Розділ 17

АЙЛІН

– Увага! Оголошується посадка на денний швидкісний поїзд «Інтерсіті +» 731 сполученням Київ-Запоріжжя. Поїзд знаходиться на першій колії.

Я подивилась на годинник. 6:30 ранку. Я вийшла з залу очікування на перон. До відправлення залишалось майже сорок хвилин. Ранок був дуже холодним. Я стояла в чорних джинсах і шкіряній куртці с кавою в одні руці і тримала валізу іншою. Добре. що в останній момент я все ж взяла з собою куртку. Сірі хмари затягнули все небо. Вночі була сильна злива, дощ перестав тільки під ранок.

Я відійшла до місця для куріння. Дістала з маленької сумки вейп і затягнулась кілька разів. Потім допила свою каву. Покурила ще трохи і покотила валізу до свого вагону. Зайняла своє місце. Дякуючи студентському квитку, я маю змогу платити тільки половину вартості. Ненавиджу сидіти поруч з кимось, тому сьогодні вранці, коли я побачила, що місце біля мене вільне, я купила ще один квиток, щоб точно сидіти самій. Вагон почали заповнювати інші пасажири. Вирішую вийти на перон і покурити ще. Хоча, кого я намагаюсь обдурити, я сподіваюсь побачити там його.

Вийшла з вагону в холодний ранок столиці. Повз мене поспішали люди на посадку. Сильний вітер не вщухав. Згадую як різко вчора змінилась погода. Так само різко він вчора пішов. Обіцяв повернутися за годину. Але так і не  прийшов. Я не злилась ні на нього, ні на себе. Це було занадто очевидним, щоб не статися.

Час, що лишився до мого від’їзду, ми провели разом. Він повів мене до найкрутішого клубу міста, про який говорив ще тоді, коли ми тільки зустрілися вранці. Майже вся охорона і персонал знали його. Там було чимало його знайомих і, звісно, всі не зводили з нас очей. Він познайомив мене з кількома своїми друзями. Але вони швидко зникли серед інших відвідувачів клубу.

 Наступного дня ми гуляли містом. Андрій показав мені свій університет. Виявляється, він прекрасно поєднує вечірки з навчанням і чи не найкращий студент на курсі. Також, він показав мені улюблене місце в Києві, кав’ярню, де п’є каву щоранку, перед парами. Ми ходили по магазинам, заїхали на обід до його батьків. Я познайомилась з його батьком. Він дуже приємний чоловік. Щоправда, довго він з нами не затримався, бо мусив їхати у справах.

Весь цей час погода була прекрасно, хоча Чед і скаржився на спеку. Але мені було байдуже, я обожнювала її. Та під вечір набігли хмари і почалась гроза.

– Давай замови щось і залишимось на квартирі, – запропонувала я.

– Я тільки за!

Тож ми замовили доставку і стали обирати фільм. Це було справжнім випробуванням для нас. Зрештою, ми зупинилися на Зоряних війнах. Ми чекали на кур’єра з доставки. Нарешті телефон Андрія задзвонив.

– Ну нарешті, – він підняв слухавку. – Так, я спускаюсь, – відповів він, але класти слухавку не квапився.

Спершу я не звернула на це уваги. Але потім він почав збиратися кудись.

– Щось сталося?

– Ні, все в нормі, – відмахнувся він. – Я від’їду на кільках один, добре? Починай без мене, – посміхнувся він і зачинив за собою двері, я навіть не встигла нічого сказати.

З вікна я бачила як його машина від’їхала від будинку і на цього все. Минуло дві години, потім три. Їжа вже давно охолола. Я закрила вкладку з фільмом і з’їла одну з порцій. Його порцію залишила на кухні. Андрія все ще не було. Дванадцята ночі. Набираю його номер, він відключається. Пишу, щоб спитати чи все з ним добре і чи чекати мені його. Все, що я дочекалася від нього це «Не чекай мене».

Не чекай мене. Я мабуть чи не вічність перечитувала ці три слова. Потім мовчки викинула його порцію у смітник. Мені геть не спалося. Я перевірила ще раз чи всі речі зібрала. Все було на місці. Об вікно билися краплі дощу і небо час від часу пронизувала блискавка. Не знаю чому, але відкриваю його профіль в інстаграмі. Жодних нових фото чи сторісів. Відкриваю публікації, де його відмічали. Там фото виставлене годину тому. Він в компанії друзів у клубі, а поруч з ним ВЛАД і ЛЄРА. Спершу не повірила власним очам, але це була вона. Не дивно, що Влад нічого не сказав мені, адже я ігнорувала його дзвінки весь цей час.

Відписуюсь від Чеда і блокую, щоб автоматично відписати його від себе. Після цього змушую себе заснути, але у мене не виходить. Постійно перед очима це фото. Я не дочекалась сигналу будильника, відключила його і пішла в душ. Потім зібралась, залишила консьєржці ключі для господаря квартири і поїхала на вокзал.

Він так і не написав мені.  До відправлення залишилося 10 хвилин. Повертаюсь в поїзд. Отримую смс від Влада. Він написав ще о шостій ранку, але весь цей час інтернет був вимкнений і я не отримувала сповіщень.

@vladbulatov

Вчора ввечері приїхав в Київ

Але ти ігнорила мене останню добу, тому не писав

Ти не проспала поїзд? Знаю, що ні

Бо ти завжди на вокзалі за годину до

Відпиши мені, чи все добре

@a_i_lin

Все ок

Коротко відписую я і знову вимикаю інтернет.

– Шановні пасажири, наш поїзд маршрутом 731 Київ-Дніпро-Запоріжжя відправляється за 5 хвилин. Прохання пасажирів зайняти свої місця.