АЙЛІН
– Мила квартирка, – говоре Андрій і сідає на диван.
– Зараз десь одинадцята, весілля скоро має закінчитися. А враховуючи дорогу сюди й назад, ти спокійно можеш повертатися, – я не дозволяю чужим людям і просто знайомим бувати у мене вдома, а його тим паче не хочу бачити тут.
– Ні, навіть не старайся, – посміхається своєю ідіотською посмішкою. – Ти винна мені за те, що не дозволила лишитися першого разу і за це, – він кидає поруч з собою мій блокнот.
Я мовчки беру блокнот і кладу його на полицю з книгами.
– А у тебе нічого так, доволі творчо, – киває на розкидані ескізи одягу та олівці.
– Ага, – беру чашку з недопитою кавою та сідаю на підвіконня.
– Боїшся мене? – він дістає пачку з сигаретами.
– Ні, навіть не думай.
– А таке враження, що так.
– Я про сигарети, – пояснюю я і він ховає пачку до кишені.
Допиваю свою каву і насолоджуюся незручною паузою між нами. Я не збираюся порушувати її, врешті решт, не я увірвалася в його дім без запрошення. Андрій також не поспішав з цим. Тож, я п’ю каву, а він роздивляється кімнату. Я допиваю каву, він – починає чатитись з кимось по мобільному. Ну просто ідеальний вечір.
– Тобі не пора? – ну а раптом спрацює.
– Ні, – відповідає спокійно Андрій навіть не відриваючись від екрану.
Круто. Якщо він не звалить до півночі, то я зателефоную Владу і змушу його забрати свого друга.
Я мию після себе чашку. Потім беру той самий блокнот і відповідаю клієнтці стосовно перенесення її запису. Ми все узгоджуємо і тепер вже я вибачаюся, що так пізно відповіла. Та вона настільки зраділа, що ми знайшли вільну дату, що їй байдуже на це. Перевіряю інші дні. Завтра у мене мейк для фото сесії на 9:00 і образ до дня народження на 12:00. А потім кілька днів вільних. Чудово, тоді й висплюсь.
Піднімаю очі на свого непроханого гостя. Він дивиться на мене.
– Що? – питаю я.
– Нічого, – якась дивна посмішка з’явилася на його обличчі, спокійна, чи що.
– Чому дивишся?
– Просто спостерігав за тобою.
– Ем…
– Ти хоч уявляєш наскільки різною буваєш?
Або він намагається фліртувати зі мною, або я сплю.
– А ти уявляєш як сильно я хочу, щоб ти звалив з моєї квартири?
Він знову усміхається й потирає лоба. Дивно, але він зовсім не п’яний. Хіба я помилялася? Я сідаю з іншого боку дивану обличчям до нього.
– Тобі подобається Влад? – раптом питає він.
– Так, він займає особливе місце в моєму житті, – чесно відповідаю я.
Андрій помітно стає серйознішим. Чому він питає у мене подібне? Можна ж просто поговорити про це з самим Владом, тим більше, що вони найкращі друзі.
– То чому ви не разом? – він знову дістає пачку сигарет, але згадує про заборону і кидає їх на стіл.
– Такі стосунки шкода псувати коханням, – посміхаюсь я. – Дружбу я ціную набагато більше, ніж побачення.
– Як поетично сказано, – здається, його потішила моя відповідь.
Він закидає голову назад і роздивляється мою стелю. Цікаво, коли він нарешті піде.
– Пам’ятаєш вчорашню гру?
– Звісно.
– Чому ти різко пішла звідти? – він опускає голову і дивиться на мене.
Брешу, що мені стало не цікаво, але він не ведеться на це.
– І повідомлення, яке ти отримала перед тим, зовсім не причетне до цього? І фраза: «Вони завжди повертаються».
– Досить. Тебе це не обходить, – я хочу встати, але він хапає мене за ногу, чим змушує лишитися на місці.
– Вибач, – чую його тихий голос.
Тепер моя черга ставити питання.
– Чому ти тут?
– Не люблю весілля.
– Чому не поїхав до Влада, вони зараз на крутій вечірці.
– Тікати з однієї вечірки на іншу? Не найкраща ідея.
Однотипні відповіді, які так і лишають питання відкритим. Як же ненавиджу це. Хоча, сама часто роблю так.
– Дивно, маємо спільних друзів, отже, повинні добре ладнати один з одним. Але якось не виходить, – посміхається Андрій.
Дійсно, чому б це?!
– Не всі можуть бути друзями, – банально відповідаю я.
– Я не хочу дружити з тобою, – раптом його посмішка зникає і його очі пронизують мене поглядом. Він нахиляється трохи ближче до мене, говорячи це.
Я піднімаюсь на зустріч йому і ми опиняємось занадто близько один до одного.
– А іншого не буде, – говорю я й ніжно торкаюся його підборіддя.
Відчуваю, як збивається його дихання і очі стають темними. Не можу стримати посмішку від цього. Які ж деякі хлопці передбачувані. Деякі? Всі!
#3670 в Любовні романи
#1740 в Сучасний любовний роман
#653 в Сучасна проза
Відредаговано: 17.09.2021