, – я не брехала йому, частково це була правда.

– З Чедом, – посміхається він.

– Що?

– Що?  Думала я не знаю? Чи він випадково телефонував тобі з мого номера?

– Так ти все знаєш? – цікаво, як глибоко Влада посвятили в те, що було між мною і Чедом.

– Не думаю, що в курсі усіх подробиць між вами. Знаю тільки, що він зустрів тебе за кілька днів до твого повернення сюди і ви були ці дні разом.

– І все? – допитувалась я.

– А є ще щось?

– Було, але це не має значення. Як вже й сказала, я просто весело проводила час, як і він, – намагаюсь відвести погляд, щоб не дивитися на Влада.

Але він і так все зрозумів і йому не потрібні були виправдання від мене.

– Так, але, очевидно, щось сталося між вами двома. Ти заблочила його скрізь і остання розмова по телефону не була приємною, правда ж?

– Ти чув?

– Випадково, – зізнається він.

– Я не хочу говорити про це, – відказую я. – Це лишилося в минулому. І я вдячна, що між нами пів тисячі кілометрів – чим більше, тим краще.

– Пів тисячі, – він роздивляється свою чашку і я бачу посмішку на його обличчі.