Розділ 14

АНДРІЙ

– Чед, ти вже йдеш? – питає мене рудоволоса красуня, виходячи з душу.

Ми познайомились вчора в клубі і провели разом ніч. Я хотів звалити до того, як вона повернеться і мені доведеться згадувати її ім’я.

– Так. Батько просто оскаженів, мушу їхати, – натягу штани з футболкою.

Звісно, про батька я вигадав. Просто хочу піти без зайвих сцен.

– Я думала, ти ще трохи побудеш зі мною. Ми продовжимо те, на чому зупинились вночі, – вона підходе ближче і запускає руку в мої штани.

– Кицю, не знаю як ти, але я не зупинявся вночі, а закінчив, – посміхаюсь їй. – Бувай, – підморгую їй, хватаю свої речі і валю геть з її квартири.

Їду по місту. Хоча вже не так і рано, але пробки все ще гальмують рух. Намагаюсь знайти бодай одне вільне місце хоч біля якоїсь кав’ярні чи ресторану, щоб випити кави. Все зайнято. В цей момент телефонує знайомий. Розмовляємо на гучному режимі, я стаю на світлофорі.

– Так, вона ще та штучка. Влаштував їй нічний «забіг» перед приїздом її хлопця. А у тебе як, вийшло щось з тими близнючками?

– Це була найгарячіша ніч у моєму житті. Ти колись спав з близнючками? У мене це вперше і не знаю, як тепер повертатися до звичного ритму. Алло, Чед? Ти тут? – намагається докричатися до мене він, але я мовчу.

Машини починають сигналити, та я все так само стою посеред дороги, яку щойно перейшла дівчина як дві каплі води схожа на Лію. Я вискакую з машини і біжу за нею. В цей момент сусідня смуга вже почала їхати і я ледь не потрапив під колеса авто.

– Дідько! – швидко сідаю назад в машину і рушаю.

Дівчина йде в легкій червоній сукні по тротуару вздовж дороги. Я намагаюся звернути на сусідню смугу і знайти вільне місце. Залишаю машину і йду за нею. Паралельно набираю Влада.

– Чорт! Занадто рано. Чому дзвониш? – сонно лається він.

– Де Лія?

– Що? Яка Лія?

– Булатов, прокинься нарешті і скажи мені, де зараз Айлін? – кричу я.

– У Києві. А що сталося? – питає він.

– Чудово! Отже, мій дах все ж при мені, – я зітхнув з полегшенням. – Я передзвоню пізніше, – кидаю слухавку і продовжую йти за нею.

Вона звертає до кав’ярні, роблю те ж саме. Лія стояла біля вітрини з різними сендвічами. Я підійшов ближче і став позаду неї.

– Вони тут так собі, – тихо говорю їй на вухо.

Вона трохи здригається і повертається на мій голос.

– Андрій?! – на її обличчі з’являється посмішка і вона обіймає мене.

Вона обіймає мене. Тепер шокований такою несподіванкою я. Лія хоче відпустити мене, але я піднімаю руки і обіймаю її у відповідь. Це продовжувалось трохи довше, ніж мало б. Я досі не міг повірити в те, що вона стояла переді мною.

– Не очікувала зустріти тебе тут, – посміхається вона.

– Не очікувала побачити мене у моєму ж місті, ну звісно, – сміюсь я.

– Так рано – ні, – уточнює вона.

– Чому ти тут? – питаю її.

– Ти поспішаєш?

– Та ні, – відповідаю я.

– О, супер! Тоді може поснідаємо і заодно поговоримо? Я вмираю з голоду.

Я схвально киваю. Це вдруге ми снідаємо разом. Взявши каву і перекусити, ми зайняли віддалений столик біля вікна. Вона розказала мені, що приїхала у місто минулого понеділка на майстер-клас відомого стиліста. Лія із захватом розказувала як провела цей тиждень у Києві. В основному це були розповіді про сам майстер-клас, але це не важливо. Я слухав її так уважно і захоплено, як вона розповідала мені про це.

– Найближчий поїзд тільки у вівторок, тому я вирішила лишитися ще на кілька днів і погуляти містом. Під час навчання я зовсім не мала часу на це, – пояснює вона доїдаючи свій сніданок.

– Чому не написала?

– Не знаю, думала що Влад вже давно тобі проговорився, але ти не писав. Тому логічно думати, що не хотів зустрітися. Для чого нав’язуватися? – вона спокійно знизала плечима і продовжила їсти.

– Я дізнався ЩОЙНО!

– Нічого вже не поробиш. У мене все одно не було вільного часу, постійно пропадала на різних виставках і навчанні.

– Ти мала написати мені, я б показав тобі місто. Зводив би до найкрутішого клубу. Тобі сподобалось би, – сумно зауважую я.

– Мені й так сподобалось тут. Але я б не жила в Києві, – зізнається вона.

– Чому ні?

– Якщо чесно, – вона відсовує тарілку і нахиляється до мене ближче, – я мрію переїхати в Одесу.

– Перлина біля моря?

– Так. Я обожнюю море. Особливо, хочу побачити його восени або взимку. Ну знаєш, коли на пляжі нікого окрім мене. Пляж абсолютно чистий і хвилі нещадно розбиваються об берег, – коли вона розказувала про це, я відчував що вона ділиться зі мною чимось настільки інтимним, про що зазвичай навіть з друзями мовчать.