РОЗДІЛ 2

РОЗДІЛ  2

Флешбек ЛІЯ

Чед зупинив машину на парковці біля університету. Я довго мовчала і дивилася на корпус, куди зовсім не хотіла заходити.

• Поділишся? - він не зводив з мене очей.
• Не хочу туди йти, - я так само дивилася на будівлю університету.
• Бо ми зайдемо туди разом?
• Саме так.

Він взяв мене за руку і підніс її до своїх губ.

• Тобі сподобається їхня реакція, - він поцілував її.

Я нарешті відірвала погляд від вікна й дивилася на Чеда.

• Можемо не йти туди сьогодні. Де б ти хотіла зараз опинитися? Ми поїдемо туди просто зараз, тільки скажи, - він грався з моїми пальцями.

Я беру його за підборіддя і піднімаю голову на себе.

• Якщо ти й надалі будеш себе так поводити, то всі точно здуріють.
• Я хочу тримати тебе за руку, коли ми переступимо той поріг.
• А ти її хоча б думав відпустити за останній тиждень? Якщо ні, то зараз найбільш підходящий момент, - усміхнулась я, забираючи свою руку.

Він закотив очі, бере ключі й виходить з машини. За мить вже стоїть з боку моїх дверей і відчиняє їх для мене. Ми йдемо разом до будівлі університету. Дивно, що за тиждень поки нас не було у місті погода так сильно погіршилась. Так само яскраво світило сонце, але було холодно як для вересня. Краще б я одягнула пальто, а не шкіряну куртку. Чед іде поруч в такій самій куртці, що повністю розстебнута, в білій футболці і чорних джинсах. На мені теплий білий светр, коротка чорна спідниця і черевики з грубою підошвою. Думаю, з боку ми виглядаємо як злочинне угрупування, дуже стильне злочинне угрупування.

Він відчиняє двері і пропускає мене першою. Швидко зрівнявся зі мною. Ми зупиняємось. Чед нахиляється до мене і тихо говоре:

• Зараз буде найцікавіше, - він посміхається і бере мене за руку.
• Оце ще клоун, - я широко посміхаюсь і пускаю очі під лоба.

Знаю, як йому це подобається. А він знає, як я обожнюю цим користуватися.

Ми разом проходимо хол і йдемо в бік сходів. Чую за спиною: “Айлін і Чед?!”, “Хіба вони разом?”, “Та 100%, я тобі кажу”. І це дійсно було варте того, щоб приїхати сюди.

Далі нас чекало найцікавіше. Ми піднялися на другий поверх, коли зустріли Катріну і Даню, що саме виходили з аудиторії. Наші погляди зустрілися з подругою. Вона спершу не зрозуміла, але момент коли до неї прийшло усвідомлення ситуації був дійсно неперевершеним. Я лише усміхаюся і йду далі. Варто там було ступити на сходи, що вели на третій поверх, як мої очі зустрілися з його. І я більше не відчувала того задоволення від ситуації як кілька секунд тому.

Влад спускався разом з Женьою та Валерією. І я клянусь, це був би найкращий момент за цей рік, аби там не було його. Він знав де я провела останній тиждень і з ким. Ми не виставляли спільних фото чи геолокацій. Але не складно було здогадатися. Катріна ще на першу сторіс відповіла “Чортів Чедневський”, хоча там була фотографія моря.

Та щойно я побачила реакцію Лєри, як всі інші відійшли на другий план. Вона буквально завмерла на місці і не зводила погляду з наших переплетених пальців.

• Та щоб його! - викрикнув Женя.
• І не кажи, - пробурмотів собі під носа Влад.
• Невже ви разом? - на цих словах Катя і Даня стояли вже біля нас.
• Так, - відповідає Чед, - приїхали сюди, - додає він і переводить погляд на мене.

Я ледь стримую сміх.

• Ні, любі мої, - втручається Катя і стає навпроти нас, чим приймає сторону опонентів. - Ми вимагаємо пояснень.
• Я її найпалкіший прихильник, - Чед не зводить при цьому з мене очей і буквально світиться від щастя.
• А я приймаю цей факт і дозволяю захоплюватися мною, - я повертаю його голову в бік наших “присяжних”.
• Це френдзона, - пояснює Чед.
• І ми маємо повірити в цей ідіотизм? - нарешті чую голос Лєри.
• Ну ти ж віриш, що найкраща і найбажаніша в цьому університеті, - і це черговий нокаут для неї. - Повір і в це.
• Ну це більш схоже на правду, ніж той факт, що ти почала з кимось зустрічатися, - його голос спустив мене з небес на землю.

Я наважилась поглянути на нього. Чому він настільки розчарований? Хоча, це більше риторичне питання. Стою між двох вогнів: з одного боку мої найближчі люди, з іншого - він.

“Ми просто рятуємо один одного,” - кричить мій погляд.

“Тут треба було врятувати тільки його. Ти необхідна йому, а не він,” - читаю у Владових очах.

• Агов! - вириває нас з цього німого діалога Катя. - Це правда?
• Що? - не можу збагнути, про що вона.
• Алчевська, я про вас з ним, - вона кидає незадоволений погляд на Чеда і знову на мене.
• Ми не зустрічаємось, і навіть не спимо разом, якщо ти про це. На щастя, це не мій пріоритет, - я підморгую Валерії і беру подругу під руку. - Тут шляхи двох факультетів розходяться.
• Це все? - питає Влад. Він не зводить очей з Чеда.
• Ти про що? - втручаюся я. 
• Ні, Алчевська, спершу я почую пояснення, а вже потім всі інші. Ходімо, - Катріна впевнено проривається повз Влада з Лєрою.

Даня рветься за нами.

• Топай на свій юридичний, - Катріна попереджає його і ми йдемо геть. 

Кінець Флешбеку

Я закінчила пакувати свою валізу близько першої ночі. Сподіваюся, я скоро повернуся назад. Квартира була оплачена до кінця травня, тому частину речей я лишила тут. Незважаючи на причину мого переїзду в Одесу, я щиро люблю це місто. Я у захваті від квартири, в якій прожила ці місяці і від людей яких тут зустріла. Більшість із них думають, що я холодна та неговірка, навіть не підозрюючи, якою я можу бути… Якою я була ще буквально минулої осені.