Розділ 10 "Цікаво, як цілується Слім?"

Ноа.

​Мен.

   Я ЛЕДЬ ВТРИМАВСЯ, щоб не поцілувати її. Ці губи,.. ці очі, які дивились в мої… Я так хотів скуштувати її, але довелось відступити. Ще не вистачало, щоб я її налякав і вона зібрала валізу та поїхала назад до Нью-Йорка. Цікаво, як вона цілується? Який на смак її язичок?.. 

   — Привіт…

   Я різко повертаюсь і проливаю каву на стіл, Слім швидко скорочує між нами дистанцію і хапає до рук ганчірку. Витирає стільницю і я говорю.

   — Ти підкралась немов кішка, Пупсику. 

   Вона сміється і підіймає на мене свої ясні, блакитні очі, в яких відображається сміх. 

   — Вибач, я не хотіла тебе налякати. 

   — Ти не винна, це я задумався…

   — Про що? — Цікавиться вона і не забирає від мене погляду.

   Які на смак твої губи? Як ти цілуєшся? Як зітхаєш?.. От про що я думав, але в голос - сказав.

   — Про те, що сьогодні ми пройдемося узбережжям, а на вечерю запросимо Саммер та Ілая. Як тобі така ідея?

   Слім широко усміхається. Металеве кільце на її носику поблискує… люблю її пірсинг… Люблю її всю. Так би і з'їв. 

   — Ідея просто відпад! — І додає. — Як і аромат на кухні. 

   Усміхаюсь і запитую.

   — Поїмо на веранді, чи тут? 

   — На веранді. 

   — Тоді бери тарілки та велелки і пішли. 

   Вона бере те, що я сказав, а я беру тарілку з омлетом та дві чашки кави в іншу руку. Виходимо на веранду і наповнюємо легені ранковим повітрям. Дощ став меншим… і завдяки цьому ми могли поснідати на свіжому повітрі. Я поспішив у дім і повернувся вже на веранду з двома пледами. Накрив плечі Слім і на своє крісло теж кинув плед. 

   — Дякую. Ти як завжди дуже уважний. — Говорить вона і надпиває гарячої кави. — Я про неї так мріяла.

   А про те, щоб опинитися зі мною в одному ліжку - мріяла?.. Про що я думаю?! Слім приїхала сюди бо їй немає де жити - а я навигадував бозна що. Ми роками дружили, нічого за тиждень не могло кардинально змінитись. 

   — Що з роботою, Слім? Як тебе відпустили?

   Слім кусає губу і стискає чашку обома руками.

   — Ти ж знаєш, що я можу працювати дистанційно… тож… Це не було проблемою. Принаймні місяць в мене точно є. — Вона дивиться мені в очі, коли запитує. — А ти… шукав місце для редакції? 

   Я усміхаюсь. Згадую про свою мрію, яку намагаюсь втілити в життя. На душі від однієї лише думки - кайф.

   — Так, шукав. Є кілька варіантів. 

   Слім якось дивно йорзає на сидінні і врешті-решт запитує.

   — Лія, як помічниця - допомогла в пошуках?

   Бачу, як Слім червоніє від власного запитання. В мені зароджується цікаве запитання - невже Слім ревнує? 

   — Так… з неї хороший помічник. Саме вона знайшла одне приміщення, яке потрапило до трійки найкращих. — Дивлюсь на реакцію Слім і бачу, як опускає очі і починає м'яти плед у пальцях. Нервує. Червоніє. Дійсно ревнує. — Можу тобі показати на фото те, що ми знайшли.

   — Ні. — Слім так різко це говорить, що починає виправдовуватись. — Я маю на увазі, згодом покажеш… а зараз - сніданок. Я така голодна. 

   В моїй душі зараз салюти. Невже те, що порадила Лія - діє?! Слім ревнує мене до неї. Слім казиться від цього. І от головне питання - вона приїхала перевірити що і як? Якщо так - тоді це означає, що вона теж щось до мене відчуває… Чи просто ревнує, бо я мало уваги приділяю їй?.. Такий варіант теж не можна відкидати. Я звик до того, що вона в якийсь момент може натякнути, що в неї табу на стосунки з другом. Тож… мій оптимізм трохи осідає. 

   — Смачного Слім. 

   — Смачного Ноа. 

   Ми розпочинаємо свій сніданок і їмо в повній тиші… лише дощ та шум води. Сонце ховається у хмарах, і я розумію, що сьогодні напевно накрилась наша прогулянка узбережжям. Хоча, хто зна - може хмари розійдуться?.. 

   ЗА ЦІ ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН, які ми снідали - дощ став сильнішим. Ми вирішили заховатись у будинку. Я покладав до раковини посуд і почав його мити, а Слім встала поруч з рушником, щоб витирати чисті тарілки. Виходило синхронно та швидко. Поки піна не опинилась на її милому носику. Я не втримався. Буває. І вона також - не втрималась, щоб і мене не обмазати піною. Моя майка мокра, а вона ховається за стільницею. Сміється і я кажу.

   — Гадаєш далеко зможеш втекти?

   — Я спробую. — Сміється вона і задкує. 

   Вимикаю воду, знімаю мокру майку і скручую її… Слім хитає головою і її сміх перетворюється на питання. Вона тікає від мене, бо зрозуміла мої наміри. Вона біжить до вітальні і ховається за диваном. Я наздоганяю і майкою плескаю її по дупці… давно хотів щось таке зробити. Вона зойкає, щиро дивується, і червоніючи говорить.

   — Це що таке? 

   — Повторити, щоб ти зрозуміла?

   Вона хитає головою, але я ще раз плескаю її майкою. Вона знову зойкає і тікає. Я перехоплюю її, і вона брикаючись, пищить. Я швидко зав'язую її руки майкою і вона з шоком дивиться на мене. Я обіймаю її і відчуваю, як вона важко дихає. Моє дихання теж важке та переривчасте. Дивлюсь зверху вниз на неї, і в цей момент вона зачеплюється за бильце, падає на диван, і я разом з нею. Слім на дивані, я на ній і ми вже не сміємось… ми дивимося одне одному в очі.

   — Ноа… 

   — Слім… 

   Я нахиляюсь, а вона починає тремтіти. 

   — Мені пружина в спину колить… 

   Можна двічі не повторювати. В нашому випадку - Слім навіть не потрібно конкретно нічого говорити. Ми ті ким були і в Нью-Йорку. Ми - друзі. Я встаю і допомагаю Слім. Розв'язую їй руки і сумно видихаю. 

   — Ти не проти щоб з нами повечеряла Лія?

   Я це запитав в голос? Реально?! Що зі мною? 

   — А чого б мені бути проти?! Як я зрозуміла по фото у вас гарно все розпочалось. — Шипить вона і додає. — І як я зрозуміла - ти чекаєш на продовження… Знаєш - я… Ноа вибач, я приїхала і впала як сніг на голову. Мені краще поїхати…