Наша п'янка осінь

Глава 19 "Попалась"

Ноа.


 Мен.

   Я ЦІЛУ НІЧ НЕ СПАВ. Я звичайно знав, що зі Слім не буде легко, але ж ось те, що вона виробляє - вже просто дахознос! Ми б могли цілу ніч кохатись, цілу ніч дарувати одне одному кайф, але ж ні - вона мене знову відшила, хоча бажає того - чого і я. Доки я крутив все це в голові, не зрозумів, як промайнув час і задзеленчав будильник. Йоханий! Я запізнююсь на першу, на сьогодні заплановану зустріч. Навіть не знаю, чи захоче Слім піти зі мною, чи ні?..

   Я швидко встаю з ліжка і в одних боксерах йду до ванної. Двері ванної ледь не б'ють мене у ніс і я відскочую. На мене дивляться пара розгублених та переляканих очей. З нас має хтось щось сказати і я говорю.

   — Доброго ранку. 

    Занадто сухо вийшло, але якщо скажу щось тепле і продовжу… то з'їм її прямо тут і зараз. Вона лише в одному рушнику довкола тіла і я дурію від цієї апетитної картини. Мій друг вже привітався і дуже красномовно. Слім почервоніла, як полуниця коли, побачила те, що унизу. Піднявши на мене знову свої очі, повільно пройшла біля мене, і зупинившись, відповіла.

   — Доброго ранку, Ноа. 

   — Тобі ванна більше не потрібна?

   — Ні. Я вже.

   — Тоді… супер - бо я поспішаю. 

   Слім кусає губи і наважується запитати.

   — Це стосовно приміщення для редакції?

   Я хитаю головою. Якось не дуже зручно говорити, коли твоя нижня частина всю кров забрала. Мозок тупить страшенно. 

   — Так. 

   Слім видихає і, все так само, нерішуче запитує.

   — Еее… а наша домовленість в силі? Мені можна з тобою?

   Я знову хитаю головою. 

   — Звичайно, Слім. Я не знав чи ти захочеш…

   — Звичайно я хочу. — Вона червоніє ще дужче, коли її погляд знову мимоволі палає на мою ерекцію. Слім намагається дивитись в різні боки, коли додає. — Тоді… я швидко одягаюсь і можемо йти.

   — Так, звісно. 

   — Добре. 

   — Поснідаємо в кафе?

   Тепер вона хитає головою і нарешті мило усміхається. Я не втримуюсь і теж усміхаюсь, хоча стримано. 

   — Залюбки!

   — Тоді я в душ, потім одягаюсь і виходимо. Через сорок хвилин у нас перша зустріч. 

   — Буду через десять хвилин. — З цими словами Слім тікає до кімнати, залишаючи мене з болем у паху. Треба дещо зробити… бо навряд чи зможу думати та ходити. 

   ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ ХВИЛИН ми вже в авто. Я можу думати і навіть ходити. Хоча це не те чим я бажав зняти напругу, але що мені зараз залишалось?! 

   Виїжджаємо на дорогу, яка веде у місто. За вікном неймовірна краса. Я дуже радий, що повернувся у рідне місто. Мен, як завжди, заворожує восени. День сьогодні теплий та сонячний. Осінь все розфарбувала в дивовижні помаранчево-вогняні кольори в суміші жовтих та зелених барв. Вікно трохи привідкрите, і ми можемо насолоджуватися легким вітерцем, який доносить до нас аромат лісу.ь

   — Ми так і будемо мовчати? — Запитую я і бачу, як Слім частіше задихала. Її груди підіймаються та опускаються, і я облизавши губи, ковтаю. 

   — Я цілу ніч не спала. — Зізнається вона, стискаючи пальці на колінах.

   — І я. 

   — Ноа… а як же Лія? Вона тобі здається сподобалась?

   Я шоковано дивлюсь на свою “подругу” і думаю - чи все з нею добре? Я говорю про нас, а вона про Лію. Жесть. Ну добре, якщо так довго доходить дої її світлої голівоньку, - я розповім все як є.

   — Між мною та Лією одразу виникла дружба і нічого більшого. В перший день знайомства я розповів їй, що закоханий. — Дивлюсь на Слім та на її розтулені губи від здивування. Продовжую. — Лія вирішила, що ревність - це найефективніший спосіб зрозуміти тобі, що ми створені одне для одного.

   Слім хмикає і обурено запитує.

   — Тобто, ви разом вирішили з мене зробити ідіотку?! І що Саммер та Ілай теж в цьому були причетні? 

   — Скажи, ти коли-небудь будеш думати нормально? — Дивлюсь на неї, потім на дорогу і знову на неї. — Всі знають, що я тебе кохаю і всі знають, що ти теж до мене маєш почуття. Як на тебе можна ще вплинути, скажи? Ревнощі - я відкинув, бо не зміг… Я не зміг бачити, як ти засмучуєшся… Це явно не те чого я бажав. А тепер, коли я прямо говорю… — Дивлюсь на дорогу і повертаю в бік. — Що кохаю і хочу бути з тобою, - ти тікаєш. Зачиняєшся в своїй мушлі і на слідуючий день робиш вигляд, що ми все вирішили. Але ми нічого не вирішили Слім. Ні-чо-гі-сі-нь-ко!

   Слім ковтає. Кусає губи і говорить.

   — Я не тікаю… 

   — А як це називається?

   — Ми приїхали. 

   Я важко видихаю і зупиняю авто біля невеличкої, цегляної будівлі. Класика. 

   — Тікаєш. І от - знову. 

   — Я просто сказала, що ми приїхали. І до того ж на нас чекають. 

   Хитаю головою і видихаю. Нічого, після огляду будівель - підемо у кафе і там поговоримо. 

   ДВІ ГОДИНИ ми їздили по місту і дивились те, що я вчора обрав в об'явленнях. Нам сподобалась перша цегляна будівля. Вона реально крута. Світла, простора і оренда пристойна. Згодом її навіть можна буде придбати. 

   Паркую авто на стоянці невеличкого, сімейного кафе. Вивіска майорить “Ласкаво просимо” над велетенським пончиком в глазурі. 

   Виходимо з авто і йдемо до входу. Заходимо всередину і шукаємо де можна приземлитись. Біля вікна ми знаходимо вільне місце і сідаємо на червоні шкіряні крісла. До нас підходить офіціантка в стилі пін-ап. Її руки всі в тату, на ній сукня сорокових років та білі локони забрані в хвіст. Губи розтягуються в життєрадісній усмішці, а сині очі дивляться то на мене, то на Слім. Ми замовляємо яєчню, бекон, грінки та каву. Олівія - так звати нашу офіціантку, зникає на кухні, а я саме зараз розпочну штурм на свою кохану “подругу”. Але тільки-но я збираюсь відкрити рота, як ми чуємо чиєсь щасливе питання. Ми зі Слім вже здогадались хто це. Цей голос чути навіть без рупору. Ми повертаємо голови і дивимося вверх. Перед нами у всій своїй красі стоїть Шарлотта з чоловіком, наче з обкладинки журналу. Барбі та Кен одним словом. Обоє біляві, блакитноокі та засмаглі, наче щойно з Маямі. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше