Розділ 40. Понеділок. Велике відкриття 

Понеділок в офісі почався не з кави, а з передчуття. Величезна заклеєна скотчем коробка, яка приїхала з Мюнхена і від самого ранку чекала свого часу прямо в кабінеті Олександра, сьогодні нарешті мала відкрити свою таємницю. Співробітники раз у раз обмінювалися здогадками — від нового серверного обладнання до контрабандного золота. 

Ближче до десятої в приймальні з’явилися шеф та його незмінний заступник. Саша, як завжди, виглядав бездоганно: зібраний, у свіжій сорочці, звично суворий. Арсен же буквально випромінював енергію й задоволення, наче людина, яка щойно виграла джекпот. 

— Доброго ранку, Вікторіє, — кивнув Саша. — Ключі на місці? 

— Так, Олександре Володимировичу, на вашому столі. Разом із документами, які ви просили. 

— Чудово. 

— Так, шановне товариство! — голосно оголосив Арсен, обертаючись до коридору. — Робочий день офіційно оголошую відкритим, але спочатку — ліквідація таємниць. Усі до кабінету начальства, шоу починається! 

Два рази просити нікого не довелося. За кілька хвилин у просторому кабінеті Саші зібрався мало не весь колектив. Усі погляди були прикуті до тієї самої коробки-монстра. 

— Почнемо з головного, — Арсен театрально дістав канцелярський ніж, змахнув ним, як диригентською паличкою, і з характерним шурхотом розрізав скотч. — Спочатку ми заберемо те, заради чого все це взагалі затівалося. Саня, тримай. 

Арсен запустив руку всередину й дістав першу партію речей — особисті покупки Олександра. Це були кілька фірмових піджаків у чохлах та коробки з якісним взуттям. Саша мовчки забрав свої речі й переніс їх на диван у кутку кабінету. За ними з надр коробки з’явився величезний дорожній кофр самого Арсена — з тими самими «костюмами для ресторанів», про які він бідкався в машині. 

— А тепер, коли стратегічний запас лідерів компанії в безпеці, переходимо до того, що перетворить цей важкий понеділок на свято! — проголосив Арсен, широко посміхаючись. — Прошу підходити за заслуженими трофеями з Німеччини! 

Офіс помітно пожвавішав. На світ божий почали з’являтися пакунки, пакуночки та фірмові пакети. 

Для юридичного відділу Арсен підготував важкі, солідні німецькі ручки з гравюрою. 

— Щоб ваші договори підписувалися швидше, а формулювання були залізобетонними, — коментував він. 

Бухгалтерія отримала цілий набір кумедних сувенірів і магнітів. 

— Це вам для зняття стресу під час подачі квартальних звітів, — жартував Арсен, роздаючи подарунки. 

Потім колектив розібрав коробки з традиційними німецькими солодощами та шоколадом. Кабінет наповнився сміхом, шурхотом обгорткового паперу та дружнім гомоном. Коли загальна черга закінчилася і вдячні співробітники почали розходитися по своїх робочих місцях, біля столу залишилося лише кілька людей. 

Арсен помітно збавив оберти пафосу, його обличчя стало м’якшим. Він підійшов до Рити, яка стояла трохи осторонь. 

— А це тобі, — тихо сказав він, протягуючи їй витончений, окремо запакований пакунок. — Сподіваюся, вгадав з кольором. 

Рита стримано, але щиро посміхнулася, приймаючи подарунок: 

— Дякую, Арсене. Обов'язково подивлюся вдома. 

Потім Арсен витягнув ще кілька великих пакетів — це були гостинці для Лєни, її чоловіка та дітей. Там вгадувалися іграшки та ціла гора солодощів для малечі. Лєна розпливлася в усмішці: 

— Ой, хлопці, ну ви розщедрилися! Дякую величезне, мої будуть просто в захваті! 

Коли дівчата попрямували до виходу, у кабінеті на столі залишився останній пакунок — велика красива коробка, загорнута в щільний темно-синій папір. 

Саша підійшов до столу, взяв її й повернувся до Віки, яка саме збиралася йти до приймальні. 

— Вікторіє, це вам, — спокійно сказав він, протягуючи коробку. — Офіційна подяка від керівництва за якісну роботу. Якби не ваша уважність із правками, договір міг би закінчитися для нас величезними проблемами.  

  Поки Віка розглядала пакунок, Саша лише на мить затримав на ньому погляд. Він пригадав її улюблену чашку з ромашкою. Саме вона спала йому на думку, коли в Мюнхені він побачив цей порцеляновий сервіз із акварельним розписом польових квітів. Не вагаючись, він вирішив, що це буде найкращий подарунок. 

Віка з вдячністю прийняла важкеньку коробку. Подарунок був підкреслено професійним, але водночас відчувався продуманим. 

— Дякую, Олександре Володимировичу. Мені дуже приємно. Але це була просто моя робота. 

— Саме така робота й заслуговує на подяку, — коротко відрізав Саша, але в його очах мигнуло тепле схвалення. 

Арсен, спостерігаючи за цим, задоволено закинув руки за голову, спираючись на край столу: 

— Ну все, місію виконано! А то ця коробка за вихідні вже стала справжньою легендою офісу. Я думав, про неї міфи почнуть складати! 

Віка тихенько засміялася і вийшла в приймальню, де її чекали Рита та Лєна. Оскільки всі індивідуальні презенти були ретельно загорнуті, дівчата, перезирнувшись, вирішили не порушувати інтригу. 

— Пропоную відкрити все вже ввечері, — змовницьки шепнула Лєна, поправляючи пакети для дітей. — А потім у чаті спишемося. Бо якщо ми зараз почнемо це розгортати, робота точно зупиниться до завтра!