АЙЛІН
Заходимо до квартири. Вітальня об’єднана з кухнею огорнута м’яким фіолетовим світлом. Достатньо гучно грає музика, і по квартирі розкидані групи людей. Панорамні вікна виходять на Дніпро. Двері на балкон відчинені.
Пробігаюся очима по усіх обличчях у пошуках Влада, але не бачу його. Темної шевелюри моєї улюбленої Валерії також ніде не бачу. Приїхали. Повертаю голову і бачу Даню біля його знайомих з універу.
– Ходімо щось вип’ємо, – говорю на вухо своїй Катріні, щоб вона почула. Та киває і ми проходимо до кухні. – Мартіні, шампанське, коньяк, вино, – перелічую весь алкоголь. – Ще є пиво.
– Мартіні. А ти? – питає подруга, коли я наливаю тільки один стакан.
– Я не можу пити те, що тут є, – пояснюю і йду до холодильника, щоб знайти собі щось інше.
Дістаю звідти маленьку колу і наливаю у склянку. Створюю ілюзію віскі з колою.
– Щоб ця вечірка не стала типовою, – говорю я і ми цокаємось з Катею келихами.
Бачу айпад, що приєднаний до стереосистеми. Ставлю іншу пісню. Музика плавно змінюється на іншу. Дістаю з нагрудної сумки вейп і за мить випускаю хмару з густого диму. Повітря навколо запахло шоколадом. Все більше качаюсь в ритм музики. Як і завжди, вже за декілька хвилин тягну Катю за руку, щоб потанцювати. Вона почувається трохи скуто, але за мить також входить в ритм. Інші також починають потроху танцювати. Пісня змінюється на іншу, і я танцюю в сторону айпаду, щоб поставити інший плейлист. Знову повертаюсь до подруги. Біля неї вже пританцьовує якийсь симпатичний хлопець. Він щось говоре їй на вухо і вона сміється.
Катя помічає мене і усміхається, знизуючи плечима. Зрозуміло, побачимось пізніше. Беру свою колу і продовжую танцювати, але вже сама. Та майже одразу помічаю Влада, який заходить з балкону в квартиру. Наші погляди зустрічаються. Танцюю і піднімаю склянку. Він усміхається і пробирається до мене.
– Фірмовий плейлист Алчевської, – він вітається зі мною і ми обмінюємось поцілунком в щоку.
– Де Валерія? – питаю його, продовжуючи танцювати, але вже з ним.
– Вона не те, що б не рада тебе бачити, – Влад кладе одну руку мені на талію, а іншою бере у мене склянку з колою. – Вона без нічого.
– Ага, – посміхаюсь я і запускаю руку в його волосся.
Влад сміється, але все ж п’є мою колу. Краєм ока помічаю Валерію, яка кидала палаючі погляди на мене. Біля неї на дивані сидів той самий друг, який хвилин 30 тому підписувався на мене. Він був зайнятий, розмовляючи з однією із її подруг.
– Ходімо, я хочу познайомити тебе зі своїм другом, – нарешті говоре Влад і ми йдемо крізь натовп до них.
Щойно ми підходимо, Валерія натягує на обличчя свій фірмовий вираз стерва, на що я широко посміхаюсь і говорю:
– Привіт, кицю. Чому така кисла? Бо думала, що мене не буде?
– Сподівалася, – нарешті видавлює вона.
Друг Влада повертає голову в наш бік. Але я не реагую на нього і продовжую усміхатися, готуючи наступну репліку для Валерії.
– Лія, знайомся, це мій близький друг Андрій.
– Звучить так, наче ви геї, – сміюсь я, підморгую Валерії та сідаю в крісло біля Андрія.
– Це моя подруга Лія, – Влад посміхається і сідає між тими двома.
– Приємно познайомитись, Андрію, – я протягую руку новому знайомому.
– Називай мене Чед, – каже він і підкурює сигарету, ігноруючи мій жест.
Валерія вирішу підкреслити цю, мовляв, незручну ситуацію для мене сміхом. Влад поглядає на друга і також здавлю сміх, тільки вже разом зі мною. Він знає мене краще, ніж та барбі, тому розуміє, що мені начхати.
– Тепер не такий відстій, – говоре Влад, дивлячись на мене.
– Звісно, я ж тут. І хто тільки був поставив ту жахливу музику. Наче на вписці школярів, – ловлю на собі погляд Андрія.
– Обожнюю, коли ти відштовхуєш від себе людей з перших хвилин знайомства, – усміхається Валерія і п’є щось зі свого стакану.
– Музику ставили вони з Чедом, – сміється Влад. – Ти звикнеш, – говоре він до Андрія.
Останній нічого не відповідає, а тільки усміхається і продовжує палити свою сигарету. Ні, близькими друзями ми точно не будемо. Мені вже стає нудно з ним. Жартів не розуміє. Поводить себе зверхньо. Хоча, я теж далеко не подарунок. Чи я не могла просто усміхнутися і ввічливо привітатися? Ну добре, визнаю, що не могла. Дивлюсь на нього знову. Він почав залипати у свій телефон. Ні, він точно не отримає доступ до мого аканту та і я не підпишусь на нього. Шукаю Катріну. Її ніде немає.
– Айлін, вже познайомилась з Андрієм? – чую голос Дані поруч.
– Ага, познайомилась, – відповідає замість мене Валерія.
– Каті не видно. Востаннє я бачила її з якимсь хлопцем, вони танцювали, – ігнорую цю особу і повертаю голову до Дані.
– Я бачив. Він повний придурок.
– На кого це ти так? – до нас підходить Катя.
– Ти знайома з Андрієм? – Даня майстерно змінив тему розмови.
#10469 в Любовні романи
#4103 в Сучасний любовний роман
#3912 в Сучасна проза
Відредаговано: 17.09.2021