РОЗДІЛ 1

РОЗДІЛ 1

Флешбек ЛІЯ 

З тієї миті все перевернулося з ніг на голову.

• Довірся, - сказав він, і я довірилась. З головою, не задумуючись ні про що і не слухаючи нікого.

Ми стали нерозлучними. Як колись з Каріною, як були з Даньою, як останні два роки з Владом. Тільки тепер не мене, а я відсунула усіх на другий план. Так само легко, як і він. І я клянуся, всі буквально втрачали здоровий глузд від цього.

• А хочеш теж до моря? - раптом він відкинув свій мобільний на диван.

Я відірвалася від екрану і запитально поглянула на Чеда.

• Ну вони ж поїхали нікого не попереджаючи, чому ми не можемо? - його очі вже палали ідеєю. - Тільки уяви їхню реакцію, коли вони побачать наші спільні фото з узбережжя.
• Не провокуй мене, - я глибоко вдихнула.
• Бронюю готель, - він знову схопився за телефон. - Або ти зараз збираєшся, або я просто зараз віднесу тебе в машину і ми поїдемо.

Я знизала плечима, піднялася з дивану і пішла збирати речі. Це були найшвидши збори у моєму житті. Вже за п'ятнадцять хвилин ми виїхали з Запоріжжя.

• Як довго нам їхати?
• Годин сім, - радісна посмішка не покидала обличчя Чеда.

Всю дорогу ми провели за розмовами, зупинялися кілька разів біля придорожніх заправок, щоб взяти кави і перепочити трохи.

• Чому саме в Одесу? - запитала я, коли стояли на заправці.
• В Києві ти сказала, що це твоя мрія, - просто відповів він.
• Ні, я сказала, що це  моя любов, - виправила його. Було приємно, що він запам'ятав це.

Він все ніяк не міг налаштувати карту. Сварився на неї і намагався вдіяти з нею бодай щось. Сама не зрозуміла, як почала відверто роздивлятися його. Рівний ніс, темне волосся, постійна посмішка, навіть коли злиться, і ледь помітні ямочки на щоках. Він і правда непристойно гарно.

Чед зловив мій погляд, але нічого говорити не став. Він мовчав, чекаючи бодай слова від мене. А я у свою чергу теж мовчала. Я грала з ним. Як би там не було, вони всі однакові. І так вже склалося, що ми ще тоді, при першій зустрічі зрозуміли як саме варто грати у нашу гру і без зайвих слів слідували правилам.

Зрештою, він не витримав перший. Повільно нахилився до мене на відстані кількох сантиметрів.

• Ти граєш з вогнем, - тихо і ніжно попередив він.
• Ні, всього навсього з тобою, - так само чарівно посміхнулась я.
• Коли я можу поцілувати тебе? - такого різкого переходу я не чекала.
• Я дам тобі знати.

Він розсміявся і нарешті відірвав від мене погляд.

• Алчевська…
• Так, Чедневський? - вдала саму невинність я.

Він притулився до мого чола своїм і важко видихнув. Його рука запуталась у моєму волоссі.

• Досі не можу повірити, що можу бути просто поруч.

Я теж. Я так довго боролася і намагалася приглушити цих ідіотських метеликів всередині. Але щоразу нас знову і знову зводило разом. Рано чи пізно, я мала здатися.

• Просто поруч, - повторила я.

Він посміхнувся.

• Натяк зрозумів, - він випростався і взяв свій стаканчик з кавою зі столика. - Треба їхати, - він звісив руку мені на плече і ми пішли до машини.

Було близько сьомої вечора і проїхато дві третини шляху.

Кінець флешбеку

• Ні, Старк! Фу! - чую я за спиною і вже за мить щось врізається в мене.

Я розплющую очі - переді мною море. Дякуючи маленькому паркану, що відділяй алею від пляжу, мені вдалося втриматися на ногах. А от кришці на моєму стаканчику з кавою ні. Вона стікає по моїй руці просто на світлі рукава мого пальто.

• Чудово, - роздратовано говорю сама собі.
• Вибачте. що він напав на вас. Вочевидь, ви сподобались йому, - чую той самий голос за спиною, що і кілька секунд тому.

Опускаю очі вниз і бачу щасливого винуватся мого зіпсованого пальто. Його блискучі оченята з щирою радістю роздивлялись мене, і аби не рука, що тримала його нашийник, то він би давно вискочив просто мені на руки.

Я піднімаю очі на господаря цього “чуда”.

• І я його розумію, - виривається у незнайомця.

Я швидко зміряла його поглядом з ніг до голови, але зробила це так, щоб він відчув як це бути під прицілом очей, які буквально роздягають тебе з непристойною впевненістю і байдужістю.

Він прищурив очі і схилив голову в бік, мов запитуючи мене як довго це ще триватиме. Він був високий і мав ту рідкісну чоловічу красу. Легка щетина на обличчі, стильна коротка зачіска і зелені очі. Його губи заграли посмішкою.

Я зітхнула, поглянувши на собаку. Потім мовчки розвернулась і пішла вздовж набережної. Викинула недопиту каву у перший ліпший смітник і знову почула голос незнайомця.

• Зачекайте, будь ласка! - він порівнявся зі мною. Я йшла далі. - Мені дійсно шкода, що ми зіпсували ваше пальто. Дозвольте мені виправити ситуацію, - він дістав з кишені своїх сірих спортивних штанів візитку і простягнув її мені. - Ось, надішліть мені рахунок на ці контакти або номер банківської карти, я переведу потрібну суму.
• Залишіть собі, -  я так само не зводжу погляд з моря.
• Я вперше бачу такий закоханий погляд, - говоре незнайомець.
• Що? - я різко зупинилась і розвернулась до нього.
• Я ще ніколи не зустрічав нікого, хто б так закохано дивився на море, - посміхається він ніяково.
• А, ви про це, - я йду далі.