Наша ІсторІя: без тебе

РОЗДІЛ 5

  • Благаю, я знаю, що ти там, - намагаюся втриматися на ногах, стукаю в твої двері знову і знову. Але мені ніхто не відчиняє.

Сповзаю по стіні на підлогу. Відпиваю трохи віскі просто з пляшки.

  • Алчевська, я зненавиджу тебе так само сильно, як ти ненавидиш мене. Навіть сильніше! Чорт, відчини ці кляті двері! - луплю кулаком щосили по ним.

Я тут вже всьоме за місяць. Одного разу сусіди навіть викликали поліцію. Частіше, мені просто прилітало по обличчю і викидали на вулицю. Та щоразу як я впиваюся до безпам’яті, то чомусь опиняюся тут. Коли при тямі, то знаю, що ти не з’являлася тут вже кілька місяців. Більш ніж впевнений, що тебе навіть в місті немає. Та я, на жаль, не знаю де ти. Катя вперто повторювала, що не говорила з тобою з того самого дня. Даня взагалі каже, що не говорив з тобою. І чомусь мені здається, що ці двоє говорять правду. Крім Влада. Він точно знає, де ти. Я готовий поклястися своїм життям, що він в курсі, інакше не поводив би себе так спокійно.

Вийшов твій сусід і знову викинув мене геть, розбивши перед цим носа.

  • Хлопче, тобі не набридло? - присів він біля мене, поки я незграбно намагався піднятися, щоб хоча б сісти.
  • Сьогодні клятий день закоханих. Я лише хотів привітати її зі святом. Бо я типу закоханий в неї. Але я облажався перед нею. Тому вона не відчиняє мені.
  • Там вже ніхто не з’являвся місяців з п’ять, - хитає він головою. - Наступного разу викличу поліцію, - піднявся він і пішов назад до будинку.
  • Знаю… Я знаю.

Дивлюся на твої вікна. Там не горіло світло. Воно не горіло позавчора. Тиждень тому теж не горіло. На Різдво також було темно. В новорічну ніч теж ніхто не вмикав там світла.

17 грудня біля твого під’їзду сталася сварка між подружжя, жінка злилася на свого чоловіка, бо той ніяк не хотів йти додому з дня народження їхніх знайомих, а він звинувачував її у всіх своїх невдачах. Вона вдарила його сумочкою і заштовхала до під’їзду. За цей час поки вони сварились, світло у твоїх вікнах так ніхто й не увімкнув.

8 грудня двоє дівчат вийшли з твого під’їзду близько одинадцятої вечора, весело сміючись, вони сіли в таксі і поїхали геть. В твоїх вікнах було темно.

Я був тут кожну ніч жовтня. В листопаді я не приходив сюди рекордну кількість часу, аж 11 дні. На 12-й  я сильно напився і прокинувся під ранок на дитячому майданчику перед твоїми вікнами. Не пам’ятаю, чи горіло світло тієї ночі, але якщо я прокинувся тут, а не у квартирі, де ось вже більше місяця не горіло світло, то зробив висновок, що тієї ночі його теж не було.

Мені нарешті вдалося піднятися на ноги. Дістав телефон і відкрив чат з тобою. Я писав тобі щоразу як проїжджав повз фотостудію, де ти працювала, коли натикався на твої улюблені ютуб-канали в рекомендаціях, коли десь лунала музика, що була у твоєму плейлисті, коли чув запах кави, коли повз проходила дівчина зі схожими парфумами на твої, коли на вечірках ставалося щось, після чого п’яний Женя казав “Шкода Лія цього не бачила” або ж “Лія б врятувала цей вечір”. Айлін, я писав тобі щодня.

Я звинувачував і ненавидів себе за те, що того вечора не сидів під твоїми дверима так, як роблю це останні місяці. Можливо тоді я мав останній шанс побачитися з тобою, пояснити все. Хоча тоді я сам до кінця не розумів, що сталося і чому в одну мить все розлетілось на шматки.

 

Прокинувся вранці я вже дома. Як і коли повернувся не знаю, я перестав з’ясовувати це після 11 чи 12 разів до цього. Перевірив телефон, п’ючи вчорашнє американо. Нічого нового, діалог з тобою знову перебрався нагору. Навіть відкривати не буду, адже скоїв помилку одного разу, коли взявся перечитувати все те, що писав тобі. Більше я не піду на це. Бачив тільки останнє надіслане тобі повідомлення о третій ночі “пішла ти”. Ти й пішла, минулої осені і вочевидь назавжди.

Я кинув мобільний на стіл і пішов в душ. Голова не боліла, похмілля навіть не було. Я звикнув до цього. Коли повернувся, то мій телефон розривався від дзвінків сестри. 

  • Так, слухаю.
  • Розбудила? Вибач, - не дочекавшись відповіді сказала сестра і швидко перейшла до справи. - Я через півгодини закінчую, тому хочу поснідати з тобою.
  • Що? Поснідати? - дивлюсь на смарт-годинник, що лежав поруч. Невже ще так рано. Він показував десяту ранку.
  • Так, поснідати. На нашому місці. Все збирайся, - і кинула слухавку.
  • Вибач. але я не хочу нікого бачити і тим більше виходити з дому, - іронічно говорю я телефону.

Та на автоматі натягнув на себе чорні джинси і худі з капюшоном. Накинув зверху бомбер і поспішив на зустріч з сестрою.

Я приїхав перший до одного з ресторанчиків на проспекті. Каріни ще не було. Я сів за столик біля вікна, що був подалі від усіх. Мила офіціантка принесла меню і тієї ж миті зникла за баром. Вирішив дочекатися сестру.

  • Привіт. Давно чекаєш? - Каріна кинула свою сумку на сусіднє крісло, я допоміг їй зняти пальто.
  • Та ні, щойно приїхав, - збрехав я, бо прочекав тут її більше 20 хвилин.

Ми замовили сніданок. Каріна розказувала про чергову поїздку за кордон, ремонт у новій квартирі і що хотіла б повернутися до Києва, але робота її чоловіка не дозволяє зараз зробити цього.

  • Хіба що ми житимемо на два  міста, але це буде складно, - зітхнула вона.

Я черговий раз байдуже кивнув, задивившись у вікно.

  • Батьки питають за тебе, - якось ніяково почала вона.
  • Що питають? - мій погляд був прикутий до проспекту, де літали машини.
  • Чи все гаразд… Чи не збираєшся ти додому.
  • Не збираюся, - різко відповідаю їй.
  • Це мене не стосується, але я твоя старша сестра і хвилююся. Востаннє ти був таким, коли…
  • Коли Настя поїхала, - говорю те, що мала на увазі сестра.
  • Так.
  • Але цього разу все складніше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше