Наша п'янка осінь

Глава 20 "Спекотна поїздка"

Слім.


 Дорогою до Вермонту.

   СИДЖУ В АВТІВЦІ і згадую, якими були ці два дні. Я весь час майже працювала, щоб не мати роботи на час весілля, на яке ми їдемо. Ноа давав мені час і я за це йому дуже вдячна. Я ховалася в своїй кімнаті і ми це обоє розуміли. А ще я розуміла, що це все безглуздо. Я зізналась, що закохана в нього і вже давно. Я знаю про його почуття. Але я продовжую боятись, хоча безмежно щаслива. Повинен бути крок від мене і я це теж знаю. І я хочу його зробити, але моя безглузда платівка - “а що якщо він мене покине?”... Знову і знову крутиться по колу. Я без нього не можу. Він все моє життя. І мені страшно… але я розумію, що ми триста разів перетнули межу дружби. І я рада. Проте, боюсь зробити крок. Моя паранойя витискає з мене усі соки. Мені набридло це все і я хочу наважитись на нову сходинку в наших відносинах. Гадаю, що вона буде, як тільки ми опинимось на весіллі. По-перше - ми пара, так думає Шарлотта та Кевін. А по-друге - ми дійсно вже не тільки друзі… тож… Все починається прямо зараз, коли рука Ноа стискає мою і ми вирушаємо до Вермонту. 

   День сонячний та теплий. Поїздка обіцяє бути теплою не тільки завдяки погоді, але і ніжному погляду Ноа. Ці дні він не цілував мене, не торкався і я дуже скучила за теплом його шкіри. Нам махає Саммер та Ілай, які бажають нам гарно провести час. Ми дякуємо їм, і усміхаючись, махаємо їм навзаєм. 

   Виїзджаємо на дорогу. Ноа усміхається мені і запитує.

   — Була у Вермонті?

   — Ні. А ти?

   — Ні. Нам потрібно буде скуштувати їхніх фірмових яблучних пирогів. 

   Я аж ковтнула. 

   — Неодмінно. 

   Ноа відкриває вікна в автівці і запускає осінній, теплий вітерець. Вчора пройшов невеличкий дощ, і ліс пахне землею та грибами. Я вдихаю та видихаю в унісон з Ноа. Ми усміхаємося одне одному. Трохи ніяковіємо… наче діти. Для нас це нестандартно. Ми так давно разом, але раніше ми не були тими ким є зараз, - тими хто нарешті відкрився і розповів про свої почуття. 

   Ноа починає розпитувати мене про роботу та чи все я встигла? Потім я питаю його про те, чи зупинився він на тій будівлі, чи шукатиме ще? Він відповів, що напевно - це і є те саме місце. Мені приємно. Бо ми разом його дивились і нам обом воно припало до душі. Ми обходимо тему розмови, яка зависла над нами, через ніяковіння… Реально не звично. 

   Минуло півтори години відтоді, як ми виїхали з Мен. Пейзажі змінювались за вікном, утворюючи неймовірну панораму. Зараз перед нами ліс та поля. Десь розкидані величезні тюки соломи і аромат землі та сіна осідає в легенях. Ця подорож мені дарує багато тепла.

   — Хочеш перекусити? Можемо сісти десь в лісі на якійсь галявині… Саммер цілий кошик смакоти нам напакувала. 

   Я хитаю головою.

   — Я голодна. — Чесно кажу я і наші очі зустрічаються. 

   Так. І стосовно того, що ти подумав Ноа - також. 

   — Тоді… зупиняємось. 

   Ноа заїжджає на доріжку і паркує авто неподалік лісу та поля. Ми виходимо з автівки і розминаємо ноги та спину. Дістаємо кошик, і тримаючись за руки, йдемо до лісу. Знаходимо ідеальне місце. Сонце прослизає крізь дерева, листя немов килимом застелило все довкола… І ми тут лише одні. Тихо… Спокійно… 

   Ноа кладе кошик і ми сідаємо на дерево, яке давно вочевидь впало… можливо через грозу. Ми дістаємо бутерброди та термос з кавою і розпочинаємо свій пікнік у лісі. 

    — Смачно. Саммер навіть бутерброди робить стравою року!

   — Це точно. — Усміхається Ноа, та передає мені чашку з кавою. Я роблю ковток і віддаю її йому, щоб він теж випив кави. 

   Доки їмо, говоримо про те, як дістатись Вермонту і готелю. Поївши, складаємо все до кошика і лягаємо на різнокольорове листя. Воно шурхотить під нами, і ми тримаючись за руки, дивимося вверх на небо через гілля. Я повертаю голову і Ноа робить теж саме. Спирається на один бік і тягнеться до мене, а я мимоволі тягнусь до нього. Я так скучила за його губами, що непомітно для себе торкаюсь його сорочки і притягую до себе. Ноа усміхається, а вже за мить його губи на моїх. Ми в унісон полегшено стогнемо і наші язики сплітаються. Розчиняємося в поцілунку. Руки Ноа блукають моїм тілом і я вся палаю. Не можу витримати більше ні секунди і кажу.

   — Я більше не можу… 

   Ноа усміхається. Відчуваю, як б’ється його серце і він ковтає. Ми в унісон тремтимо, коли його руки пірнають під мою легку сукню. Я рада, що я обрала саме сукню і тепер його руки під нею та торкаються моїх стегон. 

   — Я так довго на це чекав.   

   Я ніколи так не хвилювалась, як зараз. Тремчу, як листя над нами. Руки Ноа під сукнею, я заплющую очі, коли він торкається трусиків… чекаю… але Ноа завмирає. Я розплющую очі і ми дивимося одне на одного. 

   — Ноа, щось не так?.. — Тремтіння в моєму голосі мене видає. 

   Він цілує мене, а потім знову дивиться мені в очі і запитує.

   — Якщо це для тебе швидко… 

   Я з полегшенням видихаю і усміхаюсь. 

   — Здається через мене ми і так з цим затягнули. — Червонію від власних слів, які самі вилетіли з мого рота. 

   Ноа усміхається, торкається пальцями мого обличчя, волосся… цілує повільно і водночас глибоко. Відчуваю, як він тремтить і розумію, що не одна я так сильно хвилююсь. Якщо чесно, це заспокоює мене. Для нас обох це крок у відносини… і ми зараз перетнемо ту межу, яку я так давно окреслила. Гублюся у відчуттях. Хочу все і одразу. Хочу зупинити час і пришвидшити… Я хочу його всього і віддати всю себе. 

   Стогну, коли його губи відриваються від моїх і опускаються на шию… Його язик гарячий… мокрі сліди від цілунків торкається легкий вітерець, і я тремчу ще дужче. Доки його губи опускаються до моїх грудей, а руки розстібають гудзики на декольте, я беруся за гудзик на його джинсах, торкаючись пальцями плаского живота. Ноа ричить і цілує мене… мої доторки роблять з ним те, що і його зі мною… кайф… суцільний кайф. Його язик облизує і грається… А я нарешті впоралась з його джинсами… руки геть неслухняні і тремтять. Я закидаю голову назад, коли Ноа пірнає обома руками під мою сукню і знімає з мене трусики. Я чекаю, коли нарешті відчую важкість його тіла на собі, але він робить таке, що мій голос зривається від солодкого крику. Пташки злітають вверх, як і моя душа. Ноа там унизу… цілує мене так, що я поєднуюсь та розчиняюсь з космосом… Він зводить мене з розуму і я стискаю в руках листя… Викрикую його ім'я і опиняюсь десь високо… високо… Ноа розташовується між стегон і усміхається мені. Розчервонілий, волосся скуйовджене і він до знемоги прекрасний. Цілує мене солоними губами і говорить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше