Глава 16 "Телефонний дзвінок"

Ноа.

 Мен.

   ДИВЛЮСЬ НА СЛІМ і бачу, як вона закипає, як ревнує і намагається почути голос Лії. Ага, зуськи. Я міцно притиснув телефон до вуха і слухаю вказівки Лії.

   — Ми зараз будемо говорити про велопрогулянку, але так, щоб Слім подумала про секс. Тільки не роби зараз здивованого обличчя - бо весь план коту під хвіст. Зрозумів?

   Я усміхаюсь і кажу.

   — Так.

   — Тоді почали! Ти витривалий, Ноа?

   Дивлюсь на Слім, яка йорзає на лавці і відповідаю Лії.

   — Хочеш перевірити мою витривалість? 

   Бачу, як очі Слім робляться немов блюдця. 

   — Ноа, ти молодець! — Каже Лія і продовжує. — Будемо крутити педалі? Тільки не смійся. Відповідай щось таке, що змусить її закипіти.

   Здається, вона вже кипить, але я слухаю пораду Лії.

   — Знаєш, я можу зробити так, що ти потім декілька днів не зможеш встати з ліжка.

   Слім зривається з місця, і я підіймаю брови наче запитую, що таке? Вона хитає головою і починає ходити туди-сюди вздовж доріжки.

   — Спрацьовує?

   — Так. — Говорю і додаю за власною ініціативою. — Не сумнівайся, що буде саме так, як я говорю. Я наочно продемонструю. Я слова на вітер не кидаю. 

   — Ого! Ну Ноа, не очікувала я такого! Супер! Продовжуй. Скажи, що на мене чекає крепатура. 

   Слім зупиняється. Слухає і я її не розчаровую.

   — Тоді… чекай на крепатуру, Ліє. 

   Слім хмикає, крихтить і продовжує невдоволено ходити туди-сюди.

   — Тоді до нового дзвінка. Усміхнись і клали слухавку.

   — До зустрічі, Ліє. Цілую.

   — Цілую. Бувай, красунчику. 

   Я кладу слухавку і всовую телефон у кишеню. 

   — Що таке Слім? Ти чого так різко підвелась? 

   Вона хмикає і говорить.

   — Чого це?! У мене… просто ноги почали німіти… от я і встала походити. 

   Дивлюсь на неї і не можу втримати усмішку. 

   — Ясно.

   — Ти що не віриш? Це ти зараз з мене смієшся?

   Я хитаю головою.

   — Ні, ну що ти Пупсику.

   Вона переборює себе в чомусь. Мені здається вона хоче запитати про розмову з Лією, але їй важко переступити через себе. 

   — Що твоя нова подружка хотіла?

   Відчуваю ревнощі в голосі і тішусь з цього.

   — Подружка?! Цікаво.

   — А що вона не твоя подружка?

   — Ще ні… але хто зна, що буде далі. — Знизаю плечима і дивлюсь на те, як Слім кусає губи. Я б теж тебе зараз вкусив, мій Пупсику. 

   — Ого!

   — Ого? Чого б це?

   Слім знизає плечима і говорить.

   — Просто… Вона класна… 

   — То тоді що? 

   Я так хотів, щоб вона сказала мені, що вона відчуває до мене. Що хоче бути зі мною. Що хоче зробити крок в мої обійми і не лише як друга. 

   Я чекав… і от вона говорить.

   — Вона зовсім молода.

   — Не думаю, що це проблема. І між нами різниці ну може п'ять чи шість років. Хіба це багато?

   — Ні. Не багато. — Слім кусає губи і різко говорить. — Знаєш, це взагалі не моя справа. 

   — Як це не твоя? З яких це пір ми не обговорюємо особисте? — Тепер я закипаю. — Я завжди слухав про твоїх кавалерів. А коли мені потрібно, щоб мене вислухали, підтримали чи дали пораду - то що тоді… ти тікаєш? 

   Бачу, що Слім важко ковтає. В очах сльози. Розумію, що перегнув палицю зі своєю тирадою. 

   — Вибач мене. — Говорить Слім і витирає очі. — Я не хотіла… Я завжди тебе підтримаю. І так… ти завжди вислуховував мене, а я повелась не гарно… Знаєш… я просто ревнива подруга. — Вона сміється крізь сльози. Моє серце зараз розривається від того, що вона говорить. Чому не зізнається? Чому так сильно впирається? Робить боляче нам обом. — Як виявилося - я власниця. 

   Я болісно видихаю. Підводжусь і йду до неї. Обіймаю та пригортаю до себе і вона тихо плаче. Що ж ти з нами робиш, вперте дівчисько?! Не можу на тебе давити… це буде неправильно, та й я знаю твою болючу історію, твої страхи… Знаю головне - ти теж мене кохаєш. Тож, це дасть сил зачекати і повільно зробити так, щоб ти зрозуміла - я нікуди не дінусь. Я назавжди поруч. Я кохаю тебе Слім. 

   — Все добре, Пупсику. Все добре. — Цілую її в маківку і запитую. — Хочеш пройтись лісом, а потім підемо приготуємо разом обід? 

   Слім підіймає на мене свої дивовижні очі і хитає головою.

   — Залюбки, Ноа. — Встає навшпиньки і дуже ніжно, ледь чутно цілує мене в губи, а потім знову ховається обличчям в мої груди. 

   Моя мила боягузка. Але нічого, все буде. Крок за кроком і все буде.