Гаряча зустріч

У кабіні пілотів панувала спокійна, але зосереджена атмосфера. Командир екіпажу перевіряв показники приладів, тоді як другий пілот завершував фінальні перевірки перед посадкою. Руки командира вже готувалися взяти управління літаком у ручний режим, що було для нього звичною справою, хоча за кожним рухом стояв відточений роками досвіду професіоналізм.
У салоні розкішного приватного борта кипіла робота зовсім іншого характеру. Асистенти, візажисти та стилісти метушливо завершували підготовку своїх підопічних - яскравих учасниць популярної К-поп групи. Вони були схожі на мурах, які злагоджено й наполегливо працюють над ідеальним образом. Проте самі дівчата залишалися зовні байдужими до цього хаосу. Кожна занурилася у свій маленький світ: стрічки соцмереж, повідомлення та швидкоплинні лайки, що змішувалися з частими смішками одна до одної. Їхня недбала поведінка, що приховувала ледь помітне хвилювання, водночас демонструвала теплоту стосунків: вони сміялися над старими жартами, ділилися мемами і переглядали фото зі своїх концертів, насолоджуючись цими короткими хвилинами спокою перед тим, як знову відчути захоплений гул натовпу фанатів, які вже чекали їхнього повернення зі світового турне по той бік аеропорту.

Молодий асистент науковця, Дзюнтан, нервово стискав невелику сумку, яку тримав на колінах. Усередині, вдало замаскована, лежала пробірка - плід їх трирічної роботи. Гордість професора Чо Ін Сона, який так і не зможе побачити результати своїх зусиль. Вчений був справжнім фанатом своєї справи, а його покірний асистент - молодим хлопцем, в якого все життя попереду. А це життя треба за щось прожити. "Нічого особистого, лише бізнес" подумав Дзюнтан. Він витер долонею піт із чола, ще раз перевірив квиток і кинув погляд на годинник. До початку посадки на рейс залишалося пів години, але термінал був переповнений галасливим натовпом.
Дзюнтан глянув у бік, звідки лунали вигуки і побачив стіну з людей, що тримали плакати з обличчями яскравих дівчат. Фанати скандували назви пісень, а хтось навіть розмахував телефоном із включеним ліхтариком, неначе вже був на концерті. Дзюнтана це дратувало. Його день і так був сповнений стресу, а тут ще й ці крики. Він спробував вдихнути глибше, але зрозумів, що йому потрібен момент перепочинку - хоча б у туалеті.
Затискаючи сумку під пахвою, Дзюнтан почав обережно пробиратися через натовп. Це виявилося важче, ніж він очікував. Люди щільно трималися біля проходу з огорожею, яка була розгорнута в зоні вильотів і здавалися повністю зануреними у свою захоплену ейфорію.
- Перепрошую... - пробурмотів Дзюнтан, але його голос тонув у вигуках.
Його ніхто не слухав. Деякі фанати з підозрою глянули на нього, неначе він міг бути конкурентом у боротьбі за автограф. Одна дівчина з великим бантом на голові мало не зачепила його своїм плакатом і Дзюнтан ледь втримав рівновагу.
- Зараз, вибачте... мені просто до туалету... - вже трохи голосніше сказав він, але це викликало лише байдужі погляди.
Йому вдалося прослизнути між двома підлітками з рюкзаками, коли натовп раптово загомонів ще голосніше. Виявилося, що з боку VIP-зони вийшла та сама К-поп група. Натовп рушив у їхній бік і Дзюнтан опинився майже затиснутим між людьми. Його серце прискорилося - тепер не тільки через пробірку, але й через страх, що він просто не встигне на рейс.
Нарешті він знайшов рятівний коридор до дверей із заповітною піктограмою туалету. Забігши всередину, Дзюнтан видихнув із полегшенням і спершись на умивальник, подивився на своє відображення.
"Ну, хоч тут тихо," - подумав. Ще трохи - і він буде в літаку, подалі від натовпу і ближче до мети. Квапливо змочивши обличчя холодною водою, його погляд ковзнув по сумці. Не вірилося, що все пройшло гладко і вже через декілька годин польоту він отримає свій квиток в розкішне життя. Вирішив ще раз зазирнути в сумку. Чи то перевірити, що все ціле, чи то вкотре полюбуватися маленькою баночкою, що змінить його життя. З тремтячими руками і щасливою посмішкою на обличчі, він дістав флакончик крапель для очей. В середині нього, замість піпетки обережно приклеєна ампула з прозорою рідиною. Все на місці, все ціле. Потрібно збиратися, уже почалася посадка на його рейс. Рука піднесла ампулу над головою, вдоволений погляд карих очей наче досліджував пробірку. В рідині була маленька чорна горошинка, що привертала його погляд перед тим, як він знову замаскує свій дорогоцінний вантаж. Відкриті двері донесли з коридору радісні вигуки фанів. Від несподіванки Дзюнтан здригнувся.

Джеф, повільно ступаючи по гладенькій керамічній підлозі, нібито ковзав крізь густий натовп поспішаючих пасажирів. Його погляд блукав від яскравої вивіски одного магазину до іншого, затримуючись на блискучих вітринах. Очі розбігалися від різноманіття: тут і мініатюрні статуетки, що зображували місцеві пам'ятки, і магнітики з кумедними написами, і традиційні ляльки в національних костюмах. В іншому куточку залу розташувалися магазинчики з яскравим одягом, вишиванками та аксесуарами, що відразу ж нагадували про багату культурну спадщину країни. А аромат свіжоспеченої випічки та екзотичних фруктів, що долинав з невеликої кафешки, пробуджував апетит і марив далекими подорожами.
Він насолоджувався останніми хвилинами своєї відпустки. Переступивши стійку реєстрації на рейс свіже повітря відпочинку перетвориться на задушливу рутину, яка огортала його безперервно от уже десять довгих і важких років. Це була перша його відпустка від компанії. Десятиліття він трудився не знаючи ні вихідних, ні відпочинку. Бажання мати свій чудовий будинок і нову машину зіграло з ним злий жарт. Юнак взяв кредит, щоб швидше здійснити свою мрію. Зобов'язання по кредиту прикувало його до роботи, яку хоч і оплачували добре, але працювати доводилося за двох. Мягкий і добродушний Джеф хотів справити враження старанного працівника. Колеги швидко зметикували, що частину своїх обов'язків можна скинути на старанного новачка. Коли Джеф оговтався і зрозумів було вже запізно. Всі настільки звикли, що він виконує роботу понаднормово, що це стало його новою нормою. Намагання змінити ситуацію призводили до невдоволення начальства. Шеф любив час від часу нагадати йому про кредити. І про те, як він колись прийняв молодика без досвіду на цю чудову посаду. Так його мрія затягнула його в сіру буденність. Дім, робота, дім. Машину скоро довелося віддати для платежу по кредитам. Через несвоєчасну сплату, будинок теж уже був у розпорядженні банку, тож скоро Джеф цілком міг лишитися всього. Промінчиком надії на зміни стала новина, що шеф іде на підвищення і обере серед працівників свого наступника.
- Це має бути людина, яка робить найбільше у нашому офісі - сказав тоді він.
Колектив жваво обговорював цю новину. Більша частина висловила думку, що наступником стане Джеф. Адже той проміняв своє життя на цю роботу. І він, як людина, що не має сім'ї чи якихось хобі зміг би приділяти всі свої зусилля для розвитку компанії. Здавалося, вони вірили в це більше чим самий Джеф. Але наступницею шефа стала молода заступниця, яка дратувала цоканням каблуків, щоразу коли проходила повз. Його старання ніхто не оцінив. А колектив тихенько обмінювалися смішками, поглядаючи на засмученого Джефа. Вони добре знали наступника. Все ж чутки про її роман із шефом не були чутками. Як би він більше часу проводив у теревенях з колегами, то зрозумів би це відразу. Але Джеф з головою поринув у роботу, в надії колись таки добитися підвищення. Відставши від загальних тем в колективі, він не побачив єхидних посмішок, коли його нахвалювали і говорили, що саме він отримає це підвищення. Покірний Джеф лиш сухо привітав колегу і повернувся до роботи. Решту робочого часу він боров бажання напитися в барі по дорозі додому, але того ж вечора він надумав взяти собі відпустку, яку не використовував ще ніколи. Благо компанія оплачує працівникам одну відпустку в рік.
Це було правильне рішення. Колись давно він мріяв відвідати Корею. Дивовижний колорит нової країни вивітрив нагромаджені думки і остудив розум. І тепер, повільно розгулюючи терміналом, Джеф не бажав прощатися з нею. Витаючи у спогадах всіх тих новинок, які оточували його останні тижні якось і не помітив, як натовпу ставало дедалі більше. Молоді дівчата і хлопці з плакатами поволі кучкувалися біля одного із виходів. З кожною хвилиною шуму від них ставало все більше, що псувало Джефу політ його мрійливих думок. Молодь активно щось обговорювали, деякі наспівували віддалено знайомі мотиви. Хоч і корейську він не розумів, але не важко було здогадатися, що десь там на посадковій смузі літак привіз улюбленців цих фанатів, які віддано чекають зустрічі з ними. Щоб не заважати цьому потоку з фанів, Джеф обережно протиснувся і покрокував до вбиральні. Молодий корейський хлопак, що стояв біля раковини, наче намагався закапати собі очі, але поява Джефа дещо збентежила його. Той поспіхом став збирати речі і не розрахувавши, де розміщається його сумка, упустив флакончик з краплями спершу на раковину, а потім на підлогу. Крихти скла розсипалися наче бусинки порваного намиста. Молодик перелякано відривав серветку за серветкою, щоб зібрати все з підлоги.
- Зачекайте, краще персонал покликати. Все ж це скло, треба бути обережним - застеріг його Джеф і повернувся до виходу.
- Ай! - зойкнув молодик.
- Я ж казав, не варто було самому.
- О ні.. Ні. Ні-ні-ні - пробелькотів молодик змиваючи краплину крові з пальця.
- Все ок? - поцікавився Джеф - Ви розумієте англійську? Рана не глибока?
- Ні, цього не може бути... - пробубнів молодик і побіг до виходу.
- Дивний - подумав здивований Джеф, ледве встигнувши ухилитися від стурбованого хлопця - Невже ще один фанат тієї групи. Так не хотів бути з втомленими очима на фото, чи що?
Втім, це його мало обходило. Він подивився у дзеркало і направився до кабінки. Потім, змивши руки, поправив зачіску. Ще раз глянув на себе. Вигляд мав далекий від солідного туриста. Воно й не дивно. Всі свої заощадження вирішив витратити на цю подорож, а не на оновлення гардеробу. По поверненні додому, його чекає виселення з будинку, за який ще кілька років потрібно виплачувати кредит. А повідомлення на телефоні, від вдячної нової керівниці, віщувало звільнення з роботи такого безвідповідального працівника, що покинув колектив у важкий і напружений час перемін для компанії.
Поправивши рюкзак на плечах зібрався до виходу. Промайнула думка, що краще б він лишився тут. Далеко від тих проблем, що зустрінуть його на батьківщині.