Розділ 61. Нові орієнтири 

Саша розплющив очі повільно й плавно, ніби виринаючи з глибокого, неймовірно спокійного сну. У спальні панувала приємна вечірня напівтемрява. На тумбочці екран смартфона ледь спалахнув від тихого сповіщення. Саша обережно повернув голову й подивився на час. 

19:13. 

Кутики його губ мимоволі розтягнулися в усмішці, і він стиха прошепотів сам до себе: 

— Оце ми «трошки подрімали»... 

Він перевів погляд праворуч. Віка спала спокійно й солодко, трохи згорнувшись калачиком. Неслухняне пасмо волосся закривало частину її обличчя. Саша припіднявся на лікті й надзвичайно обережно, намагаючись навіть не торкнутися шкіри, прибрав пасмо за її вухо. Спостерігаючи за її рівним диханням, він зловив себе на думці, що тепер точно знає: вчора він зробив єдино правильний вибір. Без зайвого пафосу, просто й беззаперечно. 

Тихенько, аби не рипіти підлогою, Саша підвівся з ліжка й вийшов із спальні. 

На кухні він знайшов пакети з їжею, яку вони привезли вдень. Знайшовши скляну форму із запеченою лазаньєю, яку вони так і не доїли, Саша розігрів духовку й поставив страву прогріватися. Поки кухня повільно наповнювалася ароматами соусу та сиру, він тихенько повернувся до спальні й знову приліг поруч із Вікою. 

Минуло хвилин десять. Запах запеченого сиру з кожною секундою ставав усе виразнішим, поступово проникаючи навіть у спальню. 

Саша раптом широко розплющив очі й осікся: 

— Ой... 

Він миттєво підхопився з ліжка. Саме в цей момент від раптового руху й насиченого аромату з кухні Віка солодко потягнулася й із заплющеними очима промурмотіла: 

— Котра година?.. 

— Дев'ятнадцята, — відповів Саша вже від дверей спальні. 

Віка в одну секунду розплющила очі й різко сіла на ліжку, розпатлана й здивована: 

— ЩО?! 

— Ми просто дуже добре поспали, — заспокійливо усміхнувся він і покрокував на кухню рятувати вечерю. 

Віка, все ще розгладжуючи волосся та тихесенько сміючись із їхнього «денного відпочинку», завітала на кухню. Саша саме нахилився над гарячою духовкою й голими руками вже збирався схопитися за скляні краї форми. 

— Почекай! — вигукнула Віка, швидко дістаючи з шухляди дві кухонні рукавички. — Ти що робиш? 

Саша зупинився, слухняно простягнув руки, щоб вона одягла на нього силіконові прихватки, і зі щирою посмішкою мовив: 

— Добре, що хоч хтось із нас думає. 

Атмосфера на кухні була абсолютно домашньою та природною. Поки Саша обережно переносив гарячі тарілки, Віка сервірувала стіл, розкладала прилади та наливала в чашки воду. 

Саме в той момент, коли вони сіли за стіл, на її телефоні спалахнув екран. Дзвонила мама. 

— Привіт, мамуль, — посміхнулася Віка, вмикаючи гучний зв'язок і паралельно беручи виделку. — Як ти? 

— Привіт, доцю! Усе добре. А ти як? Голос у тебе якийсь дуже щасливий... 

Віка мимоволі підвела очі й зустрілася поглядом із Сашею, який із цікавістю спостерігав за нею, попиваючи воду. На щоках дівчини з'явився легкий рум'янець. 

— Та просто добре відпочила, — відповіла Віка, спокійно нарізаючи лазанью. 

— Це правильно, тобі треба більше відпочивати, — схвально мовила мама. — не буду заважати, цілую! 

Коли Віка поклала слухавку, Саша спирався підборіддям на долоню й з легкою іронією зауважив: 

— Мені здається, я вже пройшов мамин дистанційний контроль. 

Віка лише кинула в нього паперовою серветкою, але приховати посмішку так і не змогла. 

Теплий літній вечір плавно опустився на місто. Вони вийшли на прогулянку до найближчого парку, де між високими кронами дерев уже світилися гірлянди вуличних ліхтарів. Взявши по чашці гарячого чаю в невеликій кав'ярні, вони повільно крокували алеєю. Розмов майже не було, але ця тиша не тиснула — вона була дивовижно комфортною та наповненою. 

Коли вони повернулися до її під'їзду, Саша зупинився й перевів на неї погляд: 

— Ну що... Міняємо локацію. 

— Яку? — усміхнулася Віка. 

— Тепер кожен спить у своєму ліжку. 

Віка тихо засміялася, дивлячись йому в очі: 

— Це дуже доросле рішення. 

— Сам дивуюся, — відповів він. 

Вона нахилилася й м'яко поцілувала його. Потім провела поглядом, поки він сідав в автомобіль, і стояла на тротуарі, аж доки його машина не зникла за поворотом. 

Саша повернувся до свого дому. Клацнув замок, він відчинив двері й увійшов усередину. 

У коридорі й вітальні панували темрява та абсолютна тиша. Він увімкнув світло. Сучасний, ідеально прибраний інтер'єр зустрів його звичною стриманістю. Але вперше за всі роки проживання тут квартира здалася йому... порожньою. 

Саша навіть не зняв куртку. Він зупинився посеред вітальні, роззираючись навкруги, ніби бачив цей простір уперше. Потім дістав телефон і швидко набрав повідомлення Віці.