Розділ 18 "Біля тебе завжди тепло"

Слім.

 Мен.

   Я ВИТРАТИЛА на роботу більше часу, ніж зазвичай, а все чому? Тому що я думала про все, що сьогодні відбувалося. Прогулянка, поцілунок, ревнощі, приготування обіду, пояснення про “крепатуру” і знову п'янкий цілунок. Ноа знає, як зробити так, щоб мої коліна тремтіли від того, як він мене цілує. Правда я не знаю, як мені поводитись… я просто тікаю. Я розумію, як це все безглуздо, як тупо з мого боку так поводитись… Але… важко кинутись у вир пристрасті з головою, якщо боїшся, що нічого не вийде і дружбі настане кінець. Ноа, це єдина людина в моєму житті, яка - МОЯ. Він знає про мене все. Знає про всі мої “бджоли” в голові і завжди приймав мене такою, якою я є. Я вчиняла з ним, як остання егоїстка, розповідаючи про хлопців, з якими зустрічалась. Я ховалась за непотрібними відносинами, щоб тримати Ноа подалі від думки про нас, як пару. Хоча найбільшим бажанням було бути саме з ним. Ні з ким нічого не виходило, бо я і не намагалась, але і Ноа тримала на відстані. Я гадала, що він знайде когось, але за цей довгий час він завжди був лише мій. І я була безмежно рада, що він лише мій. Егоїзм з великої літери. Але є таке, про що Ноа навіть не здогадується… Я вважаю, що я його не варта. Він занадто хороший для мене. Йому потрібна інша… можливо навіть Лія… Хоча мені до болю хочеться кричати від однієї лише думки, що Ноа буде з іншою. Що Ноа буде цілувати її і… і… кохатись з нею. Уявляти таке - це наче пригати без парашута. Страх. Страх. І ще раз страх. Я боялась його втратити, якщо ми розпочнемо відносини, але тепер боюсь втратити, якщо він з кимось іншим їх розпочне. Я не знаю, що мені робити?.. Я боюсь втратити його, яке б я не прийняла рішення - є можливість втратити друга… а ще втратити можливість бути з ним, як з хлопцем. 

   Я тепер точно знаю, що відчуває до мене Ноа. І я відчуваю до нього теж саме. Мені кортить торкатись, обіймати і цілуватись з ним до забуття. Але мої страхи - стукають мене по голові. Коли я віддаюсь Ноа… коли розчиняюсь під його губами - я втрачаю контроль і це кайф, але… потім страх… А якщо він колись піде - бо зрозуміє, що я для нього не ідеальна? Що я буду потім робити? Дружити - це не зустрічатись. І колись… я можу йому набриднути… Про що я думаю?! Що я мелю?! Але… а якщо буде так? Що я потім буду робити? 

   Встаю з ліжка, на якому щойно допрацювала через силу статтю і вислала до редакції. Починаю блукати кімнатою і гризти на великому пальці ніготь. Якщо б це побачив Ноа, вже вдарив би мене по руках і сказав - “Фу! Бридко! Припини! Не гризи - бо паразити будуть!”. Наче у вухах пролунав його голос і я припинила. Майже. Ще один разок гризанула і припинила. Але з думками припинити - не вдалось. 

   Чую кроки за дверима. Підходжу до дверей і притискаю вухо. Господи, що я роблю?! Відходжу. Іду до ліжка і хочу сісти, але в цей самий момент чую стукіт у двері і голос Ноа.

   — Пупсику, можна увійти?

   Я пригадую волосся після того, як валялась на ліжку. Капець. Я раніше так не поводилась. Раніше я б з гніздом на голові відчинила Ноа двері, але… дещо змінилось - наші відносини. І тепер я хочу виглядати добре… принаймні, щоб почуватись самій впевненіше. 

   Хитаю головою. Ще раз поправляю волосся і кажу.

   — Заходь Ноа.

   Ручка повертається і в дверях опиняється голова Ноа. Йоханий! Він в одних спортивках… босоніж… І цей прес… я забула як дихати, але я добре пам'ятала, як червоніти. 

   Він точно знущається! 

   — Робота завершена?

   Я намагаюсь щось сказати, але таке враження, що всі слова кудись порозлітались. 

   — Так… щойно. — Хриплю я, а Ноа лукаво усміхається. Засранець! 

   — Тоді… може вже розпочнемо сеанс кіно?

   А може ти вдягнешся - бо я боюсь, що отримаю серцевий напад через те, що моє серце не витримає… Очі дивляться, серце прискорює ритм і - УПС! Інфаркт! 

   — Так… через кілька хвилин буду. 

   — Супер! Тоді я готую наше морозиво, вино і чекаю тебе унизу. 

   — Супер! 

   Ноа усміхається і зникає за дверима.

   Супер Ноа! Супер те, що я б з тебе те морозиво і злизала. 

   Видихаю і гепаюсь на ліжко. Який він красунчик. Який прес… який він милий і водночас гарячий. Цікаво, а він мене ще сьогодні поцілує? Вболіваю за саму себе!

   Сміюсь і встаю з ліжка. Йду до дзеркала і роблю хвостика. Одягаю шортики та топ. Вау! Я тільки зараз розумію, що роблю все це для того, щоб викликати в Ноа бажання мене поцілувати. Ого! Остаточно я запевнююсь в цьому, коли наношу на губи ягідний блиск. Він смакує, як і пахне… Сподіваюсь Ноа посмакує?!

   Червонію миттєво при згадці, як Ноа цілується і про його руки, які стискають мене… і про його пальці в моєму волоссі… Йоханий! Я вся палаю. 

   Чую голос Ноа, який каже, що все вже чекає на мене, і я вилітаю з кімнати, наче мені п'ятнадцять. 

   Спускаюсь сходами і заходжу до вітальні. Ноа сидить на підлозі, спершись спиною об диван. Він іноді так полюбляє сидіти, але зазвичай, він в футболці… а сьогодні я навіть не знаю, як буду зосереджуватись на фільмі, якщо перед очима прес Ноа?!

   Ноа помічає мене і усміхається. А я що роблю? Правильно, я червонію і збуджуюсь, дивлячись напів оголеного красеня переді мною. 

   — Сідай, Пупсику.

   Я усміхаюсь і хочу сісти на диван, але Ноа хитає головою і кличе мене до себе. Плескаючи поряд із собою долонею, Ноа вказує на морозиво і вино поруч з ним. 

   Сідаю. Майже не дихаю, коли наші руки торкаються одне одної. Блін! Раніше я контролювала себе і ми весело проводили час за фільмами, а тепер я не знаю, як поводитись… і я бляха-муха ніяковію так, наче я вперше з хлопцем наодинці.

   — Що будемо дивитись? — Запитую, і чуючи власний голос, розумію, що хвилююсь.

   Ноа наливає в келихи вино, передає один мені і відповідає.

   — “Між небом та землею”.