Розділ 66. Головний день 

День народження припав на неділю. Ранок почався з м'якого сонячного світла, що заливало простору спальню, але коли Віка розплющила очі, поруч нікого не було. Будинок Саші здавався занадто великим і трохи порожнім без свого господаря. 

Вона солодко потягнулася в ліжку, згадуючи свою головну «місію» на цей час. Перед від'їздом Саша дуже серйозно доручив їй наглядати за великим вазоном у вітальні — мовляв, рослина примхлива і без неї точно засохне. Віка чесно виконувала обов'язок, хоча вчора отримала кумедне повідомлення від Сашиної мами: «Вікусю, не переживай за той фікус, він у нас спартанець, може і місяць без нагляду жити». 

Вона тоді лише посміхнулася. Якщо Саша попросив її залишитися тут і доглядати за вазоном, то нехай. Це був його милий спосіб зробити так, щоб вона відчувала цей дім своїм. 

Оскільки місця було багато, Віка вирішила перенести святкування сюди. Такий день вимагав простору, тому вона швидко прийняла душ, спустилася на кухню, увімкнула музику й почала готувати страви. 

Перші гості не забарилися. Рівно о призначеній годині у двері подзвонили, і на порозі з'явилася галаслива компанія: Рита, Олена з чоловіком та дітьми. 

Поки Рита обіймала іменинницю, розсипаючись у компліментах, уперед вийшов тринадцятирічний син Олени, Максим. Він одягнув піджак, виглядав напрочуд по-дорослому і, тримаючи в руках квіти, з абсолютно серйозним виразом обличчя промовив: 

— З днем народження, Вікторіє. Радий бачити, що ти таки прислухалася до моєї поради й почала дивитися по сторонах. Гарний вибір. 

Олена закотила очі, забираючи в чоловіка торт: 

— Максиме, ти можеш хоч раз не звучати як сорокарічний бізнес-коуч? 

— Я просто констатую факти, мам, — незворушно відповів хлопець, поправляючи піджак. — Менеджмент особистого життя — це основа успіху. 

Рита розреготалася так, що ледь не впустила свій подарунок: 

— Оце дитина росте! Запишіть мене до нього на консультацію, бо мій менеджмент десь на рівні стажера! 

Віка зі сміхом прийняла букет і міцно обійняла Максима, який стоїчно, але з ледь помітною гордістю витримав ці «жіночі ніжності». 

Ще через пів години будинок наповнився новими голосами — приїхали батьки Віки. Почалися розпитування та розкладання подарунків. 

— Вікусю, сонечко! — мама одразу почала оглядати простір. — Боже, який дім... А де кухня? Мені треба терміново перекласти салати у твої тарілки, бо я в судках не залишу! 

Батько Віки, Олексій, присвиснув, оглядаючи вітальню: 

— Оце так простори. Доню, ти мені карту намалюй, щоб я до туалету й назад без компаса дійшов. А де той славнозвісний фікус, якого ти тут охороняєш? Показуй пацієнта, хочу перевірити, чи не зів'яв він від твого нагляду. 

Тільки-но батьки роздягнулися, а застілля було майже готове, у двері знову подзвонили. Віка поспішила відкрити й тепло усміхнулася. На порозі стояли батьки Саші — Тетяна та Володимир. 

Тетяна миттєво розпливлася в усмішці, обійняла Віку й вручила великий пакунок. 

— Зі святом, наша люба! — лагідно сказала вона. — Якщо наш син зараз далеко і не може бути тут, то ми завжди будемо поруч. А щодо того вазона, — вона хитро примружилася, — то він тебе змусив його пильнувати тільки для того, щоб ти звідси не втекла. Ми-то його знаємо! 

Віка засміялася, запрошуючи їх до вітальні. Повітря миттєво наповнилося радісним гомоном — настав час знайомити сватів. 

Сашин тато, Володимир, одразу підійшов до Олексія з простягнутою рукою: 

— Володимире, радий нарешті познайомитися! Я так розумію, наші діти вирішили зібрати нас тут, а самі втекли у відрядження? 

Олексій міцно потис йому руку, сміючись: 

— Олексій! Та я вже зрозумів цю схему! Але головне, що стіл накритий, територія наша. Пропоную негайно брати владу у свої руки, поки хазяїна немає. 

Знайомство пройшло так легко, ніби вони знали одне одного роками. Віка з полегшенням видихнула. Усі розсілися, тарілки наповнилися, пролунав дзвін виделок. 

Вона тільки-но сіла на своє місце на чолі столу й підняла келих для першого тосту, як по всьому будинку розлігся черговий дзвінок у двері. 

Гості здивовано переглянулися. 

Олексій, тримаючи в руці чарку, зітхнув із комічним відчаєм: 

— Ні, ну це вже знущання! Ми так ніколи не вип'ємо зі сватом! Тільки налаштуєшся — знову хтось прийшов! 

Володимир підняв свій келих на знак солідарності: 

— Підтримую! Віко, якщо це сусіди прийшли скаржитися на шум — клич їх за стіл. Якщо кур'єр — штрафуємо на один тост. Іди відкривай, а ми поки тримаємо оборону тут. 

Кімната вибухнула сміхом, а Віка, похитуючи головою, пішла в коридор. 

Вона відчинила двері й відступила на крок. Увесь дверний отвір затуляв величезний, просто неосяжний букет квітів, з-за якого раптом пролунав гучний і напрочуд старанний спів Арсена: 

— Happy birthday to youuu!.. 

Квіти трохи опустилися, і Віка побачила Сашу. Його очі світилися таким теплом і ніжністю, що в неї миттєво перехопило подих. Вона кинулася йому на шию, обіймаючи так міцно, ніби боялася, що це лише міраж, і палко поцілувала прямо на порозі.