Розділ 15

АЙЛІН

Він дивився на мене весь цей час. Я знаю, що він хоче зробити. Готова вже послати його, але чую звук під борів на сходах. Це лише питання кількох секунд, коли у кімнату хтось увійде. Дивлюся на нього і чекаю. Андрій нахиляється все ближче, торкається моєї щоки.

– Андрію, де тебе чорти носили всю ніч? Я телефонувала сот…– жіночий голос лунає з-за дверей і різко замовкає, коли вона бачить нас.

Я дивлюся на Андрія і посміхаюсь, тихо промовляючи:

– Вуаля.

– Привіт, мам, – говоре він, не зводячи з мене очей.

Чед прибирає руку. Ми піднімаємось і я повертаюсь до неї. Його мама стояла спантеличена біля дверей. Вона майже не змінилася з нашої останньої зустрічі на весіллі її дочки. Тільки зараз вона не плакала і зачіска з макіяжем були іншими. Мама Андрія була одягнена в світлу блузку з коротким рукавом і пряму спідницю-олівець смарагдового кольору.

– Вибач, я не знала, що ти не сам, – говоре вона, вдивляючись мені в обличчя. – А ми часом не …

– Так, – випереджаю її я, – ми вже зустрічались на весіллі вашої дочки. Я працювала там стилістом.

– Точно! Айлін? Яка несподіванка, – вона заходе в кімнату й обіймає мене. Я не була готовою до цього, але обіймаю її у відповідь.

Вікторія Олегівна, так звати його маму, почала розпитувати мене, яким вітром мене занесло в Київ, нахвалювала мою роботу і скаржилася на сина. Не дивлячись на свої роки, вона була в чудовій формі і дуже молодо виглядала. Вона запросила нас вниз випити кави, відмови не приймалися. А на всі заперечення і відмазки сина, вона відповіла, що він може йти на всі чотири сторони і її цікавлю тільки я. Але Андрій все ж лишився з нами.

– Це неймовірно! Наша компанія була  одним із партнерів цього заходу, – сказала Вікторія Олегівна, коли почула про майстер-клас Декана.

– Мама одна із виконавчих директорів компанії Loreal в Україні, – пояснює Андрій.

– Не може бути!

– Але це дійсно так, – посміхається вона.

Його батько впливовий бізнесмен з темним минулим, мама працює в одній із найкращих косметичних компаній світу,  а син обрав професію адвоката.

Ми проговорили години дві. Під кінець Андрій вже ледь не благав нас зупинитися.

– Я була неймовірно рада тебе бачити, Айлін, – сказала мама Чеда на прощання. – Ось, візьми, – вона простягла мені свою візитку. – Будеш у Києві ще чи захочеш пройти стажування або потрапити безкоштовно не тиждень моди, зателефонуй мені, – посміхнулась вона.

Я подякувала, ми попрощались і вийшли з будинку. Йдемо до його машини і я говорю:

– Отже, всю ніч.

– Не питай, – махає головою він.

– Ага, навіть не збиралась, – посміхаюсь я.

– Куди поїдемо? – питає мене, коли ми виїхали з його двору.

– Можеш відвести мене додому.

– І ти просто просидиш решту дня в квартирі? – дивується він.

– Хіба я говорила щось про це?

– Отже, маєш плани.

– Так, зустріч, – говорю перше, що спало на думку і вперто ігнорую його погляд, дивлячись на дорогу перед собою. – Зустрічна смуга, – спокійно констатую я і він відриває від мене погляд.

– Скасуй.

– Ні, – так само спокійно відповідаю йому.

– Чому? – злиться він.

– Ти мав насичену ніч, відпочинь краще.

– Он воно що! Ревнуєш?

– Ні, просто дістаю тебе. А ти? – я повертаюсь до нього.

– З якого дива? – фиркає він.

– От і чудово, – стримуючи посмішку, я відвертаюсь до вікна.

Називаю йому адресу і вже за годину ми зупиняємось біля дому. Подякувавши Андрію, я прощаюся і виходжу з машини. Він виходе слідом і йде за мною.

– Не зрозуміла, – зупиняюсь на місці.

– Я з тобою, – пояснює він.

– Андрій, не перегинай, – попереджаю я.

– Ти ж знала, що зараз хтось увійде у кімнату, тому й не намагалася відштовхнути мене, чи не так?

– Вау, навіть пояснювати не довелося.

– Ну то давай грати за правилами.

Згадую слова Валерії, коли ми бачились з нею востаннє.

– Помиляєшся, зі мною не варто грати, – спокійно говорю я. – А якщо вже на те пішло, то правила завжди за мною. Гарно дня, Чед, – на цьому розвертаюсь і йду до входу.

– Що? Ти не так мене зрозуміла, – розгублено кричить він і йде за мною. – Вибач, якщо я образив тебе своїми словами.

– Мені начхати, – я відчиняю двері і зачиняю їх просто перед його носом.

Настрій пропав. Піднімаюсь в квартиру на 5 поверсі. Сідаю на диван і відкриваю сайт Укрзалізниці з надією знайти квиток на сьогодні. Але навіть перший клас розкуплено, не говорячи вже про другий. Чудово!