РОЗДІЛ 1
Флешбек ЛІЯ
З тієї миті все перевернулося з ніг на голову.
Ми стали нерозлучними. Як колись з Каріною, як були з Даньою, як останні два роки з Владом. Тільки тепер не мене, а я відсунула усіх на другий план. Так само легко, як і він. І я клянуся, всі буквально втрачали здоровий глузд від цього.
Я відірвалася від екрану і запитально поглянула на Чеда.
Я знизала плечима, піднялася з дивану і пішла збирати речі. Це були найшвидши збори у моєму житті. Вже за п'ятнадцять хвилин ми виїхали з Запоріжжя.
Всю дорогу ми провели за розмовами, зупинялися кілька разів біля придорожніх заправок, щоб взяти кави і перепочити трохи.
Він все ніяк не міг налаштувати карту. Сварився на неї і намагався вдіяти з нею бодай щось. Сама не зрозуміла, як почала відверто роздивлятися його. Рівний ніс, темне волосся, постійна посмішка, навіть коли злиться, і ледь помітні ямочки на щоках. Він і правда непристойно гарно.
Чед зловив мій погляд, але нічого говорити не став. Він мовчав, чекаючи бодай слова від мене. А я у свою чергу теж мовчала. Я грала з ним. Як би там не було, вони всі однакові. І так вже склалося, що ми ще тоді, при першій зустрічі зрозуміли як саме варто грати у нашу гру і без зайвих слів слідували правилам.
Зрештою, він не витримав перший. Повільно нахилився до мене на відстані кількох сантиметрів.
Він розсміявся і нарешті відірвав від мене погляд.
Він притулився до мого чола своїм і важко видихнув. Його рука запуталась у моєму волоссі.
Я теж. Я так довго боролася і намагалася приглушити цих ідіотських метеликів всередині. Але щоразу нас знову і знову зводило разом. Рано чи пізно, я мала здатися.
Він посміхнувся.
Було близько сьомої вечора і проїхато дві третини шляху.
Кінець флешбеку
Я розплющую очі - переді мною море. Дякуючи маленькому паркану, що відділяй алею від пляжу, мені вдалося втриматися на ногах. А от кришці на моєму стаканчику з кавою ні. Вона стікає по моїй руці просто на світлі рукава мого пальто.
Опускаю очі вниз і бачу щасливого винуватся мого зіпсованого пальто. Його блискучі оченята з щирою радістю роздивлялись мене, і аби не рука, що тримала його нашийник, то він би давно вискочив просто мені на руки.
Я піднімаю очі на господаря цього “чуда”.
Я швидко зміряла його поглядом з ніг до голови, але зробила це так, щоб він відчув як це бути під прицілом очей, які буквально роздягають тебе з непристойною впевненістю і байдужістю.
Він прищурив очі і схилив голову в бік, мов запитуючи мене як довго це ще триватиме. Він був високий і мав ту рідкісну чоловічу красу. Легка щетина на обличчі, стильна коротка зачіска і зелені очі. Його губи заграли посмішкою.
Я зітхнула, поглянувши на собаку. Потім мовчки розвернулась і пішла вздовж набережної. Викинула недопиту каву у перший ліпший смітник і знову почула голос незнайомця.
#3306 в Сучасна проза
#9530 в Любовні романи
#3689 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 25.04.2022