Глава 14 "Почуття одні на двох"

Ноа.

 Мен.

   Я МАЙЖЕ не спав цілу ніч. А як я міг заснути? Як? Я ніколи не відчував того, що відчував, цілуючи Слім. Її губи немов солодкий мед. Вона так зітхала,.. так відповідала, що я думав мені дах зірве. Його і зірвало, а потім мене обдали холодною водою, кажучи - "Тепер і ми знаємо, як це цілуватись з другом". Ці слова просто нокаутували мене. Навіщо вона так? Цілунок дав нам обом зрозуміти, що ми відчуваємо одне до одного. Вчора я нарешті зрозумів, що і Слім теж має до мене почуття. В ту мить мені здалося, що можна померти від щастя. Та вона, зробивши один крок, зробила три назад. Навіщо? Чому не хочеш спробувати Слім? Хоча… я знаю… ти боїшся. Але, ж я ніколи тебе не покину, мій Пупсику, як ти цього не розумієш?! Мені потрібно завоювати тебе. Ти дала мені зрозуміти, що маю діяти інакше. Змінюємо наші дружні відносини поступово в романтичні… крок за кроком… Моя Слім… Мій Пупсику - я доведу тобі, що я нікуди не дінусь і що зроблю тебе щасливою. 

   Чую, як унизу на кухні щось тарабанить. Слім вже прокинулась. Треба одягнутись і спуститись донизу, але спершу душ та почистити зуби. Можливо двічі. Стільки вина випити - це просто жесть. 

   ЧЕРЕЗ П'ЯТНАДЦЯТЬ хвилин я спустився до кухні і побачив, що Слім миє брудний посуд, який ми залишили вчора. 

   — Доброго ранку, Пупсику. — Говорю я, підходячи до неї і цілуючи в скроню. Вдихаю її аромат і дурію. В голову вриваються спогади про її солодкий язик в моєму роті і я ковтаю. Відстронившись, дивлюсь на неї. Вона ніяковіє. 

   — Доброго ранку, Ноа. — Нарешті вона підіймає на мене свої неймовірні, блакитні очі, і я бачу в них розгубленість. Знаю, що зараз хоче хтось до мушлі і зачинитись на сім тисяч замків, але я не дам цього робити. Принаймні я намагатимусь робити так, щоб вона кожного разу - знімала один замок зі своєї схованки. 

   — Чому не покликала? Я тобі допоможу. — Я закочую рукави до ліктя і готовий до роботи. 

   — Ноа… залишилось лише кілька тарілок і все. Якщо можеш викинь сміття, я його у торби запихнула. — Все це вона говорить, втупившись на тарілку, яку миє вдруге. 

   Я усміхнувся. Нічого про вчорашнє не говорю. І вона так само. Але… нам все одно доведеться згадати наш поцілунок. Вона гадає, що я забуду те, що вчора сталось, чи як? Не дочекається! Але я дам час їй, щоб вона хоч трішки розслабилась, а коли я відчую, що можна поговорити - захоплю її зненацька. 

   — Буде зроблено, Пупсику! Дякую за допомогу. 

   Я йду до вітальні і беру пакети зі сміттям. Виходжу на ганок, йду до баків і зустрічаю Лію, яка сідає до таксі. 

   — Доброго ранку, Ноа. — Сірі очі усміхаються мені, коли вона йде до мене.

   — Доброго ранку, Ліє. 

   Вона обіймаю мене і цмокає у губи, а потім тихо говорить.

   — Слім стоїть у дверях. Тож трохи гри не завадить. Чи?.. 

   — Ми цілувались, але не все так просто… це ж Слім. — Наголошую на останніх словах, але Лія не чує їх, вона чує лише, що ми цілувались. Вона радісно усміхається, і торкаючись мого обличчя, проводить пальчиком донизу аж до грудей. 

   — Тоді… нам потрібно трохи змінити стратегію.

   — І як же? — Усміхаюсь - бо згадую, що за нами спостерігає Слім. 

   — Без цілунків. Хоча скажу тобі чесно Ноа, - ти цілуєшся просто нереально. 

   — Навзаєм. 

   — Дякую, мені це вже говорили. — Ми сміємось і вона додає. — Будемо говорити по телефону, роблячи вигляд, що романтика літає у повітрі.

   — Але не перегинаємо… я не хочу, щоб вона зі стадії ревнощів перейшла до стадії розчарування і поїхала. 

   — Не хвилюйся. Довірся мені. А зараз йди до неї, а я поїхала додому відсипатись. Голова гудить. 

   Вона цілує мене в щічку і я відчиняю двері в її таксі. Лія дякує, сідає в авто і я зачиняю дверцята. Махнувши їй, я пішов до будинку. 

   Слім вже заховалась на кухні, роблячи вигляд, що щойно вона не підглядала за нами. Робить каву і запитує.

   — Будеш?

   — Ти ще запитуєш?! 

   Слім повертає голову і дивиться на мене. Ну нарешті. 

   — Я трохи похазяйнувала… і знайшла таблетку від тріщання в голові. Ось… — Вона передає мені таблетку і склянку з водою.

   — Дякую, Пупсику. Макітра реально розривається… а ще цей сушняк. Оце ми дали вчора! — Кажу і за мить закидаю таблетку до рота. Запиваю водою і витираю губи тильною стороною долоні. — Ти як?

   — Наче мені колупають мозок ложкою. 

   Ми сміємось. 

   — Кавааа… — Протяжно говорю я, коли Слім ставить чашку з ароматною, чорною рідиною. Роблю ковток і стогну від задоволення. Дивлюсь на Слім, яка червоніє і ковтає. Що, Пупсику, щось згадала, так?! Я усміхаюсь їй і вона розвертається до плити.

   — Яєчню?

   — О, Слім… як ти все встигла. Щоб я без тебе робив, мій Пупсику?! — Вона підходить до мене з тарілкою і кладе на стіл переді мною. 

   — На те ми і друзі. — Каже вона і наші очі зустрічаються. Вона починає тікати, коли розуміє, що її слова можуть мене спровокувати і я згадаю про те, що було вчора. Але це ще не та мить… тож я зачекаю. Тобі пощастило - "подруго". — Хочу їсти, як вовк. 

   Ставить перед собою миску і сідає навпроти мене. Я дивлюсь на те, як вона колупає яєчню, і наколовши на виделку, кладе шматочок до рота. На мене не дивиться. Але ж так не може бути вічно… тож… запитую.

   — Ну, ПОДРУГО, які у нас плани на день? 

   Слім підіймає на мене свої бездонні очі і ковтає яєчню. Знизає плечима і врешті-решт відповідає.

   — Дощу немає… думала пройтись узбережжям… Трохи освіжити голову…

   — І подумати є над чим - правда? — Я лукаво усміхаюсь і кладу до рота шматок яєчні. 

   Слім червоніє за секунду. Палаєш, Пупсику?.. Палай… 

   — Після того, як ми… Еее… напились… — Виривається з її грудей якийсь перезбуджений смішок. — Мені потрібно лише одне - оклигати.