Розділ 55. Експеримент (виконано професіоналами)  

Вечір після подій на озері опустився на базу важкою, глухою тишею. Навіть найгучніші компанії в сусідніх котеджах поводилися стримано, а над водою повільно згущалися липневі сутінки. 

У напівтемній кімнаті дівчат панував абсолютний спокій. Віка вже глибоко й спокійно спала під двома ковдрами, тихо дихаючи. Біля шафи Рита мовчки розкладала сухі речі, намагаючись не видати жодного звуку. 

Саша все ще сидів на краї Вікиного ліжка. Він схилився вперед, упершись ліктями в коліна, і не відводив очей від її обличчя. Усередині в нього досі все стискалося від задушливого крижаного спогаду: каламутна зелена товща води, порожнеча під ногами й її безвільне тіло, яке він витяг на поверхню. Пальці ледь помітно тремтіли. 

Двері тихо рипнули, і в кімнату ступила Олена. Вона перевела погляд із поснулої Віки на Сашу, потім запитально подивилася на Риту. Рита лише ледь помітно знизала плечима й розвела руками — мовляв, «він сидітиме так до ранку, якщо його не прогнати». 

Олена зітхнула, підійшла ближче й обережно поклала руку Саші на плече: 

— Сашо, досить. 

Він навіть не здригнувся, лише повільно підвів на неї важкий, темний від утоми погляд. 

— Вона заснула, — тихо, але беззаперечно мовила Олена. — Їй треба виспатися. А тобі — відійти від цього шоку. Йди вже. 

Саша мовчки кивнув, ще на мить затримав погляд на блідій скронній кістці Віки й повільно підвівся. 

Спускаючись сходами, Олена зустріла в коридорі Арсена, який нервово міряв кроками хол. 

— Ну що там? — тихо запитав той. 

— Вона спить. А він тільки-но вийшов. Схоже, його досі не відпустило. 

Арсен кивнув, коротко подякував Олені й попрямував до кімнати Сергія. За хвилину він уже буквально затягнув спокійного, але зосередженого Сергія до їхньої із Сашею кімнати. 

Коли Саша увійшов до себе, Арсен уже сидів на стільці біля вікна, а Сергій примостився на краєчку тумби. Напруга в кімнаті була майже фізичною. 

— Сідай, — мовив Арсен, вказуючи на вільне крісло. 

Саша виснажено опустився в м’яку оббивку, відкинув голову на спинку й заплющив очі. У скронях гупало. 

Арсен мовчки поліз до своєї сумки й із шелестом дістав звідти той самий невеликий блокнот у шкіряній обкладинці. 

Саша розплющив одне око й важко зітхнув: 

— Арсене, тільки не зараз. 

— Саме зараз! — без тіні звичної блазеньки відповів Арсен. Він відкрив блокнот і подався вперед: — Я збирав це цілий місяць, Сашо! Подивися сам, якщо мені не віриш: 

• Купив той безглуздий сервіз. 

• Танцював на публіці, хоч ненавидиш це всією душею. 

• Посміхаєшся тільки їй. 

• Дозволяєш сперечатися з тобою на нарадах. 

• Додому до себе запросив, з батьками познайомив... 

— Це було по роботі, — сухо перебив Саша, відводячи погляд. 

— Так! — підхопив Арсен із емоційним сплеском. — Але твоя мама чомусь вирішила, що буде дуже романтично скасувати всі справи й залишити її у вас на ніч! А мами, Сашо, все відчувають! І нарешті: сьогодні ти стрибнув у воду без секунди вагань! Та бляха, я тобі ще скільки маю доводити?! 

Арсен із тріском вирвав із середини блокнота аркуш паперу, на якому зверху вже вивів список порожніх квадратів, і тицьнув його Саші в руки: 

— Ось тобі список на завтра. Експеримент! Якщо там увечері буде більше половини плюсів, то не бреши мені більше про «гарного працівника»! 

Саша мовчки тримав аркуш, дивлячись на квадрати. 

Сергій, який досі мовчки спостерігав із тумби, поправив годинник і вступив у розмову м'яко й виважено: 

— Сашо, так виглядає чоловік, який любить. 

Саша перевів погляд на Сергія. Той говорив без найменшого тиску, дуже тихо й просто: 

— Коли ми з Лєною починали, я теж будував із себе заклопотаного зануду. Списав усе на повагу, на робочий контакт. А потім просто почав ловити себе на думці, що чекаю її дзвінка більше, ніж угоди на мільйон. Зрозумів, що всі хороші новини за день хочу розповісти саме їй. А найстрашніше було — уявити, що її поруч немає. Сьогодні ти це пережив у найгіршому варіанті. 

Арсен подивився на Сашу, який завмер із цим аркушем у пальцях, і тихо запитав: 

— Сань... тобі це нічого не нагадує? 

Саша перевів важкий погляд із аркуша на хлопців. Усередині все опиралося визнанню, залізна самодисципліна вимагала тримати фасад: 

— Дякую за таку турботу, хлопці... але не варто накручувати. 

Арсен аж рота відкрив від обурення. Він сплеснув руками, підхопився зі стільця й нервово тріпнув головою: 

— Та ну тебе в болото! Все, Серьога, ходімо. Ходімо на кухню заїмо цей стрес, бо цей безнадійний зануда мене до інфаркту доведе!