Розділ 9 "Цікаво, як Ноа цілується?"

Слім.

 Мен.

   Я ПРОПАЛА! 

   Коли я побачила Ноа, в моїх грудях запурхали метелики, пробігли коні галопом і веселка заграла над головою. Я так рада його бачити, що здається впісяюсь, як собаки, які раді бачити господаря. Порівняння звичайно "геніальне", але це щось на кшталт цього. 

   Ми увійшли до кухні. Ноа босоніж… Ноа лише в одних спортивках, і краплі дощу досі поблискують на його бездоганному, спортивному тілі. Він знає, що я високої думки про його тіло - я ніколи цього не приховувала. А навіщо?! Що тут такого, коли подруга говорить про те, що тренування і зусилля, які він прикладає - не є марними. Але зараз… я відчуваю багато чого і збудження в тому числі. СИЛЬНЕ збудження. Відчуваю, що постійно червонію і це помічає Ноа… і це ще більше змушує ніяковіти. Ніколи так біля нього не поводилась і не почувалась. А тепер не знаю, як поводитись?..

   Знімаю куртку і кидаю на диван неподалік. Ой! Мої соски стирчать! І це бачив Ноа? Поправочка - він і зараз дивиться на них. Я палаю. Не знаю, що робити. Починаю обіймати себе руками і торочити.

   — Треба було щось тепліше одягнути. — Оце ляпнула! Хотіла не привертати до сосків реакції, а вийшло навпаки. Репліка - відпад!

   Ноа усміхається і підводить погляд з моїх грудей на обличчя. 

   — Нічого не маю проти того в чому ти зараз. — Ноа розуміє, що говорить і додає жартома. — Але "вони", все-таки, хотіли б бути в теплі. — Вказує пальцем на мої груди. — Подруго - треба берегти "подружок". — Сміється і я роблю вигляд, що теж сміюсь. Сміх якийсь між нами дибільний. Я приховую бажання, а він… що приховує він?

   — Через хвилину я буду з ними в гарячій ванні, якщо ти не проти? 

   — Потерти спинку? 

   — Дуже смішно. — Хмикаю я, а сама думаю про те, що не проти… дуже навіть не проти. Але - ми стільки років дружимо, що я навіть не знаю, чи маю право уявляти такі речі?.. 

   — Слім?

   — Що?

   — Я радий тебе бачити.

   Я широко усміхаюсь. Теплі слова розлилися в моїх грудях. 

   — І я рада тебе бачити, Ноа. 

   — Що хочеш спершу? В душ? Чи поснідати?

   — В душ! Ти ж сам сказав "подружок" треба погріти. — Кажу я, щоб зробити вигляд, що ми такі самі друзі і такі жартики це не натяк на сексуальний підтекст… Це просто жартики друзяки. Та чи цього я хочу?.. 

   — Тоді біжи в душ, а я приготую щось нам. Омлет та кава?

   Я хитаю головою.

   — Було б просто чудово! 

   — Йди на другий поверх. Ванна кімната в нас одна, тож… будемо ділитись. Дві кімнати поруч. Одна моя, інша буде твоєю. Правда вона замала… я можу тобі віддати свою. 

   — Ні, ні… що ти… не потрібно.

   — Я наполягаю. Я не питаю. — Каже Ноа, спираючись руками об стіл. Ці м'язи… Ці рельєфи… Мені потрібно швидко заховатись, а йому одягнутись. Хоча… це вже закарбувалось в моїй пам'яті - куди я від цього заховаюсь?!

    — Ноа…

    — З твоїми і моїми речами розберемось трохи пізніше, а зараз я просто допоможу з валізою. Поки ти будеш в душі, я її занесу в кімнату. — Ноа вказує на двері і додає. — Чого стоїш? 

   Я підходжу до нього, обходячи острівець і цілуючи в щічку, промовляю.

   — Дякую, Ноа. 

   Ноа ковтає, і дивлячись на мене, усміхається.

   — Нема за що. 

   Я швидко виходжу з кухні, бо зловила себе на думці, яка мене налякала. Як він цілується? По-справжньому… по-дорослому?.. Як?.. 

   Підіймаюсь сходами і дивлюсь на дві пари дверей. Берусь за ручку і відчиняю перші двері. Тут дуже затишно. Світла кімната з великим вікном, яке відкриває перед очима просто фантастичний краєвид на бухту та ліс. У кімнаті велетенське ліжко, яке ще розстелене… Розумію, що щойно тут спав Ноа,.. якого я розбудила. Це його кімната,.. його ліжко… Підходжу до ліжка і механічно навіть не розумію, що роблю, але вже роблю… я вдихаю аромат його пудушки. Пахне бризом… свіжістю і його персональним ароматом. Я червонію від власних дій і кладу подушку де взяла. 

   Виходжу з кімнати і йду коридором до кінця. Гадаю, що саме тут ванна. І не помиляюсь. Невеличка, але дуже мила. Видно, що Саммер тут приклала руку - милі рушники рожевого кольору. Усміхаюсь і зачиняю двері. Роздягаюсь і кладу речі на кришку унітаза і вмикаю воду в душовій. Переступаю бортик і солодкий стогін виривається сам собою. Приємно після дощу потрапити під гарячі краплини. Підставляю обличчя під гарячу воду. Проводячи руками по обличчю та волоссю, я чую за дверима кроки. Ноа напевно пре мою валізу. Я багато чого туди поклала - я ж знала, що мене звідси не виженуть. А у мене плани на місяць… тому і речей так багато. 

   — Ноа? — Кричу я.

   Чую кроки, які зупиняються біля ванної. 

   — Що?

   — А де рушники для тіла?

   — В шухляді під рукомийником. — Голосно кричить він, щоб перекричати воду.

   — Дякую.

   Чую, як він йде і продовжую митись. Я в Мен. Я в будинку Ноа. Я у ванній Ноа… і я буду тут жити. Влітає в мою голову і я розумію, що я дійсно це зробила. Ще вчора я не знала, чи поїду - а вже сьогодні - я тут. І думаю про те, як Ноа цілується?.. Ця думка не виходить з голови. Раніше я могла боротись з такими от думками, але зараз - вони наче прилипли до мене. 

   Бляха-муха! Ми друзі! Що я собі думаю?! Ноа можливо знайшов собі дівчину, а я взяла і приперлась - бо приревнувала його. Це неправильно, але я вже тут… А що тут такого - ми хороші друзі. І взагалі я маю побачити ту Лію, яка вона і що хоче від Ноа?.. Ну і звичайно запевнитись, що вона не сиділа в тюрязі, що не хижачка на чоловіків і що… Що Ноа їй дійсно подобається. А хіба може бути інакше?! Ноа подобається всім. 

   Коротше - мені потрібно розвідати обстановку. Чим я і займусь, коли вийду з душу. 

   ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ ХВИЛИН я завернута в рушник тишком-нишком йду до кімнати Ноа… не знаю, куди саме він заніс речі чи в свою, чи в сусідню кімнату?.. Тому йду спочатку в кімнату Ноа, тримаючи свої речі в руках. Я обережно відчиняю двері і заходжу.