Розділ 60. Вихідний, який був потрібен 

П'ятничний ранок у компанії розпочався зі звичайної щотижневої планірки, але в повітрі переговорної висіло відчуття особливого дня. Через високі панорамні вікна заливалося м'яке ранкове сонце, відбиваючись від полірованої поверхні довгого скляного столу. За ним зібралася команда, а на чолі столу поруч із директором сидів спеціальний гість — Максим Дорошенко. 

Саша, як завжди, тримав бездоганну робочу поставу. Він зауважив присутність усіх, гортаючи робочий планшет, і спокійним, але впевненим голосом відкрив зібрання: 

— Колеги, розпочнемо. Сьогодні раді представити вам Максима Дорошенка, очільника NovaForma Architects. Наша компанія бере в розробку новий проєкт — реконструкцію приватної резиденції його родини. 

Максим відразу розрядив суху офіційну обстановку своєю відкритою, щирою усмішкою й легким жестом руки: 

— Вітаю всіх! Якщо чесно, у цьому проєкті я більше виступаю як замовник, ніж як архітектор. Але мені дуже кортіло особисто познайомитися з командою, яка втілюватиме цей об'єкт у життя. 

Коли черга дійшла до аналітичної оцінки ресурсів і термінів, Саша кивнув у бік аналітичного відділу: 

— Вікторія Олексіївна вже проаналізувала поточне навантаження. 

Віка звично й зібрано відірвала погляд від свого планшета, розправляючи папери. У її голосі відчувалася абсолютна професійна впевненість: 

— Проєкт можна поставити у пріоритет без зміщення термінів інших об'єктів. Ми вже перерозподілили робочі сили й графіки постачання матеріалів, тому жодних затримок по поточних будівництвах не буде. 

Максим подивився на неї з чистою професійною повагою: 

— Вікторіє Олексіївно, дякую. Приємно працювати з людьми, які все прораховують ще до того, як замовник встигає поставити питання. 

Віка м'яко усміхнулася й кивнула. Саша ж абсолютно спокійно й вагомо поставив крапку: 

— Саме тому вона керує цим напрямком. 

Нарада добігла кінця, люди почали підводитися зі своїх місць і збирати папери. Віка залишилася біля свого краю столу, впорядковуючи аналітичні роздруківки. 

Арсен підвівся, розправляючи плечі, і з усмішкою підморгнув Риті: 

— Ну що, Рито, ходімо. Нам ще пацієнтів... тобто підрядників лікувати. 

Переговорна вибухнула легким сміхом. Рита лише похитала головою, прямуючи до виходу разом із рештою керівників. Максим же навмисно затримався, склавши руки на грудях і спираючись на край скляного столу, чекаючи, поки приміщення спорожніє. 

Коли двері зачинилися й залишилися тільки свої, Арсен одразу підійшов до Максима й міцно потиснув йому руку: 

— Нарешті! Скільки років не бачилися! 

— Не перебільшуй, — сміючись, відповів Максим, розтискаючи обійми. Він спільно оглядів кімнату. — Я дивлюся... після того як ви з Каріною розійшлися й ти пішов у всі береги, у вас тут справжня революція сталася! 

— Яка саме? — уточнив Арсен. 

— Та ти подивися на себе! Ти ж раніше після розриву тільки те й робив, що ґав ганяв та гуляв, а на роботі з'являвся, аби когось заговорити. А тепер стоїш діловий, серйозний... 

— Замовкни про моє темне минуле, — перебив його Арсен, приклавши долоню до грудей. — Я тепер домашній. Вірний. Чемний. Майже кастрований. 

Рита, яка затрималася біля дверей, строгим тоном покликала: 

— Арсене! 

— Добре-добре, — миттєво поправився той з винуватою посмішкою. — Просто дуже вихований. 

Максим щиро засміявся, піднімаючи руку, щоб поправити волосся. У світлі ламп на його безіменному пальці виразно зблиснула обручка. Арсен раптово застиг на місці, вказуючи пальцем на його руку: 

— Стоп... ЩО?! Одружився?! 

— Уже давно, — посміхнувся Максим. — Ми тихо розписалися, тільки з батьками. Велике святкування буде пізніше... Спочатку донечка народиться. 

— ДОНЕЧКА?! — викрикнув Арсен на всю переговорну. Він перевів приголомшений погляд на Сашу, потім на Максима. — Усі нормальні люди вже сім'ї завели, а ми як печерні! 

Потім Арсен різко повернувся до Рити: 

— Рито, нам також пора! 

Рита легенько зітхнула й зі стриманою посмішкою мовила: 

— Я поки двох дітей не витримаю. 

Віка, навіть не підводячи очей від своїх паперів, тихесенько й дуже спокійно додала: 

— Ну, один у тебе вже сам ходить на горщик, тому про другого справді можна подумати. 

Кімната знову вибухнула сміхом. Арсен театрально схопився за серце й замахав на Віку руками: 

— Оце так підтримка від колег! Дякую, Вікторіє Олексіївно! 

Максим, спостерігаючи за цим, посміхнувся й перевів погляд на Сашу: 

— Значить, навіть Коваль закохався? А то після твоїх вічних «ніяких стосунків, тільки робота» про тебе вже чутки ходили. 

Віка від цих слів негайно опустила очі й стала надзвичайно уважно розглядати документи в папці, ніби від цього залежала доля всієї компанії.