Розділ 8

АЙЛІН

– Мила квартирка, – говоре Андрій і сідає на диван.

– Зараз десь одинадцята, весілля скоро має закінчитися. А враховуючи дорогу сюди й назад, ти спокійно можеш повертатися, – я не дозволяю чужим людям і просто знайомим бувати у мене вдома, а його тим паче не хочу бачити тут.

– Ні, навіть не старайся, – посміхається своєю ідіотською посмішкою. – Ти винна мені за те, що не дозволила лишитися першого разу і за це, – він кидає поруч з собою мій блокнот.

Я мовчки беру блокнот і кладу його на полицю з книгами.

– А у тебе нічого так, доволі творчо, – киває на розкидані ескізи одягу та олівці.

– Ага, – беру чашку з недопитою кавою та сідаю на підвіконня.

– Боїшся мене? – він дістає пачку з сигаретами.

– Ні, навіть не думай.

– А таке враження, що так.

– Я про сигарети, – пояснюю я і він ховає пачку до кишені.

Допиваю свою каву і насолоджуюся незручною паузою між нами. Я не збираюся порушувати її, врешті решт, не я увірвалася в його дім без запрошення. Андрій також не поспішав з цим. Тож, я п’ю каву, а він роздивляється кімнату. Я допиваю каву, він – починає чатитись з кимось по мобільному. Ну просто ідеальний вечір.

– Тобі не пора? – ну а раптом спрацює.

–  Ні, – відповідає спокійно Андрій навіть не відриваючись від екрану.

Круто. Якщо він не звалить до півночі, то я зателефоную Владу і змушу його забрати свого друга.

Я мию після себе чашку. Потім беру той самий блокнот і відповідаю клієнтці стосовно перенесення її запису. Ми все узгоджуємо і тепер вже я вибачаюся, що так пізно відповіла. Та вона настільки зраділа, що ми знайшли вільну дату, що їй байдуже на це. Перевіряю інші дні. Завтра у мене мейк для фото сесії на 9:00 і образ до дня народження на 12:00. А потім кілька днів вільних. Чудово, тоді й висплюсь.

Піднімаю очі  на свого непроханого гостя. Він дивиться на мене.

– Що? – питаю я.

– Нічого, – якась дивна посмішка з’явилася на його обличчі, спокійна, чи що.

– Чому дивишся?

– Просто спостерігав за тобою.

– Ем…

– Ти хоч уявляєш наскільки різною буваєш?

Або він намагається фліртувати зі мною, або я сплю.

– А ти уявляєш як сильно я хочу, щоб ти звалив з моєї квартири?

Він знову усміхається й потирає лоба. Дивно, але він зовсім не п’яний. Хіба я помилялася? Я сідаю з іншого боку дивану обличчям до нього.

– Тобі подобається Влад? – раптом питає він.

– Так, він займає особливе місце в моєму житті, – чесно відповідаю я.

Андрій помітно стає серйознішим. Чому він питає у мене подібне? Можна ж просто поговорити про це з самим Владом, тим більше, що вони найкращі друзі.

– То чому ви не разом? – він знову дістає пачку сигарет, але згадує про заборону і кидає їх на стіл.

– Такі стосунки шкода псувати коханням, – посміхаюсь я. – Дружбу я ціную набагато більше, ніж побачення.

– Як поетично сказано, – здається, його потішила моя відповідь.

Він закидає голову назад і роздивляється мою стелю. Цікаво, коли він нарешті піде.

– Пам’ятаєш вчорашню гру?

– Звісно.

– Чому ти різко пішла звідти? – він опускає голову і дивиться на мене.

Брешу, що мені стало не цікаво, але він не ведеться на це.

– І повідомлення, яке ти отримала перед тим, зовсім не причетне до цього? І фраза: «Вони завжди повертаються».

– Досить. Тебе це не обходить, – я хочу встати, але він хапає мене за ногу, чим змушує лишитися на місці.

– Вибач, – чую його тихий голос.

Тепер моя черга ставити питання.

– Чому ти тут?

– Не люблю весілля.

– Чому не поїхав до Влада, вони зараз на крутій вечірці.

– Тікати з однієї вечірки на іншу? Не найкраща ідея.

Однотипні відповіді, які так і лишають питання відкритим. Як же ненавиджу це. Хоча, сама часто роблю так.

– Дивно, маємо спільних друзів, отже, повинні добре ладнати один з одним. Але якось не виходить, – посміхається Андрій.

Дійсно, чому б це?!

– Не всі можуть бути друзями, – банально відповідаю я.

– Я не хочу дружити з тобою, – раптом його посмішка зникає і його очі пронизують мене поглядом. Він нахиляється трохи ближче до мене, говорячи це.

Я піднімаюсь на зустріч йому і ми опиняємось занадто близько один до одного.

– А іншого не буде, – говорю я й ніжно торкаюся його підборіддя.

Відчуваю, як збивається його дихання і очі стають темними. Не можу стримати посмішку від цього. Які ж деякі хлопці передбачувані. Деякі? Всі!