Пастка хижих звірів

Важкі думки Джефа перервав знайомий, моторошний звук - ричання, що лунало десь позаду. Він обернувся, щоб побачити, як кілька зомбі, які блукали поблизу аеропорту, почали швидко рухатися в їхній бік, привернуті гамором і запахом живих. Погляд Со Мі зустрівся з його, і без слів вони зрозуміли одне одного.
Не витрачаючи ані секунди, рвонули з місця, намагаючись якомога швидше відірватися від переслідувачів. Адреналін, змішаний із жагою до життя, наповнив їхні тіла неочікуваною силою. Їхні рухи були швидкими й скоординованими, як у тренованих спортсменів. Повітря свистіло у вухах, а кожен крок лунав важким ударом у порожньому просторі. Позаду залишалися зруйновані автомобілі, кинуті валізи та спогади про нещодавню різанину.
Час розчинився в хаосі втечі. Вони бігли довго, поки дихання не стало занадто важким, а ноги не почали здаватися від утоми. Нарешті, переконавшись, що переслідувачі залишилися далеко позаду, Джеф і Со Мі сповільнили темп. Серце все ще шалено гупало у грудях, а легені пекли, мовби їх заливали вогнем. Зупинившись, вони майже одночасно впали на траву біля узбіччя, спираючись на коліна й намагаючись вирівняти дихання.
Джеф витягнув пляшку води з рюкзака і передав її Со Мі. Дівчина, не сказавши ні слова, взяла пляшку й зробила кілька жадібних ковтків. Її руки тремтіли, але не від страху - просто тіло все ще приходило до тями після напруження. Вони сиділи на безлюдній дорозі, навколо не було жодного звуку, окрім їхнього важкого дихання. Сонце, яке вже високо піднялося над горизонтом, заливаючи все навколо теплим, майже мирним світлом.
- Думаєш, тепер вони відстали? - запитала Со Мі, ледь чутно, дивлячись на асфальт перед собою.
- Надіюсь - коротко відповів Джеф, обтираючи піт із чола.
Цей короткий момент перепочинку здавався подарунком, але обидва знали, що це лише затишшя перед наступним етапом їхнього виснажливого шляху.
- А ти гарно бігаєш, як для співачки - похвалив подругу Джеф.
- Тсс - зморщила невдоволено носик вона - Ти ще не бачив наших виступів. Хореографи просто з розуму сходять від наших запальних танців.
- Хто ж знав, що всі ці тренування стануть в нагоді при таких умовах - посміхнувся він.
- Ми вибрались, але що тепер?
- Думаю, нам варто рухатися до твоїх подруг. Вони казали там безпечно. Та і в колі знайомих тобі буде легше це все переносити - став планувати Джеф.
- Так, але перед тим я би хотіла зазирнути в одне місце.
- Яке?
- Мій дім. Це невелика затишна вілла на околиці міста...
- Це виключено! - різко заперечив Джеф - Ти що, не чула своїх подруг? Місто сповнене інфікованими. Ми були в аеропорту і ледве ноги звідти унесли. А тепер уяви, що відбувається в багатомільйонному мегаполісі!
- Але це не в місті - не здавалася Со Мі - Там не було людно. І якщо вдасться роздобути машину ми зможемо швидко туди добратися. Там є дуже важливе фото для мене.
- Важливіше чим твоє життя? - не розумів її Джеф - Чому воно так важливе, що ти готова так ризикувати. Навіть не думай, це зомбі, а не ядерна катастрофа. Твій дім, якщо там було не людно, уціліє. Повернешся туди коли все стихне.
- Чому ми завжди маємо робити все по твоєму? - розсердилася Со Мі - Чому ти не хочеш навіть вислухати мене?
- Я просто хочу як найшвидше доставити тебе в безпечне місце, щоб...
- Щоб покинути там? - її великі очі, кольору шоколаду вмить стали вологими - То яка різниця, де я можу загинути?
Со Мі піднялася, струсила пил зі свого светра-сукні і рушила по обочині.
- Ей! Со Мі! - поспішив за нею Джеф - Куди ти йдеш?
- До подруг. Ця дорога - роздратовано відповіла вона, показуючи рукою вперед - Приведе нас до заміського будиночку. Ти ж цього хотів? Давай швидше покінчимо з цим!
- Я лиш хочу, щоб ти була в безпеці - тихо, собі під ніс пробурмотав Джеф - Як далеко він від аеропорту?
- Хвилин сорок їзди - ображеним голосом відповідала дівчина, не чекаючи на свого компаньйона.
- Година? Це певно кілометрів шістдесят - став вираховувати Джеф - Нам туди йти дня три. Надіюся нам пощастить знайти автомобіль.
- Це не головна дорога, тут не буде так багато автомобілів.
- Паскудство - вилаявся Джеф.
- Вже не можеш дочекатися, коли позбудешся мене? - все ще ображена, дорікала йому Со Мі.
- Та годі тобі! Я лише обираю варіанти, які будуть безпечніші.

Наступна година минула в повній тиші. Вони йшли безлюдною дорогою. Хруст дрібного каміння під ногами та шум вітру, що гуляв між високою травою, яка росла обабіч дороги, порушували їх тишу. Джеф відчував, як напруга між ними зростає, мов пружина, яка ось-ось трісне. Йому було не по собі. Раніше він знав, як спілкуватися із Со Мі, як жартами чи легкими підштовхуваннями змушувати її усміхатися, але зараз її мовчання здавалося незламним.
Дівчина йшла попереду, розмахуючи руками, неначе намагаючись витрусити з них усе своє роздратування. Її дрібні, але впевнені кроки були сповнені злості, хоч вона й жодного слова не сказала. Джеф відчував, як її ображеність буквально вітає в повітрі, і це не давало йому спокою. Він крадькома дивився на її фігуру, як та рухалася з незвичною для неї різкістю. Це не була та бешкетлива, яскрава дівчина, до якої він звик. Світ і без того був похмурим, а тут ще й ця красуня мовчки дує щічки. Не витримавши, хлопець вирішив перший піти на примирення.
- Тобі не холодно? - обережно запитав він.
- Ні, все добре - в її голосі все ще чулися нотки тієї образи.
- Знаєш, тобі не личить бути такою похмурою. Куди поділася твоя життєрадісна посмішка і зухвалий погляд?
- А чому тут радіти?
- Ну, ми живі, здорові. Все ще разом - став перелічувати Джеф - Хіба мало приводів радіти? Твоя посмішка це, певно, те що тримає мене біля тебе.
- Ти що, залицяєшся зараз до мене? - в її погляді знову з'явилися ті самовпевнені блискавки зухвалості.
- А чому б і ні? - посміхнувшись продовжив хлопець - Ти б придивилася до мене. Зараз у світі, де вирує невідома хвороба і решта чоловіків бажають відкусити шматок твоєї плоті у мене стало набагато більше шансів завести знайомство з такою красунею.
- Тссс - цикнула в його сторону Со Мі, оцінюючи поглядом з голови до ніг - Від коли це я стала тебе цікавити?
- Ну що за недовірливий погляд? Звісно ти мені цікава. Симпатична. З характером і красивою фігурою. А головне - не зомбі. Що ще потрібно для щастя?
- Ну звісно, головне не зомбі - невдоволено пирхнула дівчина - Компліменти твої так собі.
- Хах. Мабуть ти права. А які чоловіки подобаються тобі? Ти зустрічалася з кимось?
- Ні, не зустрічалася. В наших контрактах є пункт який забороняє заводити стосунки.
- Які суворі правила. Розкажи про себе, в нас дорога ще далека. Не хочеться йти у сумній тиші.
- Що тобі розповісти?
- Не знаю, як стала співачкою?
- Хм, я з дитинства любила музику. Певно завжди прагнула цього, хоч і мене постійно сварили за плани займатися музикою - почала свою розповідь Со Мі.
- Сварили? Хто? Батьки?
- Ні, я не маю батьків - засмучено відповіла вона - Вони загинули коли мені було чотири. Все що лишилося від них це декілька старих фото. Мною опікувався мій дядечко. У нього валика компанія і він відразу планував, щоб я стала його наступницею. Завжди хотів, щоб я навчалася бізнесу.
- То ти ще й багатенька спадкоємиця - з награною мрійливість підколював її Джеф.
- Не зовсів, хоча і багата - відповіла Со Мі і продовжила розповідь - Коли я була у старшій школі я пішла на прослуховування. Там мене помітили і запропонували роботу. Коли дядечко про це дізнався він навіть слухати мене не хотів. Сказав, якщо я буду займатися цими дурницями він не виділить мені більше ні гроша. Ми дуже посварилися і я пішла з дому. Тоді мені дуже допомогли дівчата, наш гурт тоді лиш формувався, але ми відразу стали найкращим подругами. Наша перша пісня стала хітом. Далі справи пішли краще, компанія надала нам житло де ми разом жили і працювали.
- Звучить круто!
- Так, хоч і правила були ще більш жорсткі чим зараз, але юні дівчата дуже горіли займатися улюбленою справою, тож нічого не могло відбити у нас це натхнення. Якось так, незважаючи на переконання мого дядечка я все ж добилася всього того, що маю.
- Ти дуже старанна, впевнений це було не легко.
- А що до тебе?
- У мене нічого цікавого. Я звичайний клерк. Продав машину, щоб заплатити по кредитам, мій будинок відбирає банк через невиплату. З роботи певно мене звільнять - якось без долі смутку, коротко підсумував Джеф.
- Мда... Якось не складається у мене пазл. Ти такий відповідальний і послідовний, а так паскудно склалося твоє життя.
- Так, в якийсь момент моє життя пішло під три чорти.
- А тут ще й у зомбі-аеропорт потрапив - додала Со Мі.
- Ну, як би це не звучало, але вся ця ситуація наче дала ковток свіжого повітря. В мене знову, за довгий час з'явилася жага до життя - задумався Джеф.
- Ти ще скажи, що тобі подобається цей апокаліпсис?
- Не те що подобається, але здається так легше. Ти тільки подумай, не потрібно платити по кредитах чи йти на ненависну роботу. Потрібно лише добувати їжу і постаратися не потрапити у пазурі зомбаків. Мінімум турбот, максимум свободи - добродушно посміхнувся він.
- Хах. Ти такий смішний. Ти завжди такий балакучий? - хіхікнула з його слів Со Мі.
- Певно, тільки перед смертю.
- Тю, дурник - грайливо штовхнула його дівчина - Мені страшно, і думаю якби не ти, я б не впоралась з цим. Навіть якби змогла вижити, просто не змогла би це все прийняти.
- Приємно чути від тебе такі компліменти.
- Це дійсно так. Ти такий серйозний і зосереджений, але водночас такий легковажний. Це мене заспокоює - поринула у свої думки дівчина - Про що ти мрієш?
- Хочу бургер! Душу би продав за смачний, соковитий бургер!
- Хаха! Так сильно хочеш? - розвеселив її хлопець - А мене би продав за бургер?
- Я ще й доплатив би, тому хто тебе забере!
- Ей! Негідник, а ну повтори це мені! - стала гонити вона нахабу по всій дорозі, намагаючись смачно зацідити по його самовдоволеній пиці.
Так, за невимушеними розмовами пролітали кілометри їх спільної дороги. Іноді вони робили невеликі привали для перепочинку, щоб підкріпитися. Йшли далі, дорога була тихою і пустою.
- Так спокійно, тихо. Наче те все було не насправді. Немов ми з тобою на звичайній прогулянці - ділилась своїми думками Со Мі.
- Так, гарна природа і свіжий вітерець. Я можу вважати це нашим першим побаченням? - з притаманною йому посмішкою, запитав Джеф.
- Ні - різко відрізала дівчина - Бо ти мене не запрошував!
- А якщо запрошу, ти погодишся?
- Я подумаю - грайливо підмигнула вона.
- Скоро уже стемніє, потрібно придумати, де ми проведемо ніч.
- Попереду має бути невеличка заправна станція з крамничкою, я впевнена вона тут була. А можливо нам пощастить зустріти когось на машині - пропонувала варіанти Со Мі.
- Я не думаю, що нам варто зараз перетинатися з людьми.
- Чому? Навпаки ми повинні гуртуватися перед викликами такої загрози.
- Ти занадто довірлива.
- Та ну тебе, це ти відлюдько!
- Послухай, Со Мі - серйозним голосом почав Джеф - У вирі всього хаосу, що коїться навкруги люди - найнебезпечніші істоти. Я не кажу, що ми повинні всіх уникати, але потрібно бути дуже обачними. Повір, не зомбі саме страшне у такий час. Тож будь обережна, ти можеш довіряти тільки своїм знайомим.
- А тобі?
- І мені, якщо вважаєш, що достатньо мене знаєш. Я серйозно, запам'ятай це.
- Іноді твій серйозний тон так мене бісить - пирхнула Со Мі - Звісно, я буду обережна, але надіюся, що ти захистиш мене, коли я втрачу пильність.
- Домовилися.
Час невпинно пролітав, теплий осінній день повільно переходив у прохолодний вечір. У компанії веселої безтурботної дівчини Джеф відчував легкість на душі. Здавалося самі важкі випробування вони пройшли пліч о пліч. Вони тримали досить хороший темп своєї подорожі. Відправлене з ранку повідомлення, для її подруг попереджало, що вони постараються добратися до будиночку, щоб подруги дочекалися їх там.
За звивистими поворотами дороги, із-за крон пожовклих дерев попереду виднілася якась споруда. Стомлені дорогою вони нарешті дійшли до місця, де змогли б відпочити і перечекати ніч. Вивіски на заправці і крамниці не світилися, напевно електропостачання було вимкнено. Обережно пробравшись ближче, пара розгледіла автомобіль, припаркований на стоянці. Надія на легку подорож вогнем запалала у їх серцях. Вони швидко підкралися до стоянки. Ховаючись за авто стали розглядати околиці заправки і прислуховуватися до звуків, що витали в повітрі. Все було так же тихе і безлюдне, як і вся дорога до цього.
Джеф повільно спробував відкрити автомобіль - не вдалося. Авто було замкнене, тож хлопець вирішив не зчиняти зайвого шуму.
- Ходімо, потрібно перевірити приміщення - прошепотів він.
Крамничка була не зачинена. Через скляні двері було видно невеликий гармидер, що панував між прилавками з товарами, але порівняно з безладом, який Джеф бачив у аеропорті, здавалося тут побували лише злодії і мародери.
Зосередившись на своїх відчуттях і міцно стиснувши руків'я клинка, тримаючи його напоготові, Джеф повільно став пробиратися в крамницю. В крамниці панувала тиша і напівтемрява, лише слабке світло вечірнього сонця, що пробивалося через скляну вітрину, освічувало приміщення. Крок за кроком, вони пробиралися між полицями із залишками товарів. Перевіряючи кожен закуток і обережно оминаючи розкидані по підлозі товари, вони вже за кілька хвилин відчули полегшення. У всій залі магазину не було нічого підозрілого. Підійшовши до каси, уже не приховуючись за стелажами, Джеф швидко пробіг очима у пошуках потрібної йому дрібниці. Швидко знайшов коробку із декількома запальничками. Доля усміхалася їм цього дня і на запальничках був невеликий ліхтарик.
- Краще чим нічого - пошепки сказав Джеф, зловісно підсвітивши своє обличчя знизу.
- І куди так швидко дівається твоя серйозність? - посміхнулася на його витівку Со Мі.
За допомогою нової знахідки Джеф пішов перевірити службовий коридор, попросивши Со Мі заховатися за стійкою каси. В коридорі панувала темрява, але його перевірка зайняла всього хвилинку. Там було двоє дверей, одні зачинені, напевно робочий кабінет власника крамниці. Інші двері вели до вбиральні. Ніякої небезпеки їх там не чекало. Хлопець швидко повернувся до своєї подруги.
- Там безпечно. Є туалет, не впевнений чи працю...
- Ні слова більше! Давай сюди ліхтарик - недослухала його дівчина, почувши саме важливе "там безпечно" і "є туалет".
Доки Со Мі насолоджувалася благами цивілізації, Джеф через вітрину кинув погляд на паркінг і авто. Озирнувся довкола. Потім перевірив вхідні двері, знайшов механізм, щоб їх заблокувати. Поповнив запаси свого рюкзака.
- Працює - щасливо повідомила йому Со Мі, повернувшись.
- Чудово. Думаю ми зможемо заночувати тут. Двері замикаються і навіть зможемо опустити решітку, щоб нас не потривожили.
- А що з авто?
- Я думаю це авто власника крамниці. Зранку, як буде світло спробуємо пошукати ключі.
- Нарешті! Спокій і відпочинок - видихнула дівчина.
Короткий момент блаженства перервав звук розбитого скла і сирена авто, що завила надворі. Джеф миттю вискочив з крамниці. На паркінгу біля авто, у миготливому світлі аварійних вогнів автомобіля, він побачив дві дівчини, що метушливо намагалися залізти в салон автомобіля. Хлопець швидко підскочив до непроханих гостей, встигнувши зловити одну за комір куртки.
- Якого хріна! - просичав Джеф, у відповідь лише побачив перелякані оченята дівчини, що дивилася на нього із нерозумінням у погляді. Її подруга, злісно викрикувала щось корейською намагаючись вискочити з машини, щоб допомогти колезі - Со Мі, скажи нехай стулить свого рота!
Со Мі стала спілкуватися з дівчатами, і ті не приховуючи недовіру до хлопця вгамувалися.
Джеф відпустив крадійку і швидко зазирнув до авто. Знайшовши навпомацки важіль відчинив капот. Ще мить, і він уже висмикнув клему від акумулятора, зупинивши весь той галас, що спричинили дивні злодії. Відлуння сирени, здавалося, ще витало далеко по безлюдній дорозі. Пара дівок, що так безцеремонно перервала їх спокій, без перестану щось пояснювали Со Мі, яка наче намагалася їх заспокоїти.
- Хто вони в біса такі? - запитав Джеф, не стримуючи свого роздратування.
- Їм дуже шкода. Вони налякані, уже два дні ходять безлюдною дорогою - почала Со Мі - Вони не знали що тут хтось є, лише хотіли як найшвидше дістатися міста. Ти їх дуже налякав.
- Типу я саме страшне, що вони зустрічали за останній час - не міг заспокоїтися Джеф - Ходімо хутчіш в середину. Вони стільки шуму здійняли, що сюди зараз вся округа збереться.
Со Мі, стала пояснювати щось дівчатам, показуючи рукою в сторону крамниці. Ті уважно її слухали, кидаючи насторожені погляди на Джефа. Після короткої паузи вони, зрештою, погодилися, кивнувши головами. Нова компанія рушила до крамниці, але не встигли вони зробити й кілька кроків, як усі завмерли на місці.
Джеф миттєво збагнув, що сталося. Він вискочив уперед, затуляючи собою переляканих дівчат. З-за будівлі крамниці на них неквапливо наближався зомбі. Старий, з хриплим подихом, дивився на них порожніми очима, скалячи жовті зуби. Його вбрання — поношений фартух — одразу навело Джефа на думку, що це був колишній власник магазину.
- Швидко в середину - скомандував Джеф.
Со Мі, навіть не роздумуючи, схопила дівчат за руки й потягла їх до входу. Тим часом Джеф щільніше обхопив руків'я клинка, готуючись до бою. Його постать, незламна й впевнена, стала єдиною перепоною між дівчатами та небезпекою, що насувалася.
Перелякані дівчата не встигли перевести подих, як до крамниці зайшов Джеф і відразу став порпатися біля входу. Він замкнув скляні двері крамниці і повільно, намагаючись здійняти мінімум шуму опустив решітку. Ще кілька хвилин хлопець насторожено чатував біля входу вдивляючись у сутінки, щоб впевнитися, що більше жоден зомбі не приплентається на той гамір, що влаштували ці непрохані гості. Переконавшись, що небезпеки більше не має він повернувся до дівчат. Всі троє сиділи у дальньому закутку крамниці, освітивши його невеликим ліхтариком, який певно дістали ті двоє зі свого рюкзака.
Вигляд дівчат справляв досить дивне враження, наче вони випадково опинилися разом із зовсім різних світів.
Старша, на вигляд років двадцяти, здавалася тою, хто звик привертати увагу, навіть у хаосі, який панував довкола. Або ж працівницею сексуальної індустрії. Її образ був яскравим і, м'яко кажучи, відвертим. Короткі шкіряні шорти оголювали довгі ноги, вкриті клітчастими колготками, що нагадували сітку. Поверх шортів вона носила коротку шубку з тигровим принтом, яка ледь прикривала плечі й більше пасувала до нічного клубу, ніж до вулиць, заповнених зомбі. Спортивні кеди на ногах виглядали недоречно в цьому екстравагантному образі, наче вона вдягнула їх у поспіху, залишаючи дім.
Молодша дівчина була повною протилежністю. Вона виглядала як типова школярка — скромна і навіть трохи наївна. На ній була світла спідничка й акуратний піджак, що підкреслював її стрункий стан. Її високі чорні панчохи та маленькі туфельки надавали їй вигляду витонченої, але трохи старомодної дівчинки. Завершував її образ рожевий рюкзак із милим брелоком у вигляді якогось звірятка, що весело підстрибував на кожному її кроці.
Вони були захоплені розмовою із Со Мі і здавалося їх зовсім не бентежили події, що трапилися всього кілька хвилин тому. Суть розмови Джеф не розумів, говорили вони корейською, та і не цікавило його це.