РОЗДІЛ 4

Я швидко піднімаюся на третій поверх і заходжу до аудиторії. Влад саме розмовляв з Женьою. Лєра крутилася зі своєю подругою біля них.

• Влад? - озвалася я до нього.

Він повернувся і зробив кілька кроків мені на зустріч.

• Лія, що сталося? - побачивши мене, він помітно розхвилювався. - Ти бліда. Тобі зле? - Ми підійшли один до одного. Він поклав долоні мені на обличчя і підняв голову на себе. - Не мовчи, - благав він.
• Що вчора сталося між вами з Чедом? - тремтить мій голос.

Обличчя Влада змінюється миттєво.

• Нічого, - напружується він і прибирає руки з мого обличчя.
• Булатов! Що в біса сталося між вами?
• Айлін, я сотні разів говорив тобі, що вам не варто зв’язуватися один з одним. Також, я поклявся, що не втручатимусь в це лайно. Спитай краще Чеда.

Він злився, я злилась більше.

• Але я питаю тебе.
• Ти не питала мене, коли була зустрічалася з ним у Києві! - крикнув Влад. - Я намагався виправити все. Зірвався туди щойно дізнався про це випадково від нього. Готовий був прибити себе за те, що ти останньої ночі залишилася там сама. Знав, що ти чекатимеш його. Знав, що ти побачиш ті кляті фото з бару. Сподівався, що це поставить крапку на вашому спілкуванні, адже знав тебе… Думав, що знаю. Але цей кретин перевівся в Запоріжжя.
• То ти навмисне це зробив? Знав, що ми були разом і власноруч все підлаштував?

Ні, це не правда. Мій Влад не міг так вчинити.

• Айлін, пригадай скільки разів я говорив тобі, щоб ти зупинилася? До Києва, після, на вечірці, після неї.
• Влад, чому? - замовкаю я.

Він мовчав.

• Тому що ти лиш копія його колишньої подружки, - втручається Лєра.
• Що?
• Замовкни! Тебе це не стосується, - повертається до неї Влад.
• Що ти сказала? - я роблю крок до неї і рівняюся з Владом.
• Чед з тобою, бо ти один в один схожі на його колишню, - підходить вона ближче і протягує мені фотокартку.

Я беру її і очам своїм не вірю - на ній дівчина, білявка, усміхнена. Я роздивляюся фото.

• Досить, - Влад намагається забрати його у мене.
• Ні… - я зупиняю його.
• Лія, прошу…
• Хто вона? - дивлюсь на Лєру.
• Настя, перше кохання. Сумна історія. Єдина, кого він кохав, і та розбила його серце. Яке щастя, що він зустрів тебе. Ти залікуєш його рани. Звісно, ти не вона, але оболонки буде достатньо, чи не так?

Я знову дивлюся на фото. З кожною секундою, чим довше я дивлюся, тим більше починаю вірити в те. що вона справді схожа на мене.

• Білявок любе він більше, визнаю, - сміється вона.

Я стою посеред напівпорожньої аудиторії. Очі розгублено бігають з одного обличчя на інше. Влад нарешті піднімає на мене свій погляд і він остаточно добиває мене. Він сповнений співчуття і болю. Валерія ж дивиться гордо. Так дивляться переможці, коли нарешті отримали таку бажану і солодку перемогу. Навіть, якщо їм це вдалося болем іншої людини.

Тієї миті я стояла на краю. Я чула як ти зайшов в аудиторію, як завжди, пожартувавши про щось.

За секунду перед очима кожен дотик, слово, мовчання, сміх. Її фотографія. Слова Валерії. І фатальне усвідомлення усієї ситуації.

• Що з вами? - чорт, ти занадто близько. Мені боляче навіть від того, що ти стоїш поруч.
• Лія знає, - за інших умов, мене б налякав низький голос Влада. Тепер мені байдуже.
• Що знає?

Аудиторією прокотився мій сміх. І зараз моторошно було усім. Чомусь Валерія більше не посміхалась. На обличчі Влада з'явилося ще більше болю.

• Отже, клятих блондинок? - я розвертаюся і дивлюся в твої очі. Вже в той момент я знала, що ми бачимось востаннє.
• Може хтось мені пояснить…
• О, я звісно не на психолології, лише на економічному, але думаю, це зможу пояснити запросто, - я бачу як змінюється твій вираз обличчя. - Перше кохання завжди так ранить. Я по собі знаю. Мабуть, Настя зробила тобі дуууже боляче, якщо після цього ти став покидьком, який тішить своє его за рахунок почуттів інших.

Ось він, страх від її імені.

• Ти мав попередити, що збираєшся рятувати себе, - я віддаю Валерії фотокартку і йду геть.

• Лія, ні, чекай! - рвешся ти.

Я застигаю на місці, але беру себе в руки і рішуче йду далі.

• Годі, Чед! Награлися! - втручається Влад.

Вибігаю з аудиторії. У грудях болить, дихати важко. Натикаюся на Катю.

• Лія, що сталося? - подруга зупиняє мене за руку.

Дивлюся на неї.

• Люба, ти плачеш?

Я плачу? Так, я плачу. Кидаю погляд на двері аудиторії. Чую шум звідти. Катя повертається на звук.

• Що там коїться?

Я звільняюся від її руки і йду в бік сходів. Між другим і першим мене наздоганяє Катя. За нею слідом біжиш ти. Ні, благаю, Господи, нехай він не торкається мене. Все чого я прошу, це щоб він не торкався мене.

• Айлін! Чекай! - кличе подруга.
• Лія! - ти зупиняєш мене, тіло тремтить від огиди.
• Не чіпай мене! - відштовхую тебе так сильно, як тільки можу.
• Дай пояснити.
• Пояснити що? Хочеш сказати, що на тій фотографії не твоя колишня дівчина? Чи може те, що ми з нею не схожі?

Навколо збираються студенти. Ти чомусь мовчав. Десь глибоко в душі я б хотіла, щоб ти все спростував, сказав що все це брехня і Лєра як завжди все вигадала. І я була готова повірити тобі, але ти мовчав. Ти мовчав, а я стояла перед тобою, ридаючи на очах в усіх.

• Це правда? - чую тихий голос Каті.
• Правда, - відповідає Влад позаду мене.