Ці колись кохані очі дивилися на мене. Рука з тюбиком помади застигла біля губ, які ніжно цілували мене колись. А біляве волосся, як і завжди, було ідеально укладеним.
Я відчиняю дверцята і виходжу з машини, стою просто перед нею. Чорт! Я готовий був віддати все за цю зустріч…але колись, не тепер. Та все ж серце зрадливо калатало і рвалося до неї. Ось він, побічний ефект першого кохання. Симптоми, що ніколи не минуть скільки б часу не пройшло.
Це спантеличує мене. Скільки часу минуло відтоді? А вона так просто, наче зовсім й не вона покинула мене колись, після того як клялася бути разом навіки. Та поки голова намагалася оцінити ситуацію, руки вже міцно обіймали її. Мабуть, з боку це виглядає до чортиків романтично, але за цим “романтично” приховано занадто багато. Ха-ха-х, навіть парфуми ті самі.
Я нарешті відпускаю її. Визнаю, дається мені це зовсім не легко.
Та сама кав’ярня, той самий столик. От тільки навпроти мене сиділа Настя. Дівчина, яка колись розбила моє серце…безжально. Після чого я ще жорстокіше почав розбивати інші. Дівчина, яка так само як і раніше пила фруктовий чай, завжди без цукру. Вона обожнювала атмосферні місця і комфорт. Раділа як дитина звичайним речам і сумувала стосовно того, що надавала перевагу фільмам і ніяк не могла полюбити літературу. Така кумедна, така колись моя.
Ми не бачили один одного дуже давно, але чомусь мовчання не було для нас гнітючим зараз, навпаки, особисто я вдячний за це. Бо ж маю час зібрати думки.
Але вона мала рацію. Причина чи не найсерйозніша з усіх можливих. І я міг покинути все і поїхати за нею, як зробив це у випадку з тобою. Можливо, аби це сталося зараз, то я б саме так і вчинив, але не тоді. Тут я розумію, що все сталося так, як і судилося. Наше розставання з Настьою, моя поведінка після, приїзд в гості до Влада, зустріч з тобою. От тільки відпускати тебе я не мав. І це чи не єдине, чого я собі не зможу пробачити протягом усього життя.
Як же просто ми все зруйнували колись. Так просто відпустили один одного.
Вона мовчала. Я теж мовчав. Бачив, що вона збирається з думками, щоб сказати мені щось важливе. Згадую як ти кидалась в обійми своєму колишньому хлопцю, теж, до речі, який був першим коханням. І як ви прощалися з ним. Хах, дежавю. Мабуть, Настя, для цього й приїхала в Запоріжжя як і він тоді, щоб сказати що назавжди покидає країну або виходить заміж.
Я тричі ледь не розбився на машині, будучи п’яним. Я вбивав себе на тренуваннях у спортзалі, на різних юридичних семінарах та конференціях. Почав ще студентом працювати в адвокатській фірмі, де клієнтами були аж занадто впливові люди. Топив свідомість в алкоголі і безлічі дівчатах. Як би паскудно не було, але я впорався з цим. А зараз причина усього того сидить навпроти мене і говоре, що весь цей час кохала мене і хоче повернути все те, що я так тяжко забував.
Вона піднімається з місця, я слідом за нею.
Дістаю телефон і набираю її номер. За мить на її телефоні висвічується мій номер. Настя дивиться на екран, а потім на мене:
Вона ніяковіє, ховаючи погляд. Але на обличчі з’являється ледь помітна посмішка.
Я роблю крок до неї і обіймаю на прощання.
#3291 в Сучасна проза
#9467 в Любовні романи
#3650 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 25.04.2022