Розділ 6. "Очманіти"

Слім.

 Нью-Йорк.

   ААА! ААА! ААААААААА! Що за?.. Очманіти! 

   Я в ліжку. Ще ранок. А я вже в шоці. Я взяла до рук телефон, щоб написати Ноа, аж раптом бачу, що з вчорашнього вечора висить непрочитане повідомлення і це не просто повідомлення - до нього прикріплене фото. На фото неймовірно щасливі обличчя: Саммер, Ілай і Ноа з красунею, яка поклала руку йому на плече, і нахиливши голову до нього, широко усміхається. Як я зрозуміла - це сестра Ілая. Вони схожі… дуже схожі. Вона нереально вродлива. Такі сірі, глибокі і водночас веселі очі, повні губи і темне волосся, яке розсипається плечима. Мої очі чомусь наповнились сльозами і я ковтнула. Під фото кілька слів від, Ноа.

   ————————

   Привіт, Пупсику!

   Від усіх тобі привіт. Тебе тут не вистачає.

   Додав кілька фото.

   Твій Ноа.

  ————————

  Він що знущається?! Реально?! Як я вже зрозуміла, якраз таки, я - там і не потрібна. Тобі і так весело Ноа. Он як тебе обіймають і туляться до тебе. А я ще гадала, чи буде у них поцілунок в перший день знайомства?.. Звичайно. Видно, що дівчина не гає часу. Он як обійняла та голову нахилила. 

   Я в шоці! Бляха-муха! 

   Думала написати йому, але не буду. Може в його теплому ліжечку зараз муркоче дівчина з сірими очима. Не хочу заважати. 

   Від думки про те, що він міг з нею провести ніч, мене б'є кулаком під дих. Мені боляче і неприємно про це думати. А так не має бути… він мій друг. Він мій ліпший, найдорожчий друг. Я маю радіти за нього. Але чомусь - не можу. Я бридка сама собі. 

   Дивлюсь на фото і важко видихаю. Тримаючи в руках телефон, я заплюшую очі і намагаюсь взяти свої емоції під контроль. Розплющую очі і дивлюсь у стелю. Мені потрібно написати Ноа і поводитись, як справжній друг. Слово "друг" якось дивно почало звучати… Я постійно повторювала Ноа мантру про те, що ми можемо бути лише друзями і здається він був зовсім не проти… хоча… іноді він говорив такі слова, що навряд чи їх говорять лише друзям… Але, я не збиралась втрачати його, як друга, якщо наші романтичні стосунки тріснуть по швах. Я б не наважилась перетнути межу, яку сама встановила. 

   Згадую першу зустріч. Ноа сів навпроти мене у їдальні, і я не зрозуміла, як ми почали розмову. В той день після лекцій англійської мови, ми пішли у бар і звідти все почалось. Він неймовірно вродливий, мега гарячий хлопець і звичайно - одразу мені сподобався, як хлопець, але… він з першої хвилини зрозумів мене так, як ніхто інший у всьому світі. Я одразу зрозуміла, що нам потрібні рамки і ці рамки - це дружба. Ноа погодився і я була мега щаслива… хоча я і хотіла більшого, але боялась. Мене покинули власні батьки, мене постійно кидали хлопці і у мене ніколи не було подруг. Я боялась, що втрачу щось особливе - а це особливе - Ноа. І от тепер здається я втрачаю його. І виявилось, що його можна втратити не лише якщо ми перетнимо мою лінію "дружби", але і через те, що він поїхав… Дивлюсь у телефон і важко видихаю. Я можу його втратити і через ось ці сірі очі, які дивляться з екрану телефона. Але, яке я маю право лізти до нього зараз, коли йому добре? Я ніколи не давала "нам" шансу… і тепер не полізу до нього з чимось більшим ніж дружба. А що роблять друзі? Правильно - радіють одне за одного. Тому я прямо зараз напишу Ноа.

  ————————

   Привіт, Ноа!

   Щасливе фото! Я рада, що ти гарно проводиш час.

   Неодмінно якось приїду, а зараз передаю всім привіт навзаєм. Маю бігти на роботу. Потім напишу.

   Твоя Слім.

   ————————

Відправляю повідомлення і стримую сльози, які наповнюють очі. Я повинна радіти. Повинна радіти за свого ЛІПШОГО друга. Він щасливий, а це означає, що щаслива і я. наважилась перетнути межу, яку сама встановила. 

   Потрібно вставати і прийняти душ. Я сьогодні не йду на роботу, я збрехала Ноа… вперше. Хоча - ні, не вперше. Я багато років брешу і йому, і собі. Зараз я це гостро відчуваю… хоча раніше думала, що вчиняю правильно. Що оберігаю нас від розлуки, чи якого-небудь розчарування… Але тепер є розлука і розчарування, хоча це стосується трохи іншого розчарування. Я розчарувала саму себе. 

   Мій телефон дзвонить саме тоді, коли мої ноги спустились з ліжка. Я знаю хто це і одразу відповідаю.

   — Привіт, Ноа.

   — Привіт, Пупсику. Ти вже збираєшся?

   Я ковтаю брехню яку от-от і видам йому. Гірко і не смачно. Брехня хоч і маленька, але все одно брехня.

   — Так. 

   — А я сьогодні збираюсь пройтись містом і подивитись де можна орендувати приміщення. — Ноа говорить про це з таким захватом, що я усміхаюсь навіть попри те, що в грудях пече. 

   — Хотіла б я з тобою це робити. — Чесні слова злітають з моїх губ. В топі та шортиках я шурую до кухні, щоб заварити собі кави. Аж раптом по моїй голові неначе дятел стукає і я різко запитую. — Хоча напевно в тебе буде компанія?

   Ноа на мить замовкає, а потім відповідає. 

   — Ще не знаю. Можливо, Лія піде зі мною.

   Хочу плакати. Хочууу плакати. Мені врубили щойно під дих і я не знаю, як продовжувати розмову. А зазвичай - це так легко… З Ноа все легко. Він хороший і такий веселий. 

   — Це, як я розумію сестра Ілая. До речі, вона неймовірно вродлива. Тож, красунчику не впусти свого шансу! — Кажу так, наче вітаю його з джекпотом, а самій кричати хочеться в подушку. 

   Ноа мовчить кілька секунд, прокашлюється і вже сумнішис голосом відповідає.

   — Так і зроблю, Слім. 

   Його холодний тон мене просто збиває з ніг, і я взагалі не розумію, що між нами зараз відбувається?..

   — Як Саммер та Ілай? В них все добре? — Переходжу на нейтральну сторону. Хоча… яка вона нейтральна?! Вони для Ноа підшукали сірооку красуню, яка займає моє місце. Капець! Що я верзу?! Я і Ноа - друзі, і так буде завжди. Напевно…