Розділ 58. Робоча формула 

Ранкова нарада розпочалася точно за розкладом о дев'ятій ранку. Жодного натяку на вчорашню романтику чи приватні розмови — у скляному конференц-залі панувала виключно ділова, зосереджена атмосфера. 

Саша сидів на чолі столу, виглядаючи бездоганно зібраним і по-діловому стриманим. Він спокійно відкрив зустріч, одразу задаючи ритм усій команді: 

— Учора ми всі адаптувалися після відпочинку. Сьогодні повертаємося до звичного темпу. До кінця тижня потрібно повністю закрити чотири ключові напрямки. Віталій, у вас підготовка тендерної документації щодо об'єкта в Чернівцях. Маркетинг алізує медіа-план для осіннього запуску. IT-відділ готує серверне оновлення, а креативна група Арсена розробляє новий бренд-бук. 

— Без експериментів з підпалом офісу? — півголосом пробурчав Арсен.  

— Виключно за затвердженим планом, Арсене, — рівно, навіть не підводячи очей від планшета, парирував Саша. 

Далі пішов детальний розбір задач. Саша впевнено тримав фокус, ставив уточнюючі питання, контролював дедлайни й розставляв пріоритети. Але коли черга дійшла до аналітичного відділу, Саша підвів голову і спрямував погляд прямо на Віку: 

— Вікторіє, на вас звіт із ринкових трендів і фінансових ризиків. До п'ятниці чекаю першу версію. 

Це був дуже глибокий, спокійний, але пронизливий погляд — такий, у якому читалося все те тепло, що залишилося між ними вчора. 

Віці здалося, що в цей момент усе повітря в конференц-залі викачали. Їй здавалося, що всі погляди колег сфокусовані тільки на них. Кожен шепіт поруч, кожен рух Арсена чи мимовільна усмішка Олени виглядали для неї як натяк: вони знають, вони точно здогадуються! Вона зараз згорить від сорому! 

Не витримавши цього візуального контакту, Віка різко опустила очі, втупившись у свій блокнот. Вона почала з такою силою водити ручкою по паперу, що ледь не пробила сторінку, і швидко, майже задихаючись, підтвердила:  

— Так, Олександре Володимировичу, все буде готово. 

Після наради напруга лише зросла. Віка відчайдушно не знала, як поводитися. У коридорах вона навмисно тримала дистанцію: якщо бачила Сашу попереду, то трохи уповільнювала крок або ставала ближче до стіни, вдаючи, що надзвичайно зосереджена на течці з документами. 

Коли настав час обіду, Віка саме збирала речі зі столу. Саша, проходячи повз її кабінет, зупинився в дверях і спокійно, але з ледь помітною теплою ноткою запитав:  

— Вікторіє, складете мені компанію на обід? 

У Віки всередині все обірвалося. Вона миттєво підскочила і, схопивши за лікті Риту й Олену, які стояли поруч, випалила:  

— Ой... а ми якраз із дівчатами збиралися! Правда ж, дівчата? Ми вже йдемо! 

Рита ошелешено кліпнула очима, але, глянувши на круглі від паніки очі подруги, підіграла:  

— Е-е... так, ми разом. 

Саша затримав на Віці погляд лише на секунду.  

— Зрозумів, — рівно відповів він. — Гарного вам обіду. 

Він ледь помітно кивнув і попрямував до ліфта. А Рита, коли вони вже опинилися в їдальні, тихо штовхнула Віку ліктем під столом.  

— Трусишся? — шепнула вона.  

— Дуже, — ледь звучно видихнула Віка.  

— Видно, — коротко кивнула Рита. 

Близько пів на третю дня на екрані внутрішнього зв'язку заблимав виклик.  

— Вікторіє, Олександр Володимирович просив вас зайти, — пролунав голос секретарки. 

Серце Віки пропустило удар. Вона зібрала папки й рушила наверх, готуючись до чергової робочої розмови. 

Коли вона зайшла, Саша сидів за своїм столом. Побачивши її, він неквапливо відклав документи вбік, відкинувся на спинку крісла і кілька секунд мовчки дивився на неї — уважно й зовсім не по-діловому. 

Потім дуже тихо спитав:  

— Віко... можна одне особисте питання? 

Вона знітилася, міцніше стиснувши папки в руках:  

— Так...  

— Ти мене соромишся?  

Віка розгубилася ще більше.  

— Ні...  

— Тоді чому сьогодні ти весь день тікаєш від мене? 

У кабінеті запала коротка пауза. Зрозумівши, що ховатися більше немає сенсу, Віка чесно видихнула те, що мучило її з самого ранку: 

— Я просто розгубилася... Вчора все було інакше, більш особисто і тепло. А сьогодні знову строгий офіс, усі ці робочі правила, чужі погляди... На нараді мені взагалі здавалося, що всі тільки й роблять, що дивляться на нас! Я не розумію, як правильно поводитися, щоб не перетнути межу. Боюся зробити щось не так і поставити вас у незручне становище. 

Саша слухав її дуже уважно. Коли вона замовкла, він піднявся з крісла, підійшов ближче, але зупинився на комфортній відстані. У його голосі не було ані краплі тиску — лише доросла, спокійна впевненість. 

— На роботі я залишаюся керівником, — м'яко промовив він. — Для всієї компанії правила не змінюються. Але це не означає, що між нами теж усе має стати холодним. Зрештою, — куточки його губ злегка піднялися, — подивися на Арсена. Він взагалі ніколи й нічого не соромиться. Могла б узяти з нього приклад хоча б на кілька відсотків.